Постанова № 36238970, 10.12.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р. Справа № 804/14582/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» звернулося до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить: визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми «Р» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції (Царичанське відділення) від 14.08.2013 р. за №0002222205; визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми «С» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції від 14.08.2013 р. за №0002242203.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в період з 03.06.2013 р. по 16.07.2013 р. Дніпродзержинською ОДПІ було проведено перевірку ТОВ «Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за підсумками якої складено Акт.

Згідно Акту встановлено, що позивачем невірно розподілено суми податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, у зв'язку з чим позивачем до складу податкових зобов'язань податкової декларації з ПДВ не включено суму ПДВ у розмірі 374 604 грн. в результаті того, що товариством віднесено продаж продукції не власного виробництва в скорочену декларацію з ПДВ, та не включено суму ПДВ у розмірі 133 798 грн. у результаті того, що товариство надавало послуги обробки земельних ділянок стороннім організаціям.

Встановлено, що в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Україна» завищено податковий кредит у сумі 98 374,41 грн.

Також, в Акті містяться посилання про порушення позивачем «Положення про ведення касових операцій у національній валюті України», на підставі чого нараховані штрафні санкції у розмірі 10 452 грн.

На підставі Акту були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

З висновками, що викладені в Акті позивач не погоджується та зазначає, що дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, що отримані від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування. Продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку у юридичної чи фізичної особи, є сільськогосподарською продукцію в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Щодо не включення позивачем суми ПДВ у розмірі 133 798 грн. в результаті надання послуг з обробки земельних ділянок стороннім організаціям, то позивач зазначив, що згідно постанови КМУ від 21.01.2009 р., яка мала чинність в період, що перевірявся, на вказаний вид послуг поширюються норми ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо завищення позивачем, на думку відповідача, податкового кредиту у сумі 98 374,41 грн., то з цього приводу позивач зазначив, що у серпні 2010 р. позивачем до податкового органу було подано податкові декларації та помилково віднесено до податкового кредиту дві операції на загальну суму 98 374,41 грн. Але 20.01.2011 р. позивач подав уточнюючий розрахунок, в якому зазначив зменшення від'ємного значення податкового кредиту на вищевказану суму.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просить скасувати винесені ДПІ податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, адміністративний позов просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що в період з 03.06.2013 року по 16.07.2013 року співробітниками Дніпродзержинської ОДПІ у Дніпропетровській області було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (код ЄДРПОУ 30508364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За підсумками вказаної перевірки було складено Акт № 97/5/22.2-06/30508564 від 23.07.2013р. "Про результати планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (код ЄДРПОУ 30508364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р."

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки позивач 02.08.2013 р. до Дніпродзержинської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подав письмові заперечення на Акт перевірки, в яких прохав переглянути Акт та не виносити будь-яких податкових повідомлень-рішень.

10 серпня 2013 р. позивач отримав відповідь від Дніпродзержинської ОДПІ №401 на письмові заперечення, якою відповідач повідомив, що висновки викладені в Акті перевірки відповідають чинному законодавству.

14 серпня 2013 р. відповідач виніс податкове повідомлення-рішення №0002242203 на суму 10452 грн. за порушення Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ №637 від 15.12.2004 р., податкове повідомлення-рішення №0002222205 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 630 638 грн.

TOB «Україна», не погоджуючись з відповіддю Дніпродзержинської ОДПІ від 10.08.2013 р. № 401, оскаржила її шляхом подання скарги від 27.08.2013 року №897 на податкові повідомлення-рішення.

05 вересня 2013 року ТОВ «Україна» отримала відповідь Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про продовження строків розгляду до 26.10.2013 року включно.

Своєю відповіддю Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 25.10.2013 р. повідомило позивача про залишення скарги на податкові повідомлення-рішення без задоволення, додатково збільшило штрафну санкцію у сумі 810,78 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2013 р. № 0002242203 та збільшило штрафну санкцію у сумі 170,0 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2013 р. за № 0002232203.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п. 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», (що мав чинність в період, що перевірявся) не вірно розподілено суми податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, в результаті чого підприємством до складу податкових зобов'язань податкової декларації з ПДВ по розрахунках з бюджетом не включено суму ПДВ у розмірі 374 604 грн. Підприємством віднесено продаж продукції не власного виробництва (з незареєстрованих паїв) в скорочену декларацію з ПДВ.

Відповідно до п. 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» - згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Главою 2 розділу XIV Податкового кодексу України (далі ПК України) регулюються відносини зі справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до п. 301.1 статті 301 ПК України платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Вимоги ст. 301 ПК України стосуються частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів сільськогосподарського товаровиробника.

Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до п. 308.4 ст. 308 ПК України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від, зокрема, реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

З приписів п. 308.4 ст. 308 ПК України випливає, що одним із видів сільськогосподарської продукції для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва є продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до наведеного виду пов'язане як із властивостями цієї продукції, так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні підприємства.

Згідно з пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 ПК України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

Тобто, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не конкретизує вимоги до правового статусу, відповідно до якого у підприємства виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Як випливає зі змісту п. 308.4 ст. 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.1998 р. № 161-ХІУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Так, відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими відповідно до п. 209.7 ст. 209 ПК України вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної п. 209.17 ст. 209 ПК України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

Згідно Акту перевірки позивач правомірно є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.

Отже, продукція, яка вироблена товариством на незареєстрованих земельних ділянках відноситься до власного виробництва, а її продаж повинен відноситись до скороченої податкової декларації.

Перевіркою також встановлено, що в порушення пп. 81.15.1., пп. 81.15.2 п. 81.15 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» не вірно розподілено суми податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, в результаті чого підприємством до складу податкових зобов'язань податкової декларації з ПДВ по розрахунках з бюджетом не включено суму ПДВ у розмірі 133 798 грн., у зв'язку з тим, що позивач надавав послуги обробки земельних ділянок стороннім організаціям с/г технікою.

З 02.02.2009 р. по 12.01.2011 р. була чинна постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. № 23 «Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 13 вказаної постанови до видів діяльності на які поширюються норми ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» окрім іншого входить надання послуг сільськогосподарською технікою разом з обслуговуючим персоналом.

Отже, податкові зобов'язання в сумі 133 798 грн., які були накопичені підприємством на спеціальному рахунку за господарські операції щодо надання послуг с/г техніки з обслуговуючим персоналом, підприємство правомірно віднесло до скороченої декларації.

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач завищив податковий кредит у загальній сумі 98 374,41 грн.

Судом встановлено, що дійсно у серпні 2010 р. позивачем до податкового органу були подані дві податкові декларації (№1208/ДП005, 1208/ДП008) згідно яких підприємством було помилково віднесено до податкового кредиту дві операції на загальну суму 98 374,41 грн.

Відповідно до п. 4.4. наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", що діяв у період, що перевірявся (Далі - Порядок) - якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону N 2181), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість - у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок).

Також, відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

У зв'язку з цим, позивач 20.01.2011 р. подав уточнюючий розрахунок, в якому зазначив зменшення від'ємного значення податкового кредиту на суму 98 374,41 грн., тобто на суму, на яку його було завищено у минулому періоді.

Суд також враховує, що при перевірці питання щодо коригування податкового кредиту, податковим органом встановлено, що у період, який перевірявся, на формування показників мало вплив повернення попередніх оплат. Порушень при перевірці даного питання не встановлено.

Зазначене спростовує висновки податкового органу щодо неправильного розподілу податкових зобов'язань між загальною і скороченою деклараціями, що в свою чергу не дає підстав для донарахування у зв'язку з цим податкових зобов'язань.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що податкове-повідомлення рішення від 14.08.2013 р. за №0002222205 є протиправним, а тому підлягає скасуванню в повному обсязі.

Що стосується правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення № 0002242203.

Згідно Акту перевірки також було перевірено питання дотримання вимог позивачем Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року N 637 (із змінами та доповненнями).

Ліміт залишку готівки у касі TОB «Україна» дорівнює 9 081,00 грн.

Згідно п.2.8. Постанови Національного банку України N 637, 15.12.2004 р. "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (далі Положення) підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Встановлено, що 17.12.2012 р. залишок готівки у касі підприємства складав 9 892,35 грн., що є порушенням п. 2.8 Положення. Перевищення залишку готівки в касі товариства за 17.12.2012р. складає (9892,35грн,- 9081,00 грн.) = 811,35 грн.

Відповідно до абз.2 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі Указ №436/95) у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до вищевказаних суб'єктів, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Враховуючи, що перевищення залишку готівки становить 811,35 грн., то фінансова санкція складає 1622,70 грн.

Також встановлено видачу готівкових коштів працівнику ОСОБА_4 на господарські потреби по авансовому звіту від 28.12.2012 року № 358 на загальну суму 2 491,76 грн., (видатковий КО №610 від 28.12.2012 р.) без документу, який підтверджує факт витрат готівкових коштів на суму 770,93 грн. (квитанція до ПКО №326 від 27.12.2012 р. на суму 525,00 грн., та чек РРО №0223 від 25.12.2012 р., на суму 245,93 грн.)

Встановлено, що ОСОБА_4, було витрачено кошти на господарчі потреби, без документу, який підтверджує факт витрат на загальну суму 8 869,15 грн. ( витрачені кошти були підтверджені первинними документами та чеками РРО виданими на підприємство ВАТ «Енергопост-Комп» чек №000030338 від 27.12.2012 р. на суму 5 325,55грн., та чек №000056976 від 27.12.2012 р. на суму 3543,60 грн.).

Відповідно до п. 2.11 Положення видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Згідно п. 3.1 Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

В зв'язку з вищенаведеним порушено п. 2.11, п. 3.1, п. 7.39 та п. 7.41 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні."

Відповідно абз. 6 ст. 1 Указу №436/95 за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу у розмірі сплачених коштів, тобто 9 640,08 грн.

Згідно висновків акту № 97/5/22.2-06/30508564 від 23.07.2013 р., зокрема, встановлено порушення позивачем "Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні" та донараховано 10 451,43 грн. У податковому повідомленні-рішенні №0002242203 грошове зобов'язання позивача визначено саме у сумі 10 451,43 грн.

Рішенням про результати розгляду скарги позивача від 25.10.13 р. Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області збільшило на 810,78 грн. штрафну санкцію за порушення позивачем встановленого порядку ведення касових операцій в національній валюті в Україні, визначеному у податковому повідомленні-рішенні Дніпродзержинської ОДПІ від 14.08.2013 р. №0002242203. Таким чином фінансова санкція за вищевказані порушення склала 11 262,78 грн., що є правомірним.

У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002242203.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 94 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, суд також вважає за необхідне присудити на користь позивача понесені судові витрати у сумі 451,30 гривень.

Керуючись ст.ст. 122, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.08.2013 р. за №0002222205.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" з Державного бюджету України судові витрати у сумі 451,30 гривень.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Суддя Постанова не набрала законної сили 10 грудня 2013 року. СуддяВ.М. Олійник В.М. Олійник В.М. Олійник