Постанова № 36208313, 18.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Справа № 909/581/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. у справі господарського суду№909/581/13 Івано-Франківської області за позовомприватного підприємства "Аквілія" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 144 000,00грн. пр. Селянін В.О. - дов. б/н від 15.04.13р. пр. ОСОБА_2 - дов. №393322 від 20.08.13р.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року приватне підприємство "Аквілія" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 144 000,00грн.

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу спірну суму коштів за усною домовленістю про укладання в майбутньому між сторонами договору про надання послуг з перевезення продукції, яку виготовляє позивач, однак вказаний договір так і не був укладений.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р. (суддя Кобецька С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Марко Р.І.) позовні вимоги ПП "Аквілія" задоволено, стягнено з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП "Аквілія" 144000,00 грн. заборгованості, посилаючись на ст.1212 ЦК України і те, що підтверджено факт перерахування позивачем грошових коштів відповідачу за неукладеним договором та відсутність доказів, які б підтверджували повернення відповідачем коштів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 29.06.2011р., 18.07.2011р., 29.07.2011р., 11.08.2011р., 17.08.2011р., 31.08.2011р., 05.09.2011р. та 17.10.2011р. платіжними дорученнями №№75, 63, 69, 75, 78, 84, 88, 105 позивач - ПП "Аквілля" перерахував відповідачу - ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 144000,00грн. Дані платіжні доручення містять призначення платежу "за послуги згідно договору №01 від 25.06.2011р."

Факт перерахування позивачем відповідачу коштів в загальній сумі 144000,00грн., підтверджують і довідки АТ "Райффайзен Банк Аваль" про списання коштів з рахунку ПП Аквілля".

Намір про укладення договору про надання послуг з перевезення продукції між сторонами реалізований ними не був.

Позивач звертався до відповідача з вимогою б/н від 16.04.2013 про повернення перерахованих коштів в сумі 144000,00грн., проте, дана вимога залишилась без належного реагування з боку відповідача.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи, наявність доказів перерахування коштів позивачем відповідачу, відсутні докази повернення коштів відповідачем позивачу, а також того, що відсутня правова підстава збагачення відповідача, суди дійшли висновку про те, що кошти в сумі 144000,00грн. підлягають поверненню позивачу, оскільки відповідач є безпідставним отримувачем коштів.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що надана відповідачем копія договору №01 від 25.06.2011 повинна бути перевірена на відповідність оригіналу, а за відсутності оригіналу договору визнана як неналежним чином засвідчена копія і неналежний доказ, і відтак, визнав правильним задоволення позовних вимог.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки судові рішення винесені по неповно встановленим обставинам справи, а саме як встановлено судами та вбачається з позовної заяви, позивач посилався як на підставу перерахування коштів на усну домовленість про укладання в майбутньому між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з перевезення продукції, яку виготовляє позивач ПП "Аквілія".

Відповідачем ФОП ОСОБА_1 як на підставу отримання коштів надано копію договору №01 від 25.06.2011р. оренди транспортного засобу, тоді як встановлено судами, що платіжні доручення, надані як докази перерахування позивачем ПП "Аквілія" коштів протягом червня-жовтня 2011 року, містять призначення платежу "за послуги згідно договору №01 від 25.06.2011р."

Однак, договір про надання послуг з перевезення продукції позивача, який сторонами не укладався, і договір оренди транспортного засобу - це різні договори.

Проте, судами попередніх інстанцій не встановлено та не надано належної правової оцінки, який саме договір мав укладатись між сторонами і який фактично був укладений та на підставі яких правовідносин позивач протягом червня-жовтня 2011 року здійснював перерахунок коштів.

Статтею 36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Законом встановлено вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи (частина друга статті 799 ЦК України). Однак, такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Ця правова позиція роз'яснена у пункті 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про прийняття судових рішень судами попередніх інстанцій по неповно встановленим та дослідженим обставинам справи, внаслідок чого судові рішення є передчасними, і наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. у справі №909/581/13 господарського суду Івано-Франківської області та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р. скасувати.

Справу №909/581/13 направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова