Ухвала суду № 36236799, 18.12.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/5380/13-ц Провадження № 22-ц/795/2645/2013 Головуючий у I інстанції -Сапон А. В. Доповідач - Боброва І. О.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБобрової І.О., суддів:Бойко О.В., Висоцької Н.В., при секретарі:Зіньковець О.О., Мартинової А.В., за участю:позивача ОСОБА_6, представників позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника відповідача ЧМР - Миколаєнка Р.С, представників відповідача ОСОБА_10- ОСОБА_11, адвоката ОСОБА_12, представника третьої особи Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області - Фесюка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Чернігівської міської ради, ОСОБА_10 про визнання незаконним рішення,

- треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області, Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.10.2013 р. скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.90 ЗК України УРСР (в ред.1970 року), ст.ст. 95, 119, 141-149 Земельного кодексу України 2001 року, ч.3 ст.61 ЦПК України, посилаючись на те, що судом проігноровано надані докази щодо законності користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

В судовому засіданні апелянт та його представники підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечували, пославшись на її безґрунтовність.

Представник третьої особи Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області проти задоволення апеляційної скарги не заперечував.

Представник третьої особи Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради до суду не з'явився. Про час розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 25.11.2013 р. поштового відправлення на а.с.244.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду підлягає залишенню без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову по справі, суд першої інстанції виходив з того, що прийняте оскаржуване рішення Чернігівської міської ради від 17.12.2010 року є вмотивованим та законним, таким, що прийняте у повній відповідності до вимог ст.118 Земельного кодексу України.

З даним висновком повністю погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що підпунктом 1.1. п.1 рішення 24 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради від 31 серпня 2012 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за давністю користування» було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_10 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а.с.6,131).

Звертаючись в червні 2013 року до суду з позовом, ОСОБА_6 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що зазначена ділянка знаходиться в його користуванні, оскільки 31.07.1979 року він придбав у ОСОБА_15 жилий будинок з належними до нього надвірними будівлями по вул.Жданова, яка в подальшому була перейменована на АДРЕСА_1. Наданням дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку відповідачеві ОСОБА_10, яка фактично належить йому, порушуються його права як землекористувача. Крім того, передача земельної ділянки за давністю користування є протизаконною.

Судом встановлено, що дійсно позивач є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу між покупцем ОСОБА_6 та продавцем ОСОБА_15 від 31.07.1979 р, який посвідчений державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори за № 15344 (а.с.32, 34). Продавець ОСОБА_15 (перед продажем будинку) отримав даний будинок у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_15, що підтверджується копією свідоцтва про прийняття спадщини за законом від 17.07.1979 р. (а.с.155).

За рішенням №1023 від 07.07.1953 р. виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів трудящих «Про наслідки обміру земель по будівельному кварталу №326 міста Чернігова» виявлені лишки земельних ділянок - по АДРЕСА_1 належить до вилучення та зачислено до міського земельного фонду 265 кв.м., зареєстровано за землекористувачем 1000 кв.м. (а.с.153). Дані про виконання цього рішення чи про його оскарження в матеріалах справи відсутні, відсутні і дані щодо розташування за вказаною адресою 265 кв.м. лишків землі на місцевості.

Незважаючи на рішення від 07.07.1953 р., зазначений будинок АДРЕСА_1 відповідно до технічного паспорту на будинок, що складений станом на 20.02.2009 р., розташований на земельній ділянці площею 1265 кв.м. (а.с.137), хоча, відповідно до п.5 Постанови Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 р. №562-ХІІ, рішення про вилучення земельних ділянок, прийняті до 15.03.1991 р. відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного кодексу Української РСР в дію, підлягали виконанню відповідно до вимог Кодексу. Такаж сама норма міститься і в п.1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, що введений в дію з 01.01.2002 р.

Першому власнику будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_15 постановою №789 від 11.07.1947 р. виконавчого комітету Чернігівського міської ради депутатів трудящих була виділена земельна ділянка для індивідуального будівництва площею 1000 кв.м. (а.с.31) . В цей же день, 11.07.1947 р. з ОСОБА_15 був укладений договір на право забудови, відповідно до якого забудовнику ОСОБА_15 здається земельна ділянка на 56 років - з 11.08.1947 р. по 11.08.2002 р. Пролонгація цього терміну договором забудови не передбачалася, навпаки, пунктом 16 договору передбачений обов'язок забудовника до закінчення терміну дії договору передати садибу з усіма будівлями, спорудженнями, насадженнями та взагалі з всім, що на ній знаходиться Міськжилуправлінню, яке повинно було виплатити забудовнику вартість будівлі відповідно до ст.83 Цивільного кодексу (а.с.166).

Скориставшись правом на відчуження будинку, що було передбачено п.17 договору на право забудови від 11.07.1947 р., спадкоємець ОСОБА_15 - ОСОБА_15 уклав договір купівлі-продажу будинку з ОСОБА_6 31.07.1979 р.

