Ухвала суду № 36233808, 25.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К-35630/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Муравйова О.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції (ДПІ) у м.Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010

у справі №2а-3503/09/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»

до Державної податкової інспекції у м.Вінниці, Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Вінниці від 27.07.2009 №0000772330/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Барлінек Інвест» суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в розмірі 33852 грн. та за квітень 2009 року в розмірі 25897 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем-2 проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.02.2009 по 01.05.2009, за результатами якої складено акт від 01.07.2009 №65/2340/34004579.

За висновками акта перевірки, з врахування внесених листом №14293/07-112 від 17.07.2009 до акта перевірки змін, позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на суму 42821 грн. та за квітень 2009 року на суму 25897 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 №0000772330/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за березень 2009 року на суму 42821 грн. та за квітень 2009 року на суму 25897 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, обґрунтовував свої висновки безпідставністю доводів податкового органу, що відповідно до п.п.4.1, 4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.259, 261 Митного кодексу України, звичайною ціною є митна вартість, зазначена у вантажних митних деклараціях, а тому, позивач, здійснюючи реалізацію раніше імпортованої продукції, за цінами, більш ніж на 20% нижчими за звичайні, занизив базу оподаткування податком на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Положення п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, на які посилається податкова інспекція в обґрунтування власної позиції, регулюють порядок визначення бази оподаткування при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України раніше імпортованого товару, а тому положення п.4.3 ст. 4 вказаного Закону помилково застосовані податковим органом до операцій з реалізації товару імпортного походження на митній території України, що зумовило помилкові висновки про порушення позивачем вимог даної норми при визначенні бази оподаткування за операціями з реалізації товарів імпортного походження.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) регулюється п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому позиція судів попередніх інстанцій стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 цього Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Посилання податкового органу на положення пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону правильно визнано судами попередніх інстанцій безпідставними, оскільки за цією нормою звичайною вважається ціна, що встановлена згідно з принципами державного регулювання, виключно у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством. Ціни на товари (паркетна дошка), які реалізовувались позивачем на митній території України не підлягали державному регулюванню згідно із законодавством шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів, що передбачено ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII (чинного на час виникнення спірних відносин).

З огляду на викладене, суди дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для висновку про заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування за зазначеними операціями.

В іншій частині постановлені у справі рішення не оскаржуються, порушень судами норм матеріального чи процесуального права при їх постановлені судом касаційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.В.Муравйов

Н.Г.Пилипчук