Рішення № 36228649, 03.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Н.п. 2/522/10716/13

Справа № 522/12208/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 р.

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі Герасименко Ю.С..,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про визнання протиправної бездіяльності, про стягнення річних, пені,, моральної шкоди, та судових витрат,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Приморського районного суд м.Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк», який в процесі розгляду справи уточнив 28.10.2013р. (а.с.55-58), про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо виконання платіжного доручення №1 від 04.01.2013р. про перерахування власних коштів позивача на рахунок іншого банку, про стягнення 3 % річних у розмірі 7119, 35 грн, пені у розмірі 15 874,20 грн., моральної шкоди у розмірі 1000000 грн. , та судових витрат у розмірі 2762,20 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 13.03.2012р. між нею та відповідачем був укладений договір банківського рахунку фізичної особи в національній валюті №253, в результаті чого був відкритий поточний рахунок фізичної особи №26202601000909. 27.03.2012р. була надана довідка про те, що на цьому рахунку обліковується 160 345,50 грн. Таким чином позивач є власником майнових прав на цьому рахунку.

04 січня 2013р позивач надала відповідачу платіжне доручення №1 від 04.01.2013р. по зазначеному рахунку, яким доручила кошти в сумі 158742,00 грн. перерахувати на її картковий рахунок №26257007792992 в АТ «УкрСиббанк». Але відповідачем не було виконано це платіжне доручення, тому 31.01.2013р. позивач направлена відповідачу претензія, яка прийнята відповідачем 01.02.2013р. Проте відповідач безпідставно так і не виконав протягом операційного часу платіжне доручення , а претензія залишились без реагування. Прострочення виконання станом на 16.05.2013р. по платіжному доручення №1 від 04.01.2013р. становить 136 днів, у звязку з чим відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,1 відсоток від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може бути перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір не обумовлений договором, тобто у сумі 15874,20 грн.

Моральна шкода позивача полягає у душевних страждання, яких вона зазнала у звязку з протиправною поведінкою відповідача, повязане з гострою потребую у цих грошах і з відчуттям несправедливості, що відповідач всупереч законодавству протягом тривалого часу безоплатно користується її коштами, позбавивши її такого права щодо їх розпорядженням.

Тривале невиконання відповідачем платіжного доручення №1 від 04.01.2013р. та потребую у грошах призвели до укладення між сторонами 04.09.2013р. ОСОБА_2 про врегулювання взаємовідносин, згідно якого була визнана сума заборгованості у розмірі 160345,50 грн. та ОСОБА_2 зобовязався виплатити позивачу (повернути) кошти в розмірі 80172,75 грн. Ці кошти відповідачем були виплачені позивачу. В свою чергу позивач згідно п.3 цього договору відмовився від залишку коштів на рахунку в розмірі 80172, 75 грн. та сплати в відповідачу їх як комісійну винагороду за проведення розрахунків.

Таким чином відповідач більш року користувався грошима позивача і не виплатив позивачу при поверненні коштів, проценти за користування коштами, а саме за період 539 дні у розмірі 7119,35 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених підстав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні миги не визнав та просив в позові відмовити, зазначивши при цьому що дійсно 13.03.2012р. між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського рахунку фізичної особи в національній валюті №253, в результаті чого був відкритий поточний рахунок фізичної особи №26202601000909, та на рахунку якого обліковувалося 160 345,50 грн. Цим договором не передбачено виплата процентів за користуванням коштами. Проте 04.09.2013р. між сторонами було укладено Договір про врегулювання взаємовідносин. Стягнення з відповідача 3% річних представник відповідача вважає. Безпідставним, також на його погляд не має доказів щодо моральної шкоди. При цьому представник відповідача підтвердила інформацію щодо того, що у них працювала ОСОБА_3 , чий підпис мається на платіжному дорученні, на вимозі від 24.12.2012р. і від 31.01.2013р., проте на теперішній час цей працівник припинила трудові стосунки з відповідачем. Також було пояснено що з 01 липня 2011р. на вимогу встановлено проценту ставку у розмірі 0,001%.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, прийшов до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 березня 2012р. між Одеською філією ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір банківського рахунку фізичної особи в національній валюті №253 (а.с.6)., згідно якого ОСОБА_2 відкриває клієнту поточний рахунок фізичної особи №26202601000909 у національній валюті та здійснює по цьому всі види розрахунково-касових операцій відповідно до вимог цього договору, нормативних актів НБУ і законодавства України.(п.1.1.).

Згідно умов цього ОСОБА_2 вбачається також, що з поточного рахунку у національній валюті фізичних осіб-громадян України за розпорядженням Клієнта чи за його дорученням проводяться певні операції, в тому числі: інше, що не суперечить чинному законодавству України. За поточним рахунком у національній валюті фізичної особи-резидента здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не повязані із здійсненням підприємницької діяльності.

Відповідно до п.2.1. Банк має право проводити операції з коштами Клієнта, які зберігаються на його рахунках, відповідно до чинного законодавства та нормативно актів НБУ.

Відповідно до п.п. 2.2.1. ОСОБА_2 Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, при відсутності розпоряджень стягувані на примусове списання (стягнення) коштів з рахунків на підставі рішень судів про зупинення операцій за рахунком, у випадках передбачених законодавством.

Пунктом 2.2.2. передбачено, що Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим ОСОБА_2 послуг.

Відповідно до п.2.3.1 ОСОБА_2 взяв на себе зобовязання здійснювати розрахункові операції по рахунках Клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України та цього ОСОБА_2 протягом операційного дня Банку. При цьому платіжні документи на списання коштів з рахунків Клієнта, які надійшли до Банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження.

27.03.2012р. була надана ОФ ПАТ «Західінкомбанк» довідка про те, що на цьому рахунку на імя ОСОБА_4 обліковується 160 345,50 грн.(а.с.7).

З вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Західінкомбанк» в особі Одеської філії від 24.12.2012р. вбачається, що позивачка скаржилась на невиконанням банком її доручення про грошовий переказ згідно платіжного доручення №1 від 18.12.2012р., яке було отримано начальником ВАПО ОСОБА_3 24.12.2012р.(а.с.9).

Судом також встановлено, що 04.01.2013р. позивачем до ОФ ПАТ «Західінкомбанк» було надано платіжне доручення №1 від 04.01.2013р., з призначенням платежу: перерахування власних коштів на рахунок в іншому банку, яке було одержано працівником банку ОСОБА_3 04.01.2013р. 12 год.53 хв., про що є відповідний підпис (а.с.8).

Проте як встановлено в судовому засіданні відповідач протягом операційного дня не виконав вказане платіжне доручення. У звязку з чим позивачем 31.01.2013р. було подано ПАТ «Західінкомбанк» в особі Одеської філії вимогу про неналежне виконання її платіжного доручення №1 від 04.01.2013р. (а.с.10) та 21.01.2013р. претензію (а.с.12-13), як також прийнято працівником Банку ОСОБА_3

Судом встановлено, що відповідачем не надавались позивачу відповіді щодо вказаних звернень.

04 вересня 2013р. між сторонами було укладено Договір про врегулювання взаємовідносин (а.с.59) , згідно якого сторони визнали суму заборгованості Банку у розмірі 160345,50 грн. згідно ОСОБА_2 банківського рахунку №253 від 13.03.2012р. та ОСОБА_2 зобовязався виплатити позивачу (повернути) кошти в розмірі 80172,75 грн. Ці кошти відповідачем були виплачені позивачу. Про що свідчить копія квитанції №88 від 04.09.2013р. (а.с.60, 61). В свою чергу позивач згідно п.3 цього договору відмовився від залишку коштів на рахунку в розмірі 80172, 75 грн. та сплати в відповідачу їх як комісійну винагороду за проведення розрахунків.

Отже, виходячи з предмету договору суд дійшов до висновку, що між сторонами склалися відносини на підставі договору банківського рахунку, які регулюються положеннями глави 72 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодного розпорядження цими коштами.

Частиною 1 статті 1070 ЦК України встановлено, що за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Отже, договір банківського рахунка є відплатним для кожної із сторін, у зв'язку з чим банк зобов'язаний сплатити проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, а останній оплатити банку послуги за розрахунково-касове обслуговування рахунка.

Частиною 2 статті 1070 ЦК України визначено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлено договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно із частиною 1 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, за відсутності встановлення у договорі банківського рахунка розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта , банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Аналогічну правову позицію про те, що за відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та не прийняття банком вкладів на вимогу, банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України викладено у постанові Верховного суду України від 13 грудня 2010 року у справі N 3-58г10.

Частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду, встановлених законом (ст. 1074 ЦК України).

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" також передбачено відповідальність Банку за порушення строків виконання переказу зокрема у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з приписами ст. 22.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення є одним з видів розрахункових документів, за яким може здійснюватися ініціювання переказу.

Таким чином суд приходить до висновку про те. Що відповідач безпідставно не здійснив у встановлені законом строки виконання платіжного доручення від 04.01.2013р. Клієнта, тобто позивача по справі, а тому позивач має право на стягнення з відповідача пені у розмірі 10 % від суми переказу, що становить 15 874,20 грн., так як пеня у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за 136 днів прострочення перевищує законодавчо встановлений 10-ти відсотковий її розмір.

Відповідно до ст.1070 та ч.2 ст. 625 ЦК України , з урахуванням того що між сторонами виникли грошові зобовязання , і відповідач з 13.03.2012р. по 04.09.2013р. не нараховував проценти за користування коштами позивача, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7119, 35 грн. (160345,50 грн. х 3% х(539:365)=160345,50 грн. х3% х1,48=4810,37 х 1,48=7119,35 грн.).

Також підлягають частковому задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди виходячи з наступного.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, порушення зобов'язання є підставою виникнення цивільних правовідносин, у межах яких реалізується цивільно-правова відповідальність.

Перелік правових наслідків, визначених у ст. 611 ЦК України, не є вичерпним. ОСОБА_2 або законом можуть бути передбачені й інші наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов'язань.

Зазначені у ст. 611 ЦК України правові наслідки порушення зобов'язання є способами захисту судом цивільних прав та інтересів сторін у зобов'язанні відповідно до ст. 16 ЦК України.

Порушення зобов'язань може мати правовим наслідком поєднання мір цивільно-правової відповідальності з мірами захисту цивільних прав.

Системний аналіз положень ст. 611 ЦК України дає підстави для висновку про те, що правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором.

Установивши наявність порушення відповідачем строків виконання зобовязання, у звяку з чим позивач тривалий час не мала можливості розпоряджатся своїми коштами на свій розсуд, зазнаючи при цьому душевні страждання та відчуттям несправедливості, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2762,20 грн. судового збору .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11,15, 38, 44, 57, 60, 61,88, 209, 212-215, 218, ЦПК України, ст.ст. 610, 611, 1066 , 1067, 1068 1070 ЦК України, п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» про визнання протиправної бездіяльності, про стягнення річних, пені,, моральної шкоди, та судових витрат задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» щодо виконання платіжного доручення №1 від 04 січня 2013р. про перерахування коштів ОСОБА_1 на рахунок в інший банк (АТ «УкрСіббанк»).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 7119 грн 35 коп. за період з 13.03.2012р. по 04 вересня 2013р.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 15 874 грн. 20 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 4 000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2762 грн.20 коп.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України .

СУДДЯ: Л.В. Домусчі

03.12.2013