Частинами першою та третьою статті 90 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року, що діяв на час виникнення правовідносин між ОСОБА_15 та ОСОБА_6 ) передбачалося, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. Якщо попередній власник будівлі одержав земельну ділянку на пільгових умовах за нормами, що перевищують діючі, за новим власником будинку може бути закріплена в користування земельна ділянка, виходячи з норм, встановлених статтею 88 цього Кодексу.

Відповідно до ст.88 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року) в містах, де допускається індивідуальне житлове будівництво, виконавчими комітетами міських Рад депутатів трудящих можуть надаватися громадянам для цієї мети земельні ділянки в розмірах від 0,03 до 0,06 гектара, з врахуванням місцевих умов, незалежно від кількості членів сім'ї.

Згідно з ст.20 ч.5, ст. 22 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року), право землекористування громадян, які проживають в містах, засвідчується в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських Рад депутатів трудящих. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Після купівлі в 1979 р. позивачем ОСОБА_6 у ОСОБА_15 будинку, ОСОБА_6 до цього часу ані право користування, ані право власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою не оформив, що не заперечується сторонами та підтверджується довідкою на а.с.123.

Пунктами 4 та 15 Положення про земельні розпорядки в смузі міст і містечок, що затверджено постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 23 жовтня 1925 року (що втратило чинність згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 березня 1984 року N 136), міські землі й землі містечок органи комунального господарства віддають у користування різним установам, підприємствам і особам (арт. 3 п. "а") на підставі договорів оренди й договорів про право забудівлі, а в належних випадках - на підставі постанов законодавчих органів і відповідного виконавчого комітету. Коли орендові права (перенайми й т. и.) на націоналізовані будівлі або права власності на будівлі приватновласницькі переходять законним шляхом від одних осіб до других, то всі обов'язки й права на земельні дільниці, які обслуговують ці будівлі, тим самим переходять до нових орендарів і володільців.

З огляду на правові норми, що діяли на час набуття позивачем ОСОБА_6 права власності на будинок по АДРЕСА_1, останній в силу ч.3 ст. 90 ЗК УРСР не міг разом із набуттям права власності на будівлю набути автоматично безстрокове право користування на земельну ділянку 1000 кв.м., на якій розташований будинок АДРЕСА_1, через обмеження встановлені ст. 88 ЗК УРСР, що спростовує доводи апелянта з цього приводу. Однак, ОСОБА_6 набув прав та обов'язків орендаря вказаної земельної ділянки за договором на право забудови від 11.08.1947 р. зі строком користування земельною ділянкою до 11.08.2002 р.

Відповідно до п.3 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, що введений в дію з 01.01.2002 р. , у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Після 11.08.2002 р. ОСОБА_6 із заявою про продовження терміну оренди чи про передачу йому у постійне користування (власність) земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 до компетентного органу не звертався. До цього часу право власності та право користування на земельну ділянку за цією адресою не зареєстровано (а.с.123).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.11.2013 р. у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, встановлено, що відповідач ОСОБА_10 в 1983 році самочинно побудував житловий будинок з господарськими спорудами на земельній ділянці, на якій розташований будинок позивача.

Самочинне будівництво будинку АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_10 через чотири роки після купівля ОСОБА_6 будинку АДРЕСА_1 під час дії договору на право забудови від 11.08.1947 р.

Оскільки, як зазначалося вище, в матеріалах справи відсутні дані щодо місцерозташування лишків землі за вказаною адресою, неможливо встановити і розташування будинку АДРЕСА_1 по відношенню до цих лишків землі.

Постановою адміністративної комісії при виконкомі Деснянської районної Ради народних депутатів за №44 від 26.11.1983 р. ОСОБА_10 було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільно збудовані будівлі та споруди.

В подальшому, самовільно побудованому ОСОБА_10 житловому будинку в 1987 році було присвоєно адресу - «АДРЕСА_1», де відповідач і члени його сім'ї в установленому порядку були зареєстровані з лютого 1987 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.03.2012 р., що залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.09.2012 р. у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання права власності на матеріали та обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку із господарськими спорудами та визнання прав забудовника, за ОСОБА_10 визнано право власності на матеріали та обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено (а.с.44).

Відповідно до змісту довідки про наявність земельних угідь за формою 6-зем АДРЕСА_1 №4053 від 06.11.2012 року Управління держкомзему у м. Чернігові (а.с.133), земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста і належить до земель запасу.

Згідно з ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що позивач не довів суду факту законного (на даний час) перебування в його користуванні земельної ділянки розміром 1265 кв.м., в межах зазначених в генеральному плані до техпаспорту (а.с.37) на якій розташований самовільно збудований відповідачем ОСОБА_10 будинок АДРЕСА_1, і, відповідно, не довів, що рішенням Чернігівської міської ради від 31.08.2012 р. порушуються його права як землекористувача. Враховуючи наведене, безпідставними є доводи, щодо незаконності (за думкою позивача) надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку відповідачу ОСОБА_10 саме за давністю користування, оскільки така мотивація відповідача Чернігівської міської ради не впливає на права позивача.

З підстав викладених вище не можуть бути взяті до уваги і доводи апелянта щодо порушенням судом першої інстанції ст.ст. 95, 119, 141-149 Земельного кодексу України 2001 року.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 29 жовтня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: