увійти
УКР
Справа № 2-а-12767/09
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
11 березня 2009 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського окружного адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.
суддів - Бойка С.С., Удовіченка С.О.
при секретарі: Гришко Т.В.
за участю: представника відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -
керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.О. Чеснокова
Судді: С.С. Бойко
С.О. Удовіченко
Повний текст постанови буде виготовлений 16 березня 2009 року.
Справа № 2-а-12767/09
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2009 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського окружного адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.
суддів - Бойка С.С., Удовіченка С.О.
при секретарі: Гришко Т.В.
за участю: представника відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися з позовною заявою до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 червня 2007 року позовні заяви ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_11 прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження, відкривши провадження у справі.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 вересня 2007 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування передано Оржицькому районному суду Полтавської області для розгляду по суті.
Постановою Оржицького районного суду Полтавської області від 19 травня 2008 року позовні заяви ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування задоволено частково.
Ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року постанову Оржицького районного суду Полтавської області від 19 травня 2008 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_10, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - роз'єднано у самостійні провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_1 було зазначено, що він працює суддею Лубенського міського суду Полтавської області з 1993 року, з 19 березня 2004 року суддею Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. У відповідності до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" має право на безоплатне забезпечення службовим обмундируванням за нормами, які визначаються урядом України. Постановою КМ України № 177 від 19 березня 1994 року були затверджені норми забезпечення службовим обмундируванням суддів та терміни його носіння. Наказом ОСОБА_5 № 16/5 від 22 квітня 1994 року було затверджено положення "Про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування суддів України", яким передбачена грошова компенсація вартості одягу, не виданого з вини ОСОБА_5.
Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2000 року йому присуджена грошова компенсація вартості невиданого обмундирування за 1994-1999 роки.
Держава припинила видачу обмундирування суддям, виключила з обігу дію постанови КМ України № 177 від 19.03.1994 року, що протирічить вимогам ст. 44 Закону України "Про статус суддів", який продовжує діяти та зобов'язує державу забезпечувати суддів обмундируванням, вимогам ст. 22 Конституції України, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. За період з 2000 року по 2006 рік йому повинно було бути видано службове обмундирування в межах раніше визначених норм, що в грошовому виразі складає 5944 грн. за цінами 1994 року. Також просив продовжити термін звернення до суду з позовною заявою.
В судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з'явився, направив до суду заяву в якій просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, розгляд справи провести без його участі.
Представники відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, про що в справі наявні докази, заперечення на позов не надали.
Представник відповідача, ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі, та заперечення проти позовних вимог в якому просив відмовити у задоволені позову посилаючись на те, що норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України були затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177, яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2003 року № 1393. Пунктом 2 постанови вказано, що ОСОБА_2 необхідно передбачати, починаючи з 1994 року виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України. Затвердження положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, пунктом 4 покладено на ОСОБА_5, а обов'язок передбачати обсяги виготовлення службового обмундирування, мантій, знака судді України відповідно до заявок Міністерства України, Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України покладалось на міністерство економіки України та Державний комітет з матеріальних ресурсів, починаючи з 1994 року, відповідно до п. 3 наведеної постанови. Положення про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затверджене наказом ОСОБА_5 від 22 квітня 1994 №16/5, яке втратило чинність на підставі наказу ОСОБА_5 від 13 березня 2003 №19/5 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу ОСОБА_5 від 22 квітня 1994 №165". Підпунктом 2.10 вищезазначеного положення передбачалося, що за одяг, який не виданий, згідно з нормами забезпечення з причин незалежних від Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, ОСОБА_5, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу і згідно із нормами зараховується у термін його носіння. Для оформлення компенсаційних виплат подається заява судді на ім'я голови Верховного суду України, Вищого Арбітражного суду України, обласного (міського) суду, арбітражного суду, Міністра юстиції Республіки Крим, начальника управління. Виплата грошової компенсації проводиться бухгалтеріями Верховного суду України, Вищого Арбітражного суду України, обласного, Київського, Севастопольського міського суду, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя, ОСОБА_5 Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київського, севастопольського міських державних адміністрацій. Крім того, згідно зі списком суддів Лубенського міського суду з підписами, видно, що мантії суддями були отримані.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні надав суду заперечення на адміністративний позов, просив відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_5 були виконані всі приписи для забезпечення службовим обмундируванням суддів. Так, у відповідності до п. 4 постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням" ОСОБА_5 було розроблене Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, і затверджене наказом № 16/5 від 12 травня 194 року, зареєстровано в ОСОБА_5 12 травня 1994 року за №99/398. Однак з метою економії бюджетних коштів п. 1 ст. 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів від 17 лютого 2000 року із Закону України "Про статус суддів" було виключено перше речення з ч. 12 ст. 44 вказаного Закону, чим позбавлено право суддів на одержання службового обмундирування. Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 право суддів на забезпечення службовим обмундируванням було поновлено - п. 1 ст. 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" визнано неконституційною. Починаючи з 01 квітня 2002 року продовжило свою дію перше речення ч. 12 ст. 44 Закону України "Про статус суддів". Таким чином, з 17 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року норма, яка надавала право на службове обмундирування не діяла. Отже, за вказаний період позивач не має права на отримання компенсації за невикористаний службовий одяг. На підставі наказу ОСОБА_5 від 13 березня 2003 року № 19/5 Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування втратило чинність. Постановою КМУ від 04 вересня 2003 року №1393 були затвердженні нові норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції, а постанову КМУ від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України". З 04 вересня 2003 року позивач втратив право на отримання обмундирування згідно постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 177, у зв'язку з чим, позовні вимоги за період з 04 вересня 2003 року по 2006 рік є необґрунтованими. Позивачем не правильно вказано, що держава припинила видачу обмундирування суддям, так як на день розгляду справи продовжує діяти постанова КМУ від 04 вересня 2003 року №1393 "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції", яка, як зазначалось, прийнята відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" і замінила раніше встановлені норми забезпечення суддів.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. В обґрунтування пропуску строку на звернення до суду, позивач вважає, що суд має прийняти до уваги специфічні відносини держави та суддів. Проте, специфічні відносини з державою ніяк не можуть бути пов'язані з перешкодою на звернення до суду з метою захисту порушених прав та інтересів, що гарантовано Конституцією України, яка діяла на час виникнення спірних відносин. Позивачем не доведено причинного зв'язку між фактом пропуску звернення до суду і причиною такого пропуску.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила наступне.
Відповідачі у справі є центральними органами державної влади, на яких покладені визначені завдання.
Статтею 47 Бюджетного кодексу України визначено, що ОСОБА_2 здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
ОСОБА_2 є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів.
Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій України», який діяв до 01 червня 2002 року, головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, було ОСОБА_5. З 01 січня 2003 року, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року, ці обов'язки покладено на Державну судову адміністрацію України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення ОСОБА_3:
1. операцій з коштами державного бюджету;
2. розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3. контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
4. бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету
Частиною другою статті 125 Закону України "Про судоустрій України" № 3018-ІІІ від 07 лютого 2002 року передбачено, що ОСОБА_4 діє на підставі Положення "Про Державну судову адміністрацію України" затвердженого Указом Президента України № 182/2003 від 03 березня 2003 року.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про Державну судову адміністрацію України" одним із основних завдань ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів. Пункт 13 Положення "Про Державну судову адміністрацію України" передбачає, що ДСА України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації. ОСОБА_4 є головним розпорядником бюджетних коштів. Безпосереднє фінансування місцевих загальних судів здійснюють територіальні управління ОСОБА_4 згідно кошторисів на відповідний бюджетний рік.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про ОСОБА_5, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року №1396/97 та пункту 3 Положення "Про ОСОБА_5" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року №1577, основними завданнями Мін'юсту є:
забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
підготовка пропозицій щодо проведення правової реформи, сприяння розвитку правової науки;
забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;
підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;
планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за провадженням такої діяльності;
координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;
організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;
розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;
здійснення міжнародно-правового співробітництва.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що законами України не передбачено повноважень центральних органів державної влади щодо безпосереднього особистого забезпечення службовим обмундируванням суддів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач звернувся до суду з приводу проходження публічної служби. Разом з тим, позивач не вказав, які дії як суб'єктів владних повноважень центральних органів він оспорює.
Отже, звертаючись з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 позивач не зазначив, які норми Законів України порушили центральні органи влади, як суб'єкти владних повноважень не виплативши компенсацію за службове обмундирування суддям.
Позивач не перебував у трудових відносинах з вказаними установами в період 2000- 2006 років, не наведено також у позові інших фактів та доказів порушення прав позивача на отримання компенсації за службове обмундирування саме цими відповідачами.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 1993 року працював суддею Лубенського міського суду Полтавської області, а з 19 березня 2004 року працює суддею Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Компенсація за невидане службове обмундирування за період з 1994 року по 1999 рік стягнута на користь ОСОБА_1 за рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2000 року.
Позивач звернувся до суду про стягнення грошової компенсації за невикористане службове обмундирування за період роботи з 2000 - 2006 роки.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням" ОСОБА_5 було затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України", наказом № 16/5 від 22 квітня 1994 року та зареєстровано 12 травня 1994 року за № 99/398.
Відповідно до частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року, судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України. При здійсненні правосуддя суддя повинен бути в мантії, опис і зразки якої затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-ІІІ від 17 лютого 2000 року перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" виключено.
Рішенням Конституційного суду від 20 березня 2002 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 1 статті 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", яким виключено перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів".
Постановою Кабінету Міністрів України № 1393 від 04 вересня 2003 року "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції" затверджено норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції, визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".
Виходячи з наведеного, з моменту вступу в законну силу постанови Кабінету Міністрів України № 1393 від 04 вересня 2003 року "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції" позивач втратив право на отримання службового обмундирування суддів України, яке було передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".
Крім того, відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачі наполягали на пропущенні строку звернення до адміністративного суду позивачем.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів пропуску строків звернення до суду з поважних причин. Посилання позивача в позовній заяві на те, що "існують специфічні відносини держави і суддів, те, що не визначена політика держави, яка маючи рішення Конституційного суду від 20 березня 2002 року, яке є обов'язковим до виконання, зумовила його до очікування щодо забезпечення суддів обмундируванням, і він був змушений забезпечувати себе одягом за рахунок заробітної плати, видача обмундирування проводиться на тривалий період", як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вказані обставини не вплинули на пропуск річного строку для звернення позивачем до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Враховуючи посаду, яку займає позивач та те, що позивач отримав грошову компенсацію за невикористане службове обмундирування за період 1994-1999 роки на підставі судового рішення, вбачається, що він знав про своє порушене право і про можливість його захисту у суді, починаючи з моменту неотримання службового обмундирування.
Колегія суддів вважає, що річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів позивачем пропущено без поважних причин.
Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8-14, 71, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.О. Чеснокова
Судді: С.С. Бойко
С.О. Удовіченко
Повний текст постанови виготовлений 16 березня 2009 року.
Справа № 2-а-12767/09
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2009 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського окружного адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.
суддів - Бойка С.С., Удовіченка С.О.
при секретарі: Гришко Т.В.
за участю: представника відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися з позовною заявою до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 червня 2007 року позовні заяви ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_11 прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження, відкривши провадження у справі.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 17 вересня 2007 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування передано Оржицькому районному суду Полтавської області для розгляду по суті.
Постановою Оржицького районного суду Полтавської області від 19 травня 2008 року позовні заяви ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування задоволено частково.
Ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року постанову Оржицького районного суду Полтавської області від 19 травня 2008 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_10, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - роз'єднано у самостійні провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_1 було зазначено, що він працює суддею Лубенського міського суду Полтавської області з 1993 року, з 19 березня 2004 року суддею Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. У відповідності до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" має право на безоплатне забезпечення службовим обмундируванням за нормами, які визначаються урядом України. Постановою КМ України № 177 від 19 березня 1994 року були затверджені норми забезпечення службовим обмундируванням суддів та терміни його носіння. Наказом ОСОБА_5 № 16/5 від 22 квітня 1994 року було затверджено положення "Про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування суддів України", яким передбачена грошова компенсація вартості одягу, не виданого з вини ОСОБА_5.
Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2000 року йому присуджена грошова компенсація вартості невиданого обмундирування за 1994-1999 роки.
Держава припинила видачу обмундирування суддям, виключила з обігу дію постанови КМ України № 177 від 19.03.1994 року, що протирічить вимогам ст. 44 Закону України "Про статус суддів", який продовжує діяти та зобов'язує державу забезпечувати суддів обмундируванням, вимогам ст. 22 Конституції України, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. За період з 2000 року по 2006 рік йому повинно було бути видано службове обмундирування в межах раніше визначених норм, що в грошовому виразі складає 5944 грн. за цінами 1994 року. Також просив продовжити термін звернення до суду з позовною заявою.
В судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з'явився, направив до суду заяву в якій просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, розгляд справи провести без його участі.
Представники відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, про що в справі наявні докази, заперечення на позов не надали.
Представник відповідача, ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі, та заперечення проти позовних вимог в якому просив відмовити у задоволені позову посилаючись на те, що норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України були затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177, яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2003 року № 1393. Пунктом 2 постанови вказано, що ОСОБА_2 необхідно передбачати, починаючи з 1994 року виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України. Затвердження положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, пунктом 4 покладено на ОСОБА_5, а обов'язок передбачати обсяги виготовлення службового обмундирування, мантій, знака судді України відповідно до заявок Міністерства України, Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України покладалось на міністерство економіки України та Державний комітет з матеріальних ресурсів, починаючи з 1994 року, відповідно до п. 3 наведеної постанови. Положення про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затверджене наказом ОСОБА_5 від 22 квітня 1994 №16/5, яке втратило чинність на підставі наказу ОСОБА_5 від 13 березня 2003 №19/5 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу ОСОБА_5 від 22 квітня 1994 №165". Підпунктом 2.10 вищезазначеного положення передбачалося, що за одяг, який не виданий, згідно з нормами забезпечення з причин незалежних від Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, ОСОБА_5, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу і згідно із нормами зараховується у термін його носіння. Для оформлення компенсаційних виплат подається заява судді на ім'я голови Верховного суду України, Вищого Арбітражного суду України, обласного (міського) суду, арбітражного суду, Міністра юстиції Республіки Крим, начальника управління. Виплата грошової компенсації проводиться бухгалтеріями Верховного суду України, Вищого Арбітражного суду України, обласного, Київського, Севастопольського міського суду, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя, ОСОБА_5 Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київського, севастопольського міських державних адміністрацій. Крім того, згідно зі списком суддів Лубенського міського суду з підписами, видно, що мантії суддями були отримані.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні надав суду заперечення на адміністративний позов, просив відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_5 були виконані всі приписи для забезпечення службовим обмундируванням суддів. Так, у відповідності до п. 4 постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням" ОСОБА_5 було розроблене Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, і затверджене наказом № 16/5 від 12 травня 194 року, зареєстровано в ОСОБА_5 12 травня 1994 року за №99/398. Однак з метою економії бюджетних коштів п. 1 ст. 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів від 17 лютого 2000 року із Закону України "Про статус суддів" було виключено перше речення з ч. 12 ст. 44 вказаного Закону, чим позбавлено право суддів на одержання службового обмундирування. Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 право суддів на забезпечення службовим обмундируванням було поновлено - п. 1 ст. 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" визнано неконституційною. Починаючи з 01 квітня 2002 року продовжило свою дію перше речення ч. 12 ст. 44 Закону України "Про статус суддів". Таким чином, з 17 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року норма, яка надавала право на службове обмундирування не діяла. Отже, за вказаний період позивач не має права на отримання компенсації за невикористаний службовий одяг. На підставі наказу ОСОБА_5 від 13 березня 2003 року № 19/5 Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування втратило чинність. Постановою КМУ від 04 вересня 2003 року №1393 були затвердженні нові норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції, а постанову КМУ від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України". З 04 вересня 2003 року позивач втратив право на отримання обмундирування згідно постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 177, у зв'язку з чим, позовні вимоги за період з 04 вересня 2003 року по 2006 рік є необґрунтованими. Позивачем не правильно вказано, що держава припинила видачу обмундирування суддям, так як на день розгляду справи продовжує діяти постанова КМУ від 04 вересня 2003 року №1393 "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції", яка, як зазначалось, прийнята відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" і замінила раніше встановлені норми забезпечення суддів.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. В обґрунтування пропуску строку на звернення до суду, позивач вважає, що суд має прийняти до уваги специфічні відносини держави та суддів. Проте, специфічні відносини з державою ніяк не можуть бути пов'язані з перешкодою на звернення до суду з метою захисту порушених прав та інтересів, що гарантовано Конституцією України, яка діяла на час виникнення спірних відносин. Позивачем не доведено причинного зв'язку між фактом пропуску звернення до суду і причиною такого пропуску.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила наступне.
Відповідачі у справі є центральними органами державної влади, на яких покладені визначені завдання.
Статтею 47 Бюджетного кодексу України визначено, що ОСОБА_2 здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
ОСОБА_2 є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, випуску та проведення лотерей, розроблення та виробництва голографічних захисних елементів.
Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій України», який діяв до 01 червня 2002 року, головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, було ОСОБА_5. З 01 січня 2003 року, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року, ці обов'язки покладено на Державну судову адміністрацію України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення ОСОБА_3:
5. операцій з коштами державного бюджету;
6. розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
7. контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
8. бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету
Частиною другою статті 125 Закону України "Про судоустрій України" № 3018-ІІІ від 07 лютого 2002 року передбачено, що ОСОБА_4 діє на підставі Положення "Про Державну судову адміністрацію України" затвердженого Указом Президента України № 182/2003 від 03 березня 2003 року.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про Державну судову адміністрацію України" одним із основних завдань ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів. Пункт 13 Положення "Про Державну судову адміністрацію України" передбачає, що ДСА України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації. ОСОБА_4 є головним розпорядником бюджетних коштів. Безпосереднє фінансування місцевих загальних судів здійснюють територіальні управління ОСОБА_4 згідно кошторисів на відповідний бюджетний рік.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про ОСОБА_5, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року №1396/97 та пункту 3 Положення "Про ОСОБА_5" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року №1577, основними завданнями Мін'юсту є:
забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
підготовка пропозицій щодо проведення правової реформи, сприяння розвитку правової науки;
забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;
підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;
планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за провадженням такої діяльності;
координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС;
організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;
організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;
розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;
здійснення міжнародно-правового співробітництва.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що законами України не передбачено повноважень центральних органів державної влади щодо безпосереднього особистого забезпечення службовим обмундируванням суддів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач звернувся до суду з приводу проходження публічної служби. Разом з тим, позивач не вказав, які дії як суб'єктів владних повноважень центральних органів він оспорює.
Отже, звертаючись з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 позивач не зазначив, які норми Законів України порушили центральні органи влади, як суб'єкти владних повноважень не виплативши компенсацію за службове обмундирування суддям.
Позивач не перебував у трудових відносинах з вказаними установами в період 2000- 2006 років, не наведено також у позові інших фактів та доказів порушення прав позивача на отримання компенсації за службове обмундирування саме цими відповідачами.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 1993 року працював суддею Лубенського міського суду Полтавської області, а з 19 березня 2004 року працює суддею Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Компенсація за невидане службове обмундирування за період з 1994 року по 1999 рік стягнута на користь ОСОБА_1 за рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2000 року.
Позивач звернувся до суду про стягнення грошової компенсації за невикористане службове обмундирування за період роботи з 2000 - 2006 роки.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням" ОСОБА_5 було затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України", наказом № 16/5 від 22 квітня 1994 року та зареєстровано 12 травня 1994 року за № 99/398.
Відповідно до частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року, судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України. При здійсненні правосуддя суддя повинен бути в мантії, опис і зразки якої затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-ІІІ від 17 лютого 2000 року перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів" виключено.
Рішенням Конституційного суду від 20 березня 2002 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 1 статті 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", яким виключено перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України "Про статус суддів".
Постановою Кабінету Міністрів України № 1393 від 04 вересня 2003 року "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів загальної юрисдикції" затверджено норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції, визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".
Виходячи з наведеного, з моменту вступу в законну силу постанови Кабінету Міністрів України № 1393 від 04 вересня 2003 року "Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції" позивач втратив право на отримання службового обмундирування суддів України, яке було передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 177 "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України".
Крім того, відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачі наполягали на пропущенні строку звернення до адміністративного суду позивачем.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів пропуску строків звернення до суду з поважних причин. Посилання позивача в позовній заяві на те, що "існують специфічні відносини держави і суддів, те, що не визначена політика держави, яка маючи рішення Конституційного суду від 20 березня 2002 року, яке є обов'язковим до виконання, зумовила його до очікування щодо забезпечення суддів обмундируванням, і він був змушений забезпечувати себе одягом за рахунок заробітної плати, видача обмундирування проводиться на тривалий період", як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вказані обставини не вплинули на пропуск річного строку для звернення позивачем до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Враховуючи посаду, яку займає позивач та те, що позивач отримав грошову компенсацію за невикористане службове обмундирування за період 1994-1999 роки на підставі судового рішення, вбачається, що він знав про своє порушене право і про можливість його захисту у суді, починаючи з моменту неотримання службового обмундирування.
Колегія суддів вважає, що річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів позивачем пропущено без поважних причин.
Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8-14, 71, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий (підпис) А.О. Чеснокова
Судді: (підпис) С.С. Бойко
(підпис) С.О. Удовіченко
З оригіналом вірно:
Суддя А.О. Чеснокова
Повний текст постанови виготовлений 16 березня 2009 року.
Постанова не набрала законної сили.
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
вул. С.Кондратенка, 6, м. Полтава, 36009, тел./факс 8 (05322) 2-78-69 E-mail: inbox@adm.pl.court.gov.ua код ЄДРПОУ 35521510
