Ухвала суду № 36233667, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/24490/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012

у справі № 2а/0270/5457/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побережне»

до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Побережне» (надалі - позивач, ТОВ «Побережне») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Вінницька МДПІ), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.08.2011 № 0000532300, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 546 980,00 грн., з яких 447 100,00 грн. за основним платежем, 99 880,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, адміністративний позов ТОВ «Побережне» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.08.2011 № 0000532300.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Побережне» зареєстроване суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, відповідно до статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість».

У період з 25.07.2011 по 29.07.2011 податковим ревізором-інспектором Вінницької МДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ «Побережне» вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2011, за результатами якої 04.08.2011 складено акт № 268/23/32172607 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: ст.ст. 16, 20 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 447 100,00 грн.

На підставі акта відповідачем 18.08.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000532300, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 546 980,00 грн., у т.ч. 447 100,00 грн. за основним платежем та 99 880,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що суд позиція відповідача щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми, що слід було внести до загальної декларації, із загальної суми доходу, отриманого позивачем у періоді, що перевірявся є помилковою, а тому суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18.08.2011 № 0000532300 є протиправним.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 81.1 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 цієї ж статті Закону згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з пп. «б» пп. 81.15.2 п. 81.15 вказаної статті Закону діяльність у сфері сільського господарства включає:

виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «а»);

виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «б»).

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і ст. 209 Податкового кодексу України.

Підставою для визначення товариству податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. В обґрунтування своєї позиції податковий орган послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) товариством на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2009 - 2010 роках позивач орендував земельні ділянки, які не зареєстровані в Державному земельному кадастрі в кількості 549 га, що становить 35,9% від загальної кількості орендованої землі; протягом періоду з 20.12.2010 по 24.06.2011 кількість орендованих земель, що не пройшли державної реєстрації, становила 21% від загальної кількості орендованої землі.

Пункт 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», як і п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

В свою чергу позивач у періоді, що перевірявся перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основним видом його діяльності є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, проведеною перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

З огляду на це, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що доводи податкового органу, про неправомірність використання позивачем окремих земельних ділянок, не спростовують факту виробництва на них власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Також слід зазначити, що ТОВ «Побережне» у періодах, що перевірялися здійснювало сплату фіксованого сільськогосподарського податку з усіх площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у його користуванні, та заниження або завищення суми сплаченого податку відповідачем встановлено не було.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 у справі № 2а/0270/5457/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна