Рішення № 362061, 09.11.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22-9462/2006 Головуючий у 1 інстанції - Никифоряк Л.П.

Категорія- 41 Доповідач- ГуроваО.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2006 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої- ГуровоїО.М.,

суддів - Могутової Н.Г., Шевченко В.Ю.,

при секретарі - Миснянко М.П., за участю - представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 11 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВІВ:

Перший воєнізований гірничорятувальний загін (1-й ВГРЗ) Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості, звернувся до Апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 11 липня 2006 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнуто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 5069,58 грн.

В апеляційній скарзі Перший воєнізований гірничорятувальний загін просив скасувати зазначене рішення, оскільки вважає, що вини відповідача в затримці розрахунку з позивачем немає. При розгляді питання про стягнення з 1-го ВГРЗ середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд повинен був з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного розв'язання спору, а саме: на підставі Закону України „Про аварійно-рятувальні служби" від 14.12.1999 p., держава, в особі Міністерства вугільної промисловості України, бере на себе обов'язок щодо фінансового забезпечення діяльності створених нею аварійно-рятувальних служб. Тому, у випадку невиконання зазначеним Міністерством своїх зобов'язань перед 1-им ВГРЗ щодо своєчасного його фінансування, є підстави вважати, що відповідач, як юридична особа, створена державою, звільняється від відповідальності перед іншими суб'єктами за несвоєчасне виконання зобов'язань, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Крім того, на думку відповідача, судом порушено вимоги ч.І ст. 61 ЦПК України, відповідно до яких, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Таким чином, мотиви відмови у прийнятті показань свідка ОСОБА_2, яка є начальником відділу кадрів 1-ого ВГРЗ, з приводу звільнення позивача, не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив з того, що судом достовірно встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачу не були виплачені належні йому від підприємства суми на день звільнення. Непроведения розрахунку з

працівником в день звільнення, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, згідно з якою підлягає стягненню на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Заслухавши доповідача суддю Гурову О.М., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає,, що апеляційна скарга підлягає

частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для зміни рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно з контрактом НОМЕР_1 перебував на службі у відповідача з 2 січня 2003 року.

Наказом НОМЕР_2 ОСОБА_1 був звільненим на підставі ст. 39 КЗпП України з припиненням дії контракту.

На час звільнення позивача передбачена до виплати відповідачем сума становила 2180,49 грн., але фактично вона була сплачена за платіжним дорученням НОМЕР_3 тільки 9 лютого 2006 року (ах. 8).

На підставі наведеного та керуючись ст. 117 КЗпП України, суд 1-ї інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про необхідність стягнення з Першого воєнізованого гірничорятувального загону на користь позивача середного заробітку за затримку розрахунку.

Разом з тим, розрахунок судом першої інстанції проведено невірно.

З наступного дня після звільнення позивача - 04.01.2006 р. - до дня фактичного розрахунку з ОСОБА_1 - 09.02.2006 р. - відбулось 27 робочих днів, протягом яких був затриманим розрахунок з позивачем.

Відповідно, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розмірі 133грн.41 коп. повинна бути помножена саме на 27 робочих днів, а не на 38 робочих днів, як зазначив суд 1-ї інстанції.

Нарахований таким чином середній заробіток за весь час затримки розрахунку становитиме:

133,41 грн. х 27 роб. днів = 3602 грн. 07 коп. і підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1

В іншій частині рішення суду слід залишити без зміни.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача в затримці розрахунку в зв'язку з відсутністю фінансування, не заслуговують на увагу, оскільки не грунтуються на законі, відповідно'до якого при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Аналогічні висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі .Дачко проти України" № 33-63134 від 26 червня 2006 року. Оскільки відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав ".".юл? ни" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як 'і передо права, судам слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов"язане з -гриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматись до уваги. Саме з цих підстав судом 1-ї інстанції не були прийняті до уваги пояснення свідка ОСОБА_2, як такі, що не мають правового значення для вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 309,314-316 ЦПК України, Апеляційний суд,

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості частково задовольнити.

Рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 11 липня 2006 року

змінити,

Стягнути з Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості (код ЄДРПОУ 00159456 р/рахунок 35239001001183 УГК в Донецькій області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 4 січня 2006 року до 9 лютого 2006 року в сумі 3602 грн. 07 коп. (три тисячі шістьсот дві грн. 07 коп.).

В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 11 липня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: