Постанова № 36238695, 17.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Справа№ 910/16681/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Сербіна А. О. - представник за довіреністю №3670/18 від 12.12.2012

від відповідача: Андрієнко Ю. А. - представник за довіреністю № 169 від 30.09.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013

у справі № 910/16681/13 (суддя Трофименко Т. Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт»

про стягнення 13 636,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 13 327,29 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Деу Нексія», державний номерний знак ВВ 3784 ВВ, що належить Полємашевій Світлані Єгорівні, внаслідок ДПТ, що сталася за обоюдної вини Гречанова Юрія Сергійовича - водія автомобіля Деу Нексія», державний номерний знак ВВ 3784 ВВ та Брюхова Максима Олександровича - водія автомобіля «Дача Логан» державний номерний знак ВВ 1202 ВЕ, цивільно-правова відповідальність власника якого - Євдокимова О. М. застрахована у відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5162975, та 3 % річних в сумі 308,90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.2013, повний текст якого підписаний 15.10.2013, у справі № 910/16681/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, завданих пошкодженням спірного автомобіля, оскільки в порушення ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» позивачем не було проведено оцінку майна, яка є обов'язковою для визначення збитків або розміру відшкодування.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги той факт, що розрахунок страхового відшкодування проводився на основі висновку №138/27-10 від 31.03.2010 щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та Розрахунку вартості придатних до використання деталей пошкодженого автомобіля від 22.04.2010, який згідно з п. 7 договору страхування проводився аварійним комісаром Слободчиком (свідоцтво № 1152 видане 23.11.2007 УЦПЗ «Експерт-Сервіс»).

Ухвалою від 06.12.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

11.12.2008 Закрите акціонерне товариство «Український страховий альянс», правонаступником якого є позивач, як Страховик та Полємашева Світлана Єгорівна як Страхувальник уклали договір страхування серія ИБ №2117530 (далі Договір 1).

Відповідно до п. 7 Договору 1 об'єктом страхування за Договором 1 є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Деу Нексія», державний номерний знак ВВ 3784 ВВ (далі Автомобіль).

В п. 5 Договору 1 сторонами погоджений строк дії Договору 1, а саме з 00-00 год. 12.12.2008 до 24-00 год. 11.12.2009, але не раніше дня, наступного за днем надходження страхової премії на рахунок позивача.

22.08.2009 приблизно о 22 годині 00 хвилин в місті Луганську на перехресті вул. Карпинського та вул. Буденого сталась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів) за участю Автомобіля під керуванням Гречанова Юрія Сергійовича та автомобіля Дача Логан», державний номерний знак ВВ 1202 ВЕ (далі Автомобіль 1), які належать Євдокімову Олександру Миколайовичу, під керуванням Брюхова Максима Олександровича.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

За замовленням позивача, Фізичною особою-підприємцем Балановою Оленою Анатоліївною (експерт Чистяков С. М., свідоцтво №1315 від 23.12.2008, видане Міністерством юстиції України) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, за результатам якої 31.03.2010 складено Висновок експертного автотоварозначвого дослідження № 138/27-10 (а.с.37-46), згідно з яким вартість відновлювального ремонту Автомобіля складає 35 142,77 грн., в той час як ринкова вартість Автомобіля становить 35 542,08 грн.

Згідно з відомостями, що містяться в Реєстрі атестованих судових експертів (http://rase.minjust.gov.ua/page/527), Чистяков С. М. має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12. Товарознавча експертиза, а саме: 12.2 «Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», яка присвоєна йому рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 41 від 23.12.2008, свідоцтво № 1315, дію якого рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 19 від 23.12.2011 продовжено до 23.12.2014.

Згідно з п. 7.12 Договору 1, при виплаті страхового відшкодування в разі знищення - фактичної, конструктивної загибелі, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує 80 % дійсної ринкової вартості, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі страхової суми (з урахуванням п. 7.3.1 Умов страхування за вирахуванням вартості придатних деталей (залишків), що визначаються експертом та безумовної франшизи.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № 10701/09 від 29.12.2010 (а.с. 23), з урахуванням розрахунку суми страхового відшкодування від 22.04.2010 (а.с. 24) з врахуванням приписів п. 7.12 Договору, того, що внаслідок спірної ДТП фактично відбулось знищення Автомобіля, того, що ринкова вартість Автомобіля після ДТП (вартість придатних до використання деталей) становить 6 000 грн. та того, що франшиза за Договором 1 щодо збитків, завданих ДТП, становить 1 867,50 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 27 674,58 грн. (35 542,08-6 000-1 867,50).

При цьому, як слідує з матеріалів справи, вартість придатних до використання деталей розрахована аварійним комісаром Слободчиком С. Г. (а.с. 125), який при вказаному розрахунку використовував програмний продукт Audatex, який засіданням Автотоварознавчої секції методичної і науково-косультативної ради Міністерства юстиції України «Про програмне забезпечення автотоварознавчих досліджень» (протокол № 15 від 10.10.-12.10.2001), серед інших, рекомендовано для використання в автотоварознавчих дослідженнях і складання кошторисів відновлювального ремонту та заподіяння матеріальної шкоди (http://audatex.ua/about/history).

Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення Договору 1), страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зі змісту Договору 1 (п. 4) слідує, що вигодонабувачем за вказаним договором є Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк».

В заяві про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 25.08.2009 (а.с. 13-14), Страхувальник також зазначив в якості вигодонабувача «УкрСиббанк»

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на дату спірної ДТП), здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Платіжним дорученням № 10 від 31.12.2010 позивач перерахував АТ «УкрСиббанк» страхове відшкодування в сумі 27 674,58 грн.

З відмітки банку на вказаному платіжному дорученні слідує, що платіж банком проведений, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії вироку у справі № 1-259/2010, винесеного 14.07.2010 Жовтневим районним судом міста Луганська, винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнані Гречанов Ю. С. та Брюхов М. О., тобто обидва водія, які приймали участь у вказаній ДТП.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявної в матеріалах справи копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5162975 (а.с. 75) слідує, що, станом на 22.08.2009 (дата вчинення ДТП) цивільно-правова відповідальність Євдокимова О. М. як власника Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно вказаного полісу.

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно з ч. 4 ст. 37 Закону (в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування) страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону (в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 15 Закону в редакції на дату укладення Полісу №ВС/5162975 встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах:

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу) (п. 15.1);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу) (п. 15.2);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу) (п. 15.3).

Зі змісту Полісу №ВС/5162975 слідує, що він відноситься до договорів І типу, тобто за ним застраховано відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації Автомобіля 1 будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Брюхов М. О. керував Автомобілем 1 не на законних підставах, з огляду на що відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1 - Євдокимова О. М. є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону у межах, передбачених Полісом ВС/5162975.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності як власника Автомобіля 1 - Євдокимова О. М., так і всіх осіб які управляють Автомобілем 1 на законних підставах, тобто, в даному випадку, Брюхова М. О., є особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки відповідно до положень Закону у межах, передбачених Полісом ВС/5162975.

Враховуючи, що винними у спірній ДТП визнано обох водіїв, тобто відповідальність за завдані збитки покладається на них порівну, за завдані Автомобілю збитки вказані особи відповідають в рівних частинах, тобто по 13 837,29 грн. (27 674,58/2).

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Зі змісту Полісу № ВС/5162975 слідує, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 25 000 грн., а франшиза - 510 грн., з огляду на що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 13 327,29 грн. (13 837,29-510).

З метою отримання від відповідача спірного страхового відшкодування, до відповідача звернулось ТОВ «Юридична фірма «Арієс» (особа, яка діє від імені позивача на підставі договору-доручення від 01.06.2019) з заявою про регресні вимоги № 1960 АР від 25.07.2012 (а.с. 52), в якій просило відповідача відшкодувати в порядку регресу 13 837,29 грн. шляхом перерахування за вказаними в заяві реквізитами. Про факт отримання відповідачем вказаного листа свідчить те, що листом № 2307 від 29.08.2012 на адресу ТОВ «Юридична фірма «Арієс» відповідач повідомив про те, що для прийняття рішення про задоволення вищевказаної претензії відповідачу необхідний розрахунок вартості придатних до використання деталей пошкодженого автомобіля (вартість ліквідних складових КТЗ).

Як слідує з матеріалів справи, спірне страхове відшкодування відповідачем позивачу перераховано не було, наслідком чого і стало звернення останнього до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, завданих спірному автомобілю, оскільки в порушення ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» позивачем не було проведено оцінку майна, яка є обов'язковою для визначення збитків або розміру відшкодування.

