Рішення № 3623488, 30.01.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/141

30.01.09

За позовом Приватного підприємства "Украинский продукт"

до Закритого акціонерного товариства "Мінський"

про стягнення 11 245,56 грн.

Суддя Демченко Т.С.

Представники:

від позивача Лінчевська Я.В., за дов. б/н від 01.11.2008 р.

від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Мінський" про стягнення 10 593,82 грн. основного боргу, 475,13 грн. пені, 60,08 грн. трьох процентів річних та 116,53 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором поставки № ПР-81/05 від 01.06.2007 р.

Ухвалою суду від 09.12.2008 р. порушено провадження у справі № 54/141, розгляд справи призначено на 14.01.2009 р.

У судове засідання 14.01.2009 р. представники сторін не з’явилися, витребуваних документів суду не надали. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю явки представника позивача.

Ухвалою суду від 14.01.2009 р. розгляд справи відкладено на 30.01.2009 р.

У судове засідання 30.01.2009 р. відповідач повторно не з’явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки не повідомив. Про час і місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, оскільки ухвала про порушення провадження направлялася на адресу відповідача, вказану у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.01.2009 р.

За таких обставин, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2006 р. між Приватним підприємством "Украинский продукт" та Закритим акціонерним товариством "Мінський" було укладено договір № МН-140/12, відповідно до умов якого позивач, як постачальник, зобов’язався поставити товар згідно з письмовим замовленням відповідача, а відповідач, як покупець, зобов’язався прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму. Найменування (асортимент, номенклатура) товару, що підлягає поставці, визначається сторонами у специфікації до договору (п.п. 1.1., 1.3. договору).

Відповідно до п.п. 5.1., 5.5. договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень відповідача до кожного місця доставки товару, зазначеному відповідачем у відповідному замовленні.

Як визначено у п. 1.6. договору, право власності на товар переходить до відповідача з моменту передання товару, що засвідчується підписанням представниками сторін відповідної накладної під час вигрузки товару.

Пунктами 10.1. та 10.5. договору передбачено, що договір діє до 31.12.2007 р. і продовжується ще на один рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить другу сторону про інше за 1 місяць до закінчення строку його дії. Матеріали справи не містять документальних підтверджень повідомлення сторонами одна одної про закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 2 цієї ж статті до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Позивач за накладними № 62689 від 30.05.2008 р., № 64724 від 06.06.2008 р., № 65856, № 65743 від 10.06.2008 р., № 66975 від 13.06.2008 р., № 73951, № 73887 від 08.07.2008 р. передав відповідачеві товар на суму 12 335,28 грн.

Зазначені накладні підписані представниками відповідача і скріплені штампами відповідача, що є підтвердженням прийняття товару відповідачем.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до п. 4.3. договору оплата поставленого товару здійснюється відповідачем протягом 23 банківських днів з дня отримання товару.

Виходячи з цього, товар, переданий за накладною № 62689, повинен бути оплачений до 02.06.2008 р., за накладною № 64724 –до 10.07.2008 р., за накладними № 65856, № 65743 –до 14.07.2008 р., за накладною № 66975 –до 17.07.2008 р., за накладними № 73951, № 73887 –до 08.08.2008 р.

Як пояснив позивач, товар, поставлений за накладною № 62689 від 30.05.2008 р., частково оплачений відповідачем у сумі 1 741,46 грн.

Виходячи з наведеного, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 10 593,82 грн. Зазначений розмір заборгованості підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків станом на 18.08.2008 р., який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

За таких умов, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 10 593,82 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків оплати пеню у розмірі 475,13 грн., обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на п. 9.6. договору, яким передбачено, що у разі порушення строків оплати поставленого товару, позивач має право стягнути з відповідача пеню за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами у п. 9.7. договору не передбачено розміру пені, яка сплачується відповідачем за порушення строків оплати поставленого товару, а лише передбачено обмеження максимального розміру пені, що відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Зважаючи на це, вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 60,08 грн. трьох процентів річних та 116,53 грн. інфляційних втрат. Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість. Виходячи з цього, позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав, своїм правом на судовий захист не скористався.

З урахуванням викладених вище фактичних обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 10 770,43 грн.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Мінський" (04201, м. Київ, Мінське шосе, буд. 4, код ЄДРПОУ 23493904, п/р 26006001308967 у АКБ "Райффайзенбанк-Україна", МФО 300528) на користь Приватного підприємства "Украинский продукт" (83062, м. Донецьк, вул. Дачна, 141, код ЄДРПОУ 30998591, п/р 260069596773 у ДФ "ПУМБ" м. Донецька, МФО 335537) 10 593 (десять тисяч п’ятсот дев’яносто три) гривні 82 коп. основного боргу, 116 (сто шістнадцять) гривень 53 коп. інфляційних втрат, 60 (шістдесят) гривень 08 коп. відсотків річних, 107 (сто сім) гривень 70 коп. державного мита та 113 (сто тринадцять) гривень 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Т.С. Демченко