Ухвала суду № 36233832, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/39096/11

№ К/9991/39096/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011

у справі № 2а-7463/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 28.04.2010 № 0000852310/0.

У касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Укрспецторг» податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.04.2010 № 56/23-50/30348157, про порушення позивачем норм підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищення товариством сум податкового кредиту на 404674,00 грн., задекларованих за період з серпня 2007 року по вересень 2008 року, листопад 2008 року, лютий, квітень 2009 року, з липня по листопад 2009 року, зокрема: на 120594,00 грн. за податковими накладними ТОВ «Катко», - з посиланням на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Катко», установчі документи, свідоцтво про реєстрацію ПДВ, бухгалтерські документи (накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки фактури, акти прийому-передач векселів, векселя, інше) якого визнані недійсними постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008 та за поясненнями директора якого він не мав жодного відношення до створення та діяльності товариства; на 23249,00 грн. - за податковими накладними ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра»та ЗАТ «Телесистеми України», які містять недоліки; на 260831,00 грн.- за господарськими операціями, які не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання.

За наслідками висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2010 № 0000852310/0 про донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 607011,00 грн., у тому числі: 404674,00 грн. - основний платіж та 202337,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що за податковими накладними, виписаними ТОВ «Катко», ПП «Лімет», ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра»та ЗАТ «Телесистеми України», позивач у податковому обліку за період з серпня 2007 року по вересень 2008 року включив ПДВ у загальній сумі 404674,00 грн. до податкового кредиту, зокрема 120594,00 грн. - у податковому обліку за серпень 2007 року - квітень 2008 року з посиланням на господарські операції поставки позивачу товарно-матеріальних цінностей; 23249,00 грн. - у податковому обліку за березень, квітень, червень, липень, вересень, листопад 2008 року, лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року за господарськими операціями з поставки товару позивачу ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра» а ЗАТ «Телесистеми України»; 260831,00 грн. - у податковому обліку за січень - серпень 2008 року за господарськими операціями, які не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання, зокрема з посиланням на господарські операції з поставки позивачу ПП «Лімет» товару.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Катко» товарів, суми ПДВ в ціні за які позивач включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за період з серпня 2007 року по квітень 2008 року, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з тих мотивів, що постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008, якою визнані недійсними установчі документи з дати реєстрації - 13.04.2007, свідоцтво про реєстрацію ПДВ з моменту його складання, бухгалтерські документи (накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки фактури, акти прийому-передач векселів, векселя, інше) ТОВ «Катко», скасована Київським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 27.05.2009, а також на обставини наявності в матеріалах справи податкових накладних, які свідчать про правомірність формування позивачем сум податкового кредиту за ними.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є правильними лише частково. Так, обставини скасування ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008 позбавляють це рішення преюдиційного значення для даної справи у розумінні ст. 72 КАС України. Разом з тим, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ДПІ, крім обставини визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Катко», у судовому процесі звертала увагу на пояснення директора ТОВ «Катко» громадянина Вісика В.І. щодо його непричетності до діяльності та реєстрації вказаного товариства, підписання будь-яких документів від імені цього товариства.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Катко» суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За нормами ст. 7 Закону № 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку.

Відтак, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 № 0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. - основний платіж та 60297,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачу товарів, суми ПДВ в ціні якого включені в податковому обліку до сум податкового кредиту, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Разом з тим, правильними є висновки судів попередніх інстанцій при застосування норм підпунктів 7.2.1 та 7.2.3 пункту 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР щодо того, що окремі недоліки податкової накладної, такі як наявність у номері податкової накладної певних літер, з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки не повинно мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту а отже позивач правомірно відніс ПДВ у сумі 23249,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра»та ЗАТ «Телесистеми України», до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, за відсутності оспорювання реальності господарських операцій, за результатами яких вони були складені.

Відповідно підпункту 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2004 № 326 (далі - Порядок № 326, втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1003) факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

У порушення вказаних норм акт перевірки 08.04.2010 № 56/23-50/30348157 не містить необхідної інформації щодо порушення позивачем податкового законодавства, на підставі якого ДПІ з посиланням на норми підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР та викладені у пункту 3.1.2 обставини зробила висновок про завищення податкового кредиту на 260831,00 грн. за січень - серпень 2008 року. Як свідчить зміст підпункту 3.1.2 акту перевірки, в ньому викладено інформацію про господарські операції позивача з СПД ОСОБА_4 щодо поставки позивачу транспортних послуг, з ТОВ «Катко» та ТОВ «Лімет» щодо поставки товару. При цьому, однак, у тексті акту перевірки не міститься посилань ні на податкові накладні, ні на господарські операції, за якими виключено з податкового кредиту цю суму.

З огляду на не відповідність акту перевірки нормам пункту 1.7 Порядку № 326 суд дійшов правильного висновку про неправомірність нарахування податкових зобов`язань у сумі 260831,00 грн.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010 у часині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 № 0000852310/0 на суму 180891,00 грн., у тому числі: 120594,00 грн. - основний платіж та 60297,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підписМ.В. Сірош