Ухвала суду № 36224368, 10.12.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/4733/13ц Головуючий у 1 інстанції: Івасівка А.П.

Провадження № 22-ц/783/6832/13 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

з участю секретаря Березюка О.З.

та з участю ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням суду зазначений вище позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідач постійно проживає та зареєстрований в будину АДРЕСА_1 з 2001 року. Його вселення у вказане житлове приміщення було законним та правомірним, зокрема відповідач користувався ним як член сім»ї попереднього власника житла ОСОБА_4 на правах сервітуту. Вважає, що судом було порушено ст. 116 Житлового кодексу УРСР; ст. 403 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з наступних підстав.

-color:#FFFFFF;font-family:Calibri;font-size:11pt;"> tyle="background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">У відповідності до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 25.11.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу - ОСОБА_5, за реєстраційним номером №331, витягу про державну реєстрацію прав КП ЛОР МБТІ та ЕО від 09.12.2011 року, позивачка ОСОБА_3 є власником жилового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до копії будинкової книги у зазначеному вище будинку є зареєстрованим відповідач ОСОБА_1. (а.с. 10-13). Запис про реєстрацію останнього зроблений 25.10.2001 року, тобто коли будинок перебував у володінні попереднього власика ОСОБА_4.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2011 року №22ц/1931/11 було скасоване рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.11.2010 року і ухвалено нове, яким у позові ОСОБА_4. про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та зобов»язано ОСОБА_4. не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні жилим будинком АДРЕСА_1 та надати ключ від вхідних дверей цього будинку.

pan style="background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;">За виконавчим листом по вказаному рішенню суду 24.02.2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Якимчук Я.Б. було відкрито виконавче провадження ВП №31404395.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.03.2013 року у справі №442/1998/13ц, в задоволенні заяви ОСОБА_6 - представника ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення суду щодо усунення перешкод в користуванні спірним будинком з ОСОБА_4. на ОСОБА_3, яка стала власником такого будинку, з тих підстав, що ОСОБА_3 не є особою, до якої переходять права та обов»язки в сенсі ст. 378 ЦПК України, а є новим власником будинку, до якої вимог стягувачем не пред»являлось.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.319 ч.1 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Тобто, відповідно до зазначеної вище норми права власник житлового будинку вправі сам визначати коло осіб, які можуть проживати разом з ним.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та виселяючи із спірного приміщення ОСОБА_1, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що власник майна має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, в тому числі усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Право апелянта ОСОБА_1 на право користування будинком є похідним від права попереднього власника ОСОБА_4., членом сім'ї якого він являвся. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об»єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов»язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім»ї колишнього власника на будинок цього ж власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла (ст. 810, 814 ЦК України). Відтак, з припиненням права власності ОСОБА_4.- на спірний житловий будинок припинилося право на проживання в цьому будинку як члена його сім'ї відповідача ОСОБА_1.

Враховуючи те, що апелянт не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи інше), висновок суду про порушення прав власника ОСОБА_3 та про наявність підстав для їх захисту є вірним.

Покликання апелянта на те, що з часу його реєстрації в спірному будинку щодо нього встановлений сервітут є необґрунтованими. Частина 4 ст.156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім"ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, передбачена ЦПК України, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Шандра М.М.

Судді: Струс Л.Б.

Шумська Н.Л.