Рішення № 36236954, 17.12.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/6203/13-ц Провадження № 22-ц/795/2522/2013 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Жук М. І. Доповідач - Бечко Є. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М.,суддів:Хромець Н.С., Горобець Т.В.,при секретарі:Рудик І.І.,за участю:позивача ОСОБА_5 та його пр-ка ОСОБА_6, пр-ка відповідача ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_8, її пр-ка ОСОБА_9

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 до Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради, Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_13 про визнання незаконною приватизації квартири, скасування рішення про приватизацію житла та свідоцтва про право власності на житло,

в с т а н о в и в:

В липні 2013 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання незаконною приватизацію квартири АДРЕСА_1, скасування рішення виконавчого комітету Деснянської районної у місті Чернігові ради про приватизацію квартири №856 від 22.05.2000 року та скасування свідоцтва про право власності на житло від 25.05.2000 року, видане виконавчим комітетом Деснянської районної у м.Чернігові ради ОСОБА_13 та ОСОБА_8

Свої вимоги мотивували тим, що спірна шафа (комора) площею 1,8 кв.м. не могла бути включена до квартири ОСОБА_13 та ОСОБА_8, оскільки вона є допоміжним приміщенням і має знаходитися у спільній власності співвласників будинку АДРЕСА_1, а тому рішення виконавчого комітету Деснянської районної у м.Чернігові ради від 22.05.2000 року є незаконним.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 відмовлено, стягнуто з позивачів на користь ОСОБА_13 витрати на правову допомогу у розмірі 650 грн. з кожного.

Не погоджуючись з даним рішенням позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення суду першої інстанції, визнати незаконною приватизацію квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним рішення виконавчого комітету Деснянської районної у м.Чернігові ради про приватизацію квартири №856 від 22.05.2000 року та скасувати Свідоцтво про право власності на житло від 25.05.2000 року, видане виконавчим комітетом Деснянської районної у м.Чернігові ради ОСОБА_13 та ОСОБА_8

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасування, оскільки згідно плану будови будинку АДРЕСА_1 в цілому спірна шафа (комора) значиться під номером 6-2, до приватизації вона була в користуванні наймачів квартири №6, тобто квартири позивачів, проте ними дана шафу (комору) під час приватизації не було приватизовано, так як вона знаходилась в спільному користуванні з власниками сусідніх квартир.

Апелянти вважають, що шафа (комора) площею 1,8 кв.м. є спільною власністю співвласників будинку №47-А та була приватизована відповідачами незаконно. Апелянти посилаються на п.41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року №56, яким передбачено, що не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинку персоналу та складські приміщення).

Крім того, апелянти зазначають, що судом першої інстанції було неправомірно стягнуто з них на користь відповідача ОСОБА_8 витрати на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази оплати таких витрат відповідачем, зокрема не надано розрахунок витрат на правову допомогу. Надана відповідачем ОСОБА_8 квитанція про сплату витрат на правову допомогу від 07.08.2013 року не є належним доказом, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_13 мали статус третіх осіб та були залучені в якості співвідповідача лише в засіданні від 08.08.2013 року, а треті особи не є сторонами у цивільному процесі та не мають право на відшкодування зазначених витрат. Апелянти наполягають, що судом в порушення ч.1 ст.33 ЦПК України мав замінити статус третьої особи на співвідповідача лише за клопотанням позивача, ні позивачами, ні їх представником дане клопотання не заявлялось.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оглянувши інвентаризаційну справу на жилий будинок №№ 47-а та 47-б обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачами у справі не надано доказів незаконної приватизації ОСОБА_14 та ОСОБА_13 квартири АДРЕСА_1, необґрунтовано включивши до складу їх житла шафу (комору), площею 1,8 кв.м. Судом було встановлено, що право власності на дане підсобне приміщення підтверджується свідоцтвом та технічним паспортом, а також рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 07.12.2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 04.03.2013 року, що у відповідності до положень ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню при розгляді даного спору.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло відповідачам ОСОБА_13 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.13). До складу вказаної квартири входить також шафа площею 1,8 кв.м. позначена на плані квартири літерою ІІ (а.с.14-15).

Позивачам по справі ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 в рівних частинах по 2/5 часток належить квартира АДРЕСА_4 (а.с.16).

Позивачі вважають, що відповідачами було неправомірно приватизовано шафу (комору) площею 1,8 кв.м., оскільки дана шафа є спільною власністю співвласників будинку № 47-А.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову позивачів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 07 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 04.03.2013 року, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 зобов'язано звільнити шафу (комору) площею 1,8 кв.м., позначену літерою ІІ на плані квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8 та ОСОБА_13 При цьому суд першої інстанції встановив, що позивачі проживають в даній квартирі, яка належить їм на праві спільної часткової власності. Згідно технічних планів та свідоцтва про право власності на житло, належна ОСОБА_8 та ОСОБА_13 квартира складається з кімнати (лі.5-1) площею 12,1 кв.м., кухні (літ.5-2) площею 6,3 кв.м., коридору (літ.5-3) площею 1,9 кв.м., шафи (літ.ІІ) площею 1,8 кв.м. Квартира ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 складається лише з однієї кімнати (літ.1) площею 18,7 кв.м. ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 перешкоджають ОСОБА_8 та ОСОБА_13 користуватися шафою (літ.ІІ), а тому суд зробив висновок про те, що право ОСОБА_8 та ОСОБА_15 на користування вказаною шафою підлягає захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 звільнити шафу (комору) від їх особистих речей ( ас.67-68).

Встановлено, що позивачі приватизували у 1999 році 2/5 частини квартири АДРЕСА_4, а відповідачі приватизували квартиру №6 у цьому ж будинку у 2000 році. При цьому, як згідно матеріалів інвентаризаційної справи на вказаний будинок, так і згідно технічного паспорту, шафа літ.ІІ, площею 1,8 кв.м входить до складу приміщень квартири №5. Порушень такого порядку судом не встановлено і орган приватизації, відповідно до наданих характеристик квартири, у встановленому порядку видав приватизаційне свідоцтво про право власності на житло.

Тому враховуючи вище зазначені обставини, доводи апеляційної скарги в частині дотримання ОСОБА_8 та ОСОБА_13 вимог діючого законодавства при приватизації спірної квартири є необґрунтованими.

Не може бути скасовано рішення суду також з підстав заміни третьої особи ОСОБА_13 та ОСОБА_8 на співвідповідачів, оскільки дане клопотання було заявлено ОСОБА_13 в судовому засіданні 08 серпня 2013 року та представником позивачів ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення даного клопотання (п.23 а.с.50). В тексті позовної заяви ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ОСОБА_8 та ОСОБА_13 зазначені в якості відповідачів (абз.1, 7 а.с.2). Крім того, відповідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з висновку суду в частині стягнення з позивачів на користь відповідача ОСОБА_8 понесених витрат на правову допомогу в розмірі 650 грн. 00 коп. з кожного.

Витрати на правову допомогу, як зазначено в п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України, належать до судових витрат.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом

Згідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з аналізу ст.ст.84 та 88 ЦПК України та ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем ОСОБА_8 надано договір про надання правової допомоги від 20 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 і квитанція №41642 від 07.08.2013 року, в якій зазначено суму переказу 2600 грн. 00 коп., проте незрозуміло, хто саме сплачував кошти та кому і на яких підставах (а.с.72).

Відповідачем не додано достатніх та належних доказів понесених нею витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, в розмірі 2600 грн. (довідка про надання послуг зі складання позовної заяви із зазначенням затраченого часу та розрахунок адвоката, акт прийому-передачі послуг, який визначає зміст правової допомоги), а надані позивачкою документи не свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оскільки вони не є документами, оформленими у встановленому законом порядку, оскільки такими документами можуть вважатись квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку.

За таких обставин рішення суду у частині стягнення витрат за надання правової допомоги - 2600 грн., підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 жовтня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 витрат на правову допомогу в розмірі 650 (шістсот п'ятдесят) грн. з кожного - скасувати.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: