Ухвала суду № 36233630, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/24452/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової служби

та особи, що приєдналася до неї Управління Державної казначейської служби України у м. Луганську Луганської області Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області Державної казначейської служби України

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012

у справі № 2а-11789/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Ютейр-Україна»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську,

Головного управління Державної казначейської служби України в м. Луганську Луганської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна») звернулося до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (надалі - відповідач 1, Ленінська МДПІ у м. Луганську), Головного управління Державної казначейської служби України в м. Луганську Луганської області (надалі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012, адміністративний позов ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 08.12.2011 № 0000792360 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 289 933,00 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач 1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

14.05.2012 відповідачем 2 подано заяву про приєднання до касаційної скарги, в якій він просить задовольнити касаційну скаргу відповідача 1, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача 1 до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.07.2010 ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» подано до Ленінської МДПІ у м. Луганську податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року, а 20.08.2010 - податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року.

Згідно даних рядка 25 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року сума податку, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, за липень 2010 року, визначена позивачем у розмірі 289 933,00 грн. До вищезазначеної податкової декларації з податку на додану вартість позивач додав заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Наказом керівника Ленінської МДПІ у м. Луганську від 24.11.2011 № 2049, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, призначено проведення з 28.11.2011 невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки 02.12.2011 складено акт № 906/23-616/36129430.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 та п. 1.8 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2010 року на суму 289 933,00 грн.

Як встановлено судами, висновок відповідача 1, викладений в акті, ґрунтується виключно на аналізі системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, під час якого встановлено, що основними постачальниками ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» у червні 2010 року були ТОВ «Кребо Інтернешнл», ТОВ «Нью Системс АМ» та ТОВ «Лук Авіа Ойл», які, у свою чергу, в ланцюгу постачання мали взаємовідносини з ТОВ «Маджестік», ПП «Одеська технопромислова група», ТОВ «Металургійна регіональна мережа», ТОВ «Діварос Софт» (третя - четверта ланки ланцюга постачання), які на час проведення перевірки відсутні за місцезнаходженням, а ТОВ «Маджестік» ліквідовано. Тобто, податковий орган звернув увагу на те, що у ланцюгу постачання є підприємства щодо яких неможливо встановити сплату податку на додану вартість до Державного бюджету України. При цьому, під час проведення перевірки, первинні бухгалтерські документи позивача податковим органом не витребовувались та не досліджувались.

На підставі вищезгаданого акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 № 0000792360, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 289 933,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 08.12.2011 № 0000792360 є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Положеннями пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.11.2009 між позивачем та ТОВ «Кребо Інтернешнл» укладено договір поставки авіаційного палива від № Р/09/1 і/24-із, предметом якого є поставка палива в паливні баки повітряних суден позивача у кількості, визначеній додатковими угодами на умовах передплати.

Придбання палива у червні 2010 року позивачем підтверджено податковими накладними від 30.06.2010 № 425, від 30.06.2010 № 459 на загальну суму 473 247,15 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 78 874,49 грн. Фактична поставка авіаційного палива на адресу позивача від ТОВ «Кребо Інтернешнл» підтверджена рахунками-фактурами та видатковими ордерами. На час укладення та виконання спірних господарських відносин контрагент позивача ТОВ «Кребо Інтернешнл» був платником податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до договору поставки та надання послуг із заправки повітряних суден від 26.11.2009 № 34/11.09-ЗП/60/1 ТОВ «Лук Авіа Ойл» взяло на себе зобов'язання надати ТОВ «Авіакомпанія «Ютейр-Україна» комплекс послуг щодо забезпечення заправки повітряних суден замовника та поставити авіаційне паливо для реактивних двигунів у відповідності до узгодженого графіку на умовах 100% передплати.

На підтвердження виконання умов вказаного договору у червні 2010 року, позивачем надано податкові накладні від 03.06.2010 № СО-0000180 про надання послуг на суму 1 224,82 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 204,14 грн. та від 30.06.2010 № СО-0000217 на поставку палива на суму 2 808 806,96 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 468 234,50 грн. Крім того, позивачем надано до суду відповідні рахунки-фактури на підтвердження придбання, зазначеного палива.

Судами також встановлено, що ТОВ «Лук Авіа Ойл», на момент виникнення спірних правовідносин було платником податку на додану вартість. Дані про анулювання свідоцтва ТОВ «Лук Авіа Ойл» як платника податку на додану вартість відсутні.

Також позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Нью Системс АМ», підтверджені договором № 91 на аеропортне обслуговування від 23.02.2009 (з подальшими змінами, внесеними додатковими угодами).

Отримання позивачем послуг за вказаним договором підтверджено податковими накладними від 30.06.2010 №№ 94, 69,149. 204 на загальну суму 314 075,01 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 52 345,83 грн., а також відповідними актами приймання-передачі послуг.

ТОВ «Нью Системс АМ» зареєстровано платником податку на додану вартість 25.12.2007. Факт сплати позивачем податку на додану вартість у ціні отриманих послуг підтверджено відповідними платіжними дорученнями та виписками банку.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарських операцій з безпосередніми постачальниками - ТОВ «Кребо Інтернешнл», ТОВ «Лук Авіа Ойл» та ТОВ «Нью Системс АМ».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що обґрунтованих підстав вважати, вищевказані господарські операції такими, що не мають реального характеру, немає. Тому віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаних товарів та послуг, було правомірним.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відшкодування з бюджету податку на додану вартість не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету, а у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань з сплати податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього й зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більше того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищезазначеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обґрунтувань та з урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової та особи, що приєдналася до неї - Управління Державної казначейської служби України у м. Луганську Луганської області Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 у справі № 2а-11789/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна