Рішення № 36237186, 17.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.12.2013 Справа № 905/6383/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: Прокурора м. Маріуполя в інтересах держави в особі виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 73819,37 гривень, розірвання договору №37 від 22.03.2013р., зобов'язання відповідача демонтувати спеціальні конструкції зовнішньої реклами

Представники сторін:

Прокурор: Блащик Г.Є.

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача: ОСОБА_3

Прокурор м. Маріуполя звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі виконавчого комітету Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 73819,37 гривень, розірвання договору №37 від 22.02.2013р., зобов'язання відповідача демонтувати спеціальні конструкції зовнішньої реклами.

В обґрунтування позовних вимог заявник позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №37 від 22.02.2013р., внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для розірвання договору та демонтажу рекламних конструкцій.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що заборгованість перед позивачем відсутня, адже в силу приписів п. 5.1 договору він набирає чинності з моменту укладання, тобто з 22.03.2013р., коли як позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати здійснено за період з 25.05.2011р., що є безпідставним. З огляду на відсутність заборгованості, вважає, що нема і законних підстав як для розірвання договору так і для демонтажу спеціальних рекламних конструкцій. Також зазначав, що оскільки право власності на рекламні конструкції до нього перейшло лише 25.05.2011р. внаслідок укладання договору купівлі-продажу, а дозвіл на розміщення зовнішньої реклами переоформлено на відповідача не було, твердження позивача про наявність заборгованості також є необґрунтованим.

В своїх поясненнях позивач наголошував на правомірності нарахування орендної плати з 25.05.2011р., адже цей період визначений з урахуванням фактичного розміщення конструкцій відповідачем.

В перебігу розгляду справи позивачем були надані додаткові пояснення, в яких він зазначав, що відповідачем були допущені порушення умов договору стосовно своєчасного здійснення першого платежу, що також є підставою для розірвання договору оренди. Також зазначав, що оскільки відповідачем вже були отримані дозволи на розміщення рекламних конструкцій на момент укладання договору від 22.03.2013р., вимоги про стягнення заборгованості з 25.05.2011р. є обґрунтованими.

Розпорядженням від 11.11.2013р. справу №905/6381/13 передано судді Мальцеву М.Ю. у зв'язку з перебування судді Колесника Р.М. у відрядженні. Розпорядженням від 25.11.2013р. справу №905/6381/13 передано судді Колеснику Р.М. у зв'язку з його поверненням з відрядження.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті прокурора, представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2011р. відповідачем та публічним акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування» укладено договір, з умов п.1.1 якого вбачається, що відповідач став власником рекламних щитів (далі - конструкцій) відповідно до специфікації (додаток №1):

1) пр. Ілліча (в районі Іллічівського ринку);

2) Донецьке шосе (1650м від знаку «Сталевар»);

3) Ростовське шосе (за знаком «Маріуполь»);

4) вул. Київська (район ринку «Київський»);

5) Володарське шосе (в районі АЗС) виїзд;

6) пр. Будівельників (100м від б-ра Шевченка) загальною вартістю 59575,06 гривень.

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради №128 від 20.03.2013р. «Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» відповідачу переоформлено та продовжено термін дії дозволів на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на 6 бігбордів терміном на п'ять років згідно додатку №20 (а.с. 13-14).

Згідно п. 4 цього рішення Головному управлінню містобудування і архітектури Маріупольської міської ради доручено підготувати відповідні проекти договорів та дозволи на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Відповідно до п.7 зазначеного рішення встановлено обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності укласти договір із виконкомом Маріупольської міської ради та внести протягом 5 днів після укладання договору зазначену у договорі суму до міського бюджету.

Згідно додатку №20 до зазначеного рішення встановлено перелік місць розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами відповідача, якими є: пр. Ілліча (в районі Іллічівського ринку), Донецьке шосе (1650м від знаку «Сталевар»), Ростовське шосе (за знаком «Маріуполь»), вул. Київська (район ринку «Київський»), Володарське шосе (в районі АЗС) виїзд, пр. Будівельників (100м від б-ра Шевченка) (а.с. 27).

22.03.2013р. позивачем (виконкомом) та відповідачем (розповсюджувачем) укладено договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 37, згідно п. 1.1. якого на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради №128 від 20.03.2013 р. «Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» виконком надає розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця для розташування рекламних засобів, а розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього договору (а.с.29-31).

Місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими розповсюджувачем з моменту укладання цього договору (п. 1.6 договору).

Розділом 2 договору передбачені зобов'язання сторін.

Так, п.2.3.3 договору встановлений обов'язок розповсюджувача отримати у встановленому порядку дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на розташування рекламних засобів, наданих йому в користування.

Згідно із п.2.3.15 договору розповсюджувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим договором.

Порядок проведення розрахунків встановлено розділом 3 договору.

Пунктами 3.1-3.3 договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, встановлюється в порядку, визначеному виконавчим комітетом Маріупольської міської ради. Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданих в користування розповсюджувачу, становить 2993,55 гривень в місяць. Розрахунок розміру орендної плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наведений в Додатку 2-7, який є невід'ємною частиною цього договору. Загальна сума договору за п'ять років після отримання розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 179612,85 гривень.

Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору, наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплат. Зобов'язання розповсюджувача щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів вважається виконаним у день зарахування коштів до міського бюджету м. Маріуполя (п.п. 3.5, 3.6 договору).

Плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів перераховується розповсюджувачем до міського бюджету м. Маріуполя на розрахунковий рахунок 31413544700051 у банку ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код платежу 24060300, ЄДРПОУ 37989721, отримувач Маріуп. УК/м. Маріуполь/24030300. В платіжному дорученні обов'язково зазначається дата і номер цього договору, а також період, за який здійснюється оплата (п. 3.7 договору).

Внесення плати здійснюється розповсюджувачем без отримання рахунку, шляхом перерахування коштів до міського бюджету м. Маріуполя (п. 3.11 договору).

Пунктами 5.1-5.3 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладання, вважається укладеним з для його підписання сторонами. У випадку отримання розповсюджувачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами на місцях, наданих йому в користування на підставі цього договору, цей договір дії протягом строку, на який видано відповідний дозвіл, але не більше 5 років.

Згідно п. 8.2.2 договору невід'ємною частиною договору є лист розрахунку розміру плати за користування місцями розташування рекламних засобів, наданих у користування, встановлено в додатках 2-5 до договору.

У додатках № 2-4 до договору визначено розмір плати до міського бюджету за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, які знаходяться у комунальній власності з 25.05.2011р. до 25.05.2016р. по кожній конструкції, що перелічено в додатку №1 до договору (а.с. 32-33).

В додатку № 5 договору визначено загальний розрахунок плати за період з 25.05.2011р. до 25.05.2016р., згідно якого розмір плати за 5 років становить 179612,85 гривень, за 1 рік - 35922,57 гривень, за 1 місяць 2993,55 гривень (а.с. 34).

Прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом вимагаючи стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 73819,37 гривень, з розрахунку якої, що додано до позовної заяви, вбачається визначення її, виходячи із обов'язку відповідача проводити оплату за користування місцями починаючи з 25.05.2011р. (а.с. 36-37).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги прокурора до відповідача такими, що задоволенню не підлягають, з огляду наступне.

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15.06.2011р. № 178 затверджено Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами та елементів зовнішнього художнього оформлення на території м. Маріуполя (надалі - Положення) (а.с. 81-89).

За змістом п. 6.1 Положення оплата за користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Оплата за тимчасове користування місцем розташування спеціальних конструкцій здійснюється на договірних засадах з їх власником або уповноваженими органами (особами) (п. 6.3 Положення).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, які надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003р. (надалі - Типові правила).

Пунктом 30 Типових правил передбачено, що у разі набуття права власності на рекламний засіб іншою особою або передачі його в оренду дозвіл підлягає переоформленню. Особа, яка набула права власності на рекламний засіб або орендувала його, протягом одного місяця з дня виникнення права власності (користування) рекламним засобом звертається до робочого органу із заявою у довільній формі про переоформлення дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на рекламні конструкції відповідач набув 25.05.2011р. - з моменту укладання договору купівлі продажу з публічним акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування», та, як вже зазначалось, рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради №128 від 20.03.2013р. відповідачу переоформлено та продовжено термін дії дозволів на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на 6 бігбордів терміном на п'ять років згідно додатку №20.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту договору, ним не встановлено, що його умови застосовуються до правовідносин сторін, які виникли до його укладення.

Посилання на період з 25.05.2011р. до 25.05.2016р. міститься лише в переліку місць розміщення спеціальних конструкцій - додаток №1 до договору (а.с. 32) та в розрахунках плати до міського бюджету за тимчасове користування місцями - додатки №2-5 до договору (а.с. 33-34).

Жодний із зазначених розрахунків не встановлює обов'язку проводити оплату за місця починаючи з 25.05.2011р., та, як вбачається з розрахунку, період з 25.05.2011р. по 25.05.2016р. визначено саме з метою розрахунку плати за п'ятирічний термін, внаслідок чого визначено розмір місячної плати за користування місцями, який і було зазначено в п. 3.2 договору.

Як вже зазначалося відповідно до п. 3.5 договору внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору, наступні платежі - авансом до десятого числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Отже, змістом договору визначено лише розмір місячного платежу та встановлено строк, протягом якого такий платіж щомісячно має здійснюватися.

Тобто, до 27.03.2013р. мав бути внесений перший платіж у розмірі 2993,55 гривень, та щомісячно до 10го числа відповідачем мала вноситися плата у тому ж розмірі.

Існування іншого обов'язку відповідача щодо оплати за надані місця у користування прокурором та позивачем не доведено, та судом в перебігу розгляду справи не встановлено.

Навпаки, така позиція прокурора та позивача спростовується матеріалами справи та текстом самого договору від 22.03.2013р., а саме п.п. 2.16, 2.13.15, 3.2., 3.3., 3.5, системний аналіз яких як раз засвідчує протилежне - виникнення у відповідача з моменту укладення договору (22.03.2013р.) обов'язку щодо щомісячного внесення плати у розмірі 2993,55 гривень протягом п'яти років.

Неузгодженість тексту додатків до договору, зокрема переліку місць розташування спеціальних конструкцій, що надаються у користування з 25.05.2011р. до 25.05.2016р., із змістом п. 1.6 договору, згідно якого місця вважаються переданими з моменту укладення договору, може свідчити про недосягнення сторонами домовленостей щодо фактичної дати передання у користування таких місць.

З огляду на це, суд, враховуючи, що безпосереднім предметом спору є саме стягнення заборгованості за договором, має виходити із встановлених ним обставин та існуючих правовідносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконував свої зобов'язання із внесення плати за користування місцями починаючи із моменту укладення договору від 22.03.2013р.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розглядуваному розмірі саме на підставі договору від 22.03.2013р. вбачаються судом такими, що задоволенню не підлягають через відсутність заборгованості у визначений прокурором період та у стягуваному розмірі.

На користь висновків суду про недоведеність розповсюдження дії договору від 22.03.2013 року на правовідносини сторін, що виникли до його укладення, а саме з 25.05.2011 року можуть свідчити також ті обставини, що договором взагалі не передбачено, яким чином відповідачем мало бути виконано зобов'язання із внесення плати за період, що передував його укладенню, не зазначено строк виконання такого зобов'язання та розмір такого зобов'язання к моменту укладення договору.

Більш того, посилання на період з 25.05.2011р. по 25.11.2016р. міститься лише в додатках до договору, якими є Перелік місць розміщення конструкцій та Розрахунки розміру плати, що за своїми ознаками є визначальними для встановлення повного переліку місць розміщення спеціальних конструкцій та методології розрахунку та самого розміру плати за користування місцями, але не можуть містити та не містять положення, щодо застосування договору від 22.03.2013р. до правовідносин, що виникли з 25.05.2011р.

З наведеного вбачається, що договір від 22.03.2013р. не може бути належною правовою підставою для виникнення у відповідача зобов'язань зі сплати на користь позивача плати за розміщення спеціальних конструкцій за період з 25.05.2011р. та прокурором та позивачем не доведено існування у відповідача заборгованості із внесення плати саме за договором від 22.03.2013р. що, з огляду на те, що за період з моменту укладення договору до серпня 2013р. (термін по який стягується заборгованість) судом заборгованості відповідача перед позивачем не встановлено, зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості.

Щодо позовних вимог про розірвання договору від 22.03.2013р. суд виходить з наступного.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги в цій частині саме посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з внесення орендної плати.

Відповідно до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведеної правової норми, за для наявності можливості розірвання договору в судовому порядку, судом має бути встановлена саме істотність порушення відповідачем умов договору.

Проте, судом не встановлено обставин, які б свідчили, що порушення, на які посилаються прокурор та позивач, є істотним. Навпаки, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача щодо сплати орендної плати за період з 25.05.2011 року.

Посилання позивача на те, що прострочення відповідача мало місце, навіть якщо вважати доведеним його обов'язок сплачувати плату, починаючи з дати укладення договору, оскільки договір укладено 22.03.2013р., а перший платіж відповідачем внесено лише 31.07.2013р., як на самостійну підставу для розірвання договору судом до уваги не приймаються.

По-перше, за змістом позовної заяви, істотність порушення умов договору обґрунтовувалася саме посиланням на тривале невиконання відповідачем (з 25.05.2011р.) своїх зобов'язань і на значну суму (73819,37 гривень), коли як існування такої заборгованості в період, на який посилається прокурор, матеріалами справи не доведено.

По-друге, факт прострочення внесення першого платежу за договором від 22.03.2013р. з огляду на те, що станом на час звернення до суду із розглядуваним позовом такої заборгованості вже не було, не може бути розцінений саме як істотне порушення договору в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині розірвання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №37 від 22.03.2013р.

Що стосується вимог прокурора щодо зобов'язання відповідача демонтувати спеціальні конструкції зовнішньої реклами відповідно переліку, зазначеного у додатку №1 до договору №37 від 22.03.2013р., суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги про демонтаж конструкцій заявлено в контексті вимог про розірвання договору як логічний наслідок припинення існування правових підстав для користування відповідачем місцями для розміщення конструкцій.

В той же час, враховуючи попередні висновки суду про відсутність підстав для розірвання договору, не підлягають задоволенню вимоги прокурора і про зобов'язання відповідача демонтувати спеціальні конструкції зовнішньої реклами, оскільки судом встановлено правомірність користування розглядуваними місцями та відсутність підстав для припинення такого користування у спосіб розірвання договору та проведення демонтажу конструкцій.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України судові витрати покладаються на позивача, оскільки приписами п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що у разі повної або часткової відмови в позові прокурора судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам).

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр. Леніна, 70, код 33852448) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 3770,39 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 17.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.12.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник