Рішення № 36238356, 16.12.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р.Справа № 922/4205/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Публічного АТ "Харківгаз", м. Харків про стягнення 69484,95 грн. за участю представників:

позивача - Ященко Р.Ю., довіреність №14-51 від 22.03.13 р.

відповідача - Василенко Г.В., довіреність №2390/101 від 02.08.2013 р.,

Рожкова С.Г., довіреність №2621/090 від 02.09.13 р.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Публічного АТ "Харківгаз", пеню у розмірі 21012,09 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення на суму 15433,30 грн., 3% річних у розмірі 33039,56 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.10.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

23.10.13р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якому заперечував проти позову в повному обсязі, просив суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні з 29.10.13р. по 11.11.13р. до 12 год. 30 хв. та з 11.11.13р. до 12.11.13 року до 11 год. 00 хв. оголошувались перерви.

12.11.13р. представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Ухвалою суду від 12.11.13р. клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ч. 1 ст. 69 ГПК України - задоволено, строк вирішення спору продовжено по 19.12.13р.

29.11.13р. представник відповідача надав письмові пояснення по справі, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити, а у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір пені на 97% та застосувати строк позовної давності до стягнення пені.

Представник позивача в судовому засіданні 16.12.13р. позовні вимоги підтримує повністю, з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.13р. заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та підтримав клопотання щодо зменшення розміру пені та клопотання щодо застосування строку позовної давності щодо стягнення пені відповідно до ст. 258 ЦК України.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та заперечення проти позову, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством Харківгаз" був укладений договір 11/12-ТКЕ БО на купівлю - продаж природного газу.

Відповідно до п. 1.1 договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (далі - газ), для потреб суб`єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами), надалі Споживачам, та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

На виконання п. 2.1 Договору Позивач поставив протягом листопада 2011р. - серпня 2012р., а Відповідач прийняв природний газ обсягом 1 020,710 тис. куб. м. на загальну суму 3 932 383,75 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 30.11.11 б/н на суму 600 592,10 грн. (за листопад 2011р.), від 31.12.11р. б/н на суму 521 300,56 грн. (за грудень 2011р.), від 31.01.12 б/н на суму 761 544,10 грн. (за січень 2012р.), від 29.02.12 б/н на суму 994 722,92 грн. (за лютий 2012р.), від 31.03.12 б/н на суму 683 576,24 грн. (за березень 2012р.), від 30.04.12 б/н на суму 182 220,85 грн. (за квітень 2012р.), від 31.05.12 б/н на суму 52 864,82 грн. (за травень 2012р.), від 30.06.12 б/н на суму 33 602,49 грн. (за червень 2012р.), від 31.07.12р. б/н на суму 47 587,89 грн. (за липень 2012р.) та від 31.08.12 б/н на суму 54 371,78 грн. (за серпень 2012р.).

Відповідно до п. 6.1 Договору Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, в порушення умов договору Відповідач не здійснив оплату за спожитий природний газ своєчасно.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

На підставі вищенаведеного, позивачем було нараховано відповідачу пеню в сумі 21012,09 грн., 3% річних в сумі 33039,56 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі 15433,30 грн., що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 21012,09 грн.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати строк позовної давності щодо строку нарахування пені та просить відмовити в її стягненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Судом встановлено, що 30.09.2013 року позивачем до суду була направлена позовна заява №14/2-1620 від 27.09.2013р., про що свідчить поштовий штамп на конверті (аркуш справи № 69), що свідчить про те, що нарахована позивачем пеня перевищує строк позовної давності в один рік, яка встановлена ч.2 ст.258 ЦК України. Нарахування пені за зобов'язаннями квітня-серпня 2012 року в загальній сумі 21012,09 грн. є таким, що частково виходять за межі позовної давності.

Слід зазначити, що сторонами в договорі або в інших документах, якими обмінювалися сторони не було передбачено умови про збільшення строку позовної давності, тому представник відповідача правомірно заявив клопотання щодо застосування строку позовної давності щодо неустойки (пені).

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що пеню нараховано з пропущенням строку позовної давності, а тому суд вважає за можливе задовольнити заяву відповідача про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим частково задовольняє вимогу позивача про стягнення пені, а саме, з урахуванням вищезазначеного, стягненню підлягає пеня в розмірі 12953,37 грн., а в частині стягнення пені в сумі 8058,72 грн. слід відмовити.

Також, відповідач просить суд зменшити розмір пені на 97% посилаючись на те, що основною причиною невчасної оплати відповідачем заборгованості за спожитий газ є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів (населення, організацій, що фінансуються з бюджету) з відповідачем. Тобто, відповідачем було вжито всіх відповідних заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості. Крім того, відповідач посилається на те, що лише ПАТ "Харківгаз" здійснює розподілення природного газу на території Харківської області та від якого залежить безперебійне та безаварійне надання послуг, утримання газових мереж, споруд на них, систем газопостачання та газифікації в належному стані.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Судом встановлено, що головною причиною проведення несвоєчасних розрахунків за поставлений газ, який використовувався для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів (населення, організацій, що фінансуються з бюджетів) з ПАТ "Харківгаз". Найбільші борги за спожитий природний газ у Харківській області має населення та підприємства, установи та організації, які фінансуються з державного бюджету. Так, станом на 01.10.2013 р. загальна сума заборгованості населення, бюджетних організацій за постачання природного газу складає 58 942,37 тис. грн. Слід зазначити, що протягом 2012 року 66 % (775024,582 тис. куб.м.) складає частка поставленого природного газу на задоволення потреб населення у відношенні до загального обсягу реалізованого природного газу. Заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв'язку з тривалою кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі, оскільки основною категорією споживачів природного газу за договором є населення, рівень оплати якого є незадовільний. Станом на 01.01.2012 року дебіторська заборгованість населення складала 94736,723 тис. грн. та бюджетних організацій - 8579,283 тис. грн. Товариством було вжито всіх можливих заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості. Так, протягом 2012 року ПАТ "Харківгаз" було подано 4925 позовних заяв та заявлено позовних вимог про стягнення 26 579 397,52 грн. ПАТ "Харківгаз" було вимушено направити кошти на оплату поставленого природного газу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення. Таким чином, ПАТ "Харківгаз" несвоєчасно було сплачено кошти на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором № 11/12-ТКЕ БО від 30.09.2011 року у зв'язку з наявністю обставин, що мають істотне значення, а саме необхідністю погашення заборгованості перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ для категорії споживачів - населення.

Суд, розглянувши зазначену заяву відповідача щодо зменшення розміру пені на 97% вважає за можливе задовольнити її частково, а саме зменшити розмір пені на 30%, виходячи з наступного.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Сторонами, під час укладення договору №11/12-ТКЕ БО на купівлю - продаж природного газу від 30.09.11р. у п. 7.2. було передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 3 ст. 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору.

А отже, відповідач завідомо знав, що у разі несвоєчасної оплати суми за поставлений природний газ позивачем буде нараховано пеню.

Як зазначив представник позивача в своїх поясненнях в судовому засіданні 16.12.13р. підприємство Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" також має велику дебіторську заборгованість через несвоєчасні розрахунки контрагентів за договорами, що у свою чергу призвело до виникнення кредиторської заборгованості позивача. Нарахування штрафних санкцій, 3% річних та сум, на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, буде в свою чергу віднесено позивачем на погашення такої кредиторської заборгованості.

Зважаючи на те, що ступінь виконання зобов'язання є високою (тобто основний борг відповідачем був повністю погашений), а також, беручи до уваги те, що зобов'язання не було виконано вчасно внаслідок великої дебіторської заборгованості відповідача, в тому числі і невиконання бюджетними установами своїх зобов'язань перед відповідачем, і з огляду на те, що відповідач є відповідальний за безперебійне постачання газу у Харківській області, і від якого залежить безаварійне і безперебійне надання послуг постачання газу у Харківській області, суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 30%.

Судом було зроблено перерахунок розміру нарахованої позивачем пені у зв'язку з застосуванням судом строку позовної давності, таким чином, з урахуванням перерахунку, підлягає стягненню сума пені в розмірі 12953,37 грн. Оскільки судом частково було задоволене клопотання щодо зменшення пені, то з врахуванням 30-ти відсоткового її зменшення стягненню підлягає пеня у розмірі 9067,36 грн. (12953,37 грн.- 30% від стягуваної пені (3886,01грн.))= 9067,36 грн., а в іншій частині стягнення пені слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 33039,56 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15433,30 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 33039,56 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 15433,30 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обгрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а сам в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 8025,69 грн., в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 7368,01 грн. відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 256-258, 260-261, ч.4 ст.267, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву відповідача про зменшення розміру пені на 97% задовольнити частково, зменшити розмір пені на 30%.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 03359500, Рахунок № 26005124944001 в ПАТ "КБ "Надра" м. Київ) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 АТ "Ощадбанк", код банку 300465, код ЄДРПОУ банку 00032129) пеню в сумі 9067,36 грн., 3% річних в сумі 33039,56 грн., інфляційних втрат в сумі 8025,69 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1338,53 грн.

В частині стягнення з відповідача пені в сумі 11944,73 грн., інфляційних втрат в сумі 7407,61 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.