Проте, колегія суддів не може погодитись з даною позицією суду першої інстанції, оскільки, як було встановлено вище, при визначенні розміру вартості відновлювального ремонту Автомобіля та його ринкової вартості позивач виходив з даних, встановлених в Висновку експертного автотоварозначвого дослідження № 138/27-10 від 31.03.2010, виконаного експертом Чистяковим С. М., який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12. Товарознавча експертиза, а саме: 12.2 «Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», яка присвоєна йому рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 41 від 23.12.2008, свідоцтво № 1315, дію якого рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 19 від 23.12.2011 продовжено до 23.12.2014 (Реєстр атестованих судових експертів http://rase.minjust.gov.ua/page/527), тобто особою, яка має право на визначення як вартості дорожніх транспортних засобів, так і розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу.

Водночас, як слідує з Розрахунку вартості придатних до використання деталей пошкодженого автомобіля від 22.04.2010, його складено аварійним комісаром Слободчиком (свідоцтво № 1152 видане 23.11.2007 УЦПЗ «Експерт-Сервіс»).

Згідно Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 № 8, аварійний комісар - особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, тобто відповідно до приписів чинного законодавства до повноважень аварійного комісара віднесено й визначення розміру збитків.

Отже, позивачем на підтвердження розміру виплаченого страхового відшкодування до матеріалів справи залучені, зокрема, страхові акти, Висновок експертного автотоварозначвого дослідження № 138/27-10 від 31.03.2010 та Розрахунок вартості придатних до використання деталей пошкодженого автомобіля від 22.04.2010, що відповідає приписам ст. 25 Закону України «Про страхування».

Виходячи з обставин справи та враховуючи той факт, що, сплативши страхове відшкодування на підставі Договору 1, позивач набув прав особи, якій завдано збитків внаслідок дії особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача, саме останній у спірних правовідносинах є страховиком.

Відповідно до приписів п.22.1. статті 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 34 Закону встановлено, що:

- страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.1);

- якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (п. 34.2).

Отже, в силу приписів Закону, саме відповідач як страховик має вчиняти дії, пов'язані із визначенням розміру збитків.

Позивач, визначаючи розмір страхового відшкодування своєму Страхувальнику, виходив з умов укладеного з ним Договору та вимог Закону України «Про страхування».

Водночас у спірних правовідносинах з відповідачем позивач виступає як потерпіла особа, і зі змісту Закону не слідує, що він для визначення розміру страхового відшкодування повинен був здійснювати обов'язки, покладені Законом на відповідача як страховика.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України в постановах № 5011-37/12077-2012 від 13.03.2013, №5011-35/11156-2012 від 30.01.2013, № 5011-53/8349-2012 від 29.01.2013, 5011-37/5786-2012 від 04.12.2012, №5011-67/7989-2012 від 14.11.2012.

Будь-яких дій, спрямованих на перевірку правильності визначення розміру відшкодування, яке заявлено позивачем до стягнення, які відповідач як страховик у відносинах з позивачем зобов'язаний здійснити в порядку ст. 34 Закону, відповідач не здійснив. Будь-яких процесуальних дій на встановлення вказаних обставин, на що він мав право, враховуючи обставини справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції також не ініціював.

Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Відповідачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти майнових вимог позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що він, за наявності для цього правових підстав, не позбавлений права звернутися до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, з регресним позовом в порядку ст. 38 Закону.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право вимоги потерпілої особи, але не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України №23/279 від 28.08.2012, в той час як частиною 3 ст. 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, позивач має право на одержання від відповідача страхового відшкодування в сумі 13 327,29 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 13 327,29 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 308,90 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з матеріалів справи позивач нараховує 3 % річних за 282 календарних днів, визначаючи кінцеву дату нарахування 3 % річних як 01.08.2013.

Отже, фактично період нарахування 3 % позивачем визначений з 18.10.2012 по 01.08.2013.

Як було встановлено вище, заява про регресні вимоги № 1960 АР від 25.07.2012, в якій позивач просив відповідача сплатити спірне страхове відшкодування, відповідачем в будь-якому випадку була отримана в строк до 29.08.2012, а отже, нарахування 3 % річних з 18.10.2012 по 01.08.2013 є цілком правомірним.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 308,90 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/16681/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно з яким позов задовольняється повністю, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в сумі 13 327,29 грн. та 3 % річних в сумі 308,90 грн.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задовольняється повністю, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/16681/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/16681/13 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, ідентифікаційний код 22229921) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, ідентифікаційний код 20474912) страхове відшкодування в сумі 13 327 (тринадцять тисяч триста двадцять сім) грн. 29 коп., 3 % річних в сумі 308 (триста вісім) грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, ідентифікаційний код 22229921) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, ідентифікаційний код 20474912) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16681/13.

Повний текст постанови складено: 23.12.2013

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна