Рішення № 36238050, 18.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21109/13 18.12.13

За позовом Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротек»

до Корпорації «Об'єднання підприємств Марс»

про стягнення 447 436, 85 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Пархоменко О.О. за довіреністю б/н від 27.09.2013 р.;

від відповідача: Федоренко Д.В. за довіреністю № 225/1-08.13 від 12.08.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації «Об'єднання підприємств Марс» (далі - відповідач) про стягнення 171 511,65 грн., з яких: 150 000,00 грн. основного боргу за Договором на виконання робіт № 01/07/79-07 від 22.08.2007 р., 11 784, 25 грн. пені та 9 727,40 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21109/13, розгляд справи призначено на 26.11.2013 р.

26.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване хворобою представника.

У судовому засіданні 26.11.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові матеріали у справі та письмові пояснення щодо строку дії спірного Договору та обставин розрахунків між сторонами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 10.12.2013 р.

05.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 447 436,85 грн., з яких: 390 000,00 грн. основного боргу за Договором на виконання робіт № 01/07/79-07 від 22.08.2007 р., 30 639, 04 грн. пені та 26 797, 81 грн. 3% річних.

У судовому засіданні 10.12.2013 р. судом, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України, було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в редакції вказаної заяви.

У судовому засіданні 10.12.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.12.2013 р.

17.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що умовами Договору не було встановлено строків оплати поставленого позивачем товару, а відповідно до спірних правовідносин, на його думку, мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо направлення вимоги, яка однак позивачем відповідачу не направлялась. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не вказав у своїй позовній заяві обставин того, що відповідачем на користь позивача було сплачено додатково 240 000, 00 грн.

18.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 18.12.2013 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що в силу приписів ст. 692 ЦК України положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

У судовому засіданні 18.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2007 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір на виконання робіт № 01/07/79-07 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався виготовити та поставити покупцю продукцію у номенклатурі, кількості та терміни відповідно до специфікації, а покупець - сплатити та прийняти продукцію за цінами, вказаними в додатку №1, на умовах, викладених в цьому договорі (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.7. Договору покупець зобов'язався прийняти вироби, підписати акт здавання-приймання (додаток № 2 до Договору) та сплатити за поставлені вироби, у відповідності до розділу 4 цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору сторони визначили, що замовник перераховує постачальнику передоплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору.

Після підписання відповідного акту приймання-передачі на всі вироби, покупець перераховує постачальнику оплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору (п. 4.2. Договору).

Сума цього договору складає 1 401 372,00 грн. (п. 5.1 Договору).

Договір набирає чинності після його підписання сторонами і отримання постачальником передплати у відповідності до п. п. 4.1, 4.2 цього договору, і діє до виконання обома сторонами своїх зобов'язань (п. 11.5 договору, в реакції додаткової угоди №1 від 01.12.2008р.).

Також, сторони підписали Додаток № 1 до Договору - Специфікацію поставки продукції та Додаток № 2 - Протокол договірної ціни.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу обумовлений його умовами товар на суму 1 401 372, 00 грн., про що сторони 22.08.2011 р. підписали Акт здачі-приймання продукції.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов Договору.

Однак, відповідач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого йому товару належним чином не виконав, сплативши лише 1 011 372,00 грн., внаслідок чого за ним утворилось 390 000,00 грн. заборгованості.

Факт сплати відповідачем 1 011 372,00 грн. за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з поточного рахунку позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить ознаки договору поставки та договору підряду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що замовник перераховує постачальнику передоплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору.

Після підписання відповідного акту приймання-передачі на всі вироби, покупець перераховує постачальнику оплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору (п. 4.2. Договору).

Оскільки строки виконання зобов'язання з оплати решти 50 % вартості поставленого товару умовами Договору сторони не визначили, - з урахуванням зазначених вище положень ст. 692 ЦК України та наданих Вищим господарським судом України роз'яснень, відповідні кошти мали бути перераховані відповідачем позивачу не пізніше наступного дня після отримання спірного товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним та виготовлені і поставлені позивачем товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Посилання відповідача на те, що між сторонами укладався договір на погашення боргу від 19.07.2011 р., за яким ним було перераховано додатково 240 000, 00 грн., що позивач не враховує при розгляді цієї справи, - до уваги судом прийняті бути не можуть, оскільки жодної зі сторін не представлено до матеріалів справи ні примірника вказаного Договору від 19.07.2011 р., ні платіжних документів, які б свідчили про перерахування відповідачем позивачу додатково в погашення боргу за Договором на виконання робіт № 01/07/79-07 від 22.08.2007 р., крім суми коштів в розмірі 1 011 372,00 грн., додатково - 240 000, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем в сумі 390 000, 00 грн.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 30 639, 04 грн. пені та 26 797, 81 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 8.2 Договору його сторони передбачили, що у разі порушення строків розрахунків за поставлену продукцію на умовах даного договору, покупець сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період нарахування пені нарахованої на суму несвоєчасної оплати, але не більше 5% від суми несвоєчасної оплати.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 30 639, 04 грн. на суму боргу в розмірі 390 000, 00 грн. за період в 182 днів з 22.08.2011 р. по 22.02.2012 р., не врахувавши при цьому, як те, що прострочення зобов'язання з оплати з урахуванням приписів ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України почалось з 24.08.2011 р., так і обмеження встановлені Договором щодо розміру пені, яка не може перевищувати 5 % від суми боргу, що в даному випадку складає 19 500, 00 грн.

Враховуючи зазначене, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 26 797, 81 грн. 3 % річних на суму боргу в розмірі 390 000, 00 грн. за період в 836 днів з 22.08.2011 р. по 04.12.2013 р., розрахунок яких є невірним, оскільки як зазначалось вище, позивач невірно визначає початок періоду прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком 3 % річних за обраний позивачем період вони мають становити 26 733, 70 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, сума надміру сплаченого позивачем судового збору підлягає поверненню.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду наведеного, враховуючи внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено Законом за подання до господарського суду позову про стягнення 447 436,85 грн., суд дійшов висновку про повернення позивачу 111,26 грн. надмірно сплаченого судового збору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Корпорації «Об'єднання підприємств Марс» (03062, місто Київ, вулиця Кулібіна, 4/2, кім. 7, код ЄДРПОУ 33445297) на користь Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» (03057, місто Київ, вулиця Ежена Потьє, 8-А, код ЄДРПОУ 22900497) 390 000 (триста дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 19 500 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. пені, 26 733 (двадцять шість тисяч сімсот тридцять три) грн. 70 коп. 3% річних та 8 724 (вісім тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 67 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Державному підприємству «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» (03057, місто Київ, вулиця Ежена Потьє, 8-А, код ЄДРПОУ 22900497) зі спеціального фонду Державного бюджету України 111 (сто одинадцять) грн. 26 коп. надміру сплаченого судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака