Постанова № 36205702, 25.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2013 р. Справа № 804/13554/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНЧОРМЕТ»

до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за формою «Р» від 04.10.2013 року №0000831604 та від 04.10.2013 року №0000841604.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, вважає, що податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, є безпідставними та такими, що порушують норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та законодавства України, а тому підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі. Проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дачу, час та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідності підготовки заперечень. З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження від 15.10.2013 року, якою відповідача було зобов'язано у разі невизнання позову надати письмові заперечення, отримано відповідачем 18.10.2013 року, про що свідчить розписка, наявна у матеріалів справи. Враховуючи те, що відповідач мав достатній час для підготовки письмових заперечень та направлення свого представника у судове засідання, проте своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини поважності неявки до суду не повідомив, клопотань про розгляд справи без його участі не надав, суд вважає клопотання про відкладення розгляду справи не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНЧОРМЕТ» зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку в Криворізькій південній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та є платником податку на додану вартість, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно із ст.78.1., 78.4, 79.2 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Судом встановлено, що у період з 16.09.2013 року по 20.09.2013 року Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» (ЄДРПОУ 35268946) за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 20.09.2013 року № 175/222/32097457.

Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення:

- ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України;

- п.3.1. ст.3, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 04.10.2013 року:

- № 0000831604, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 270057 грн. 50 коп.: за основним платежем - 216446 грн. та штрафні санкції - 54111 грн. 50 коп.;

- № 0000841604, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт (послуг) на суму 98385 грн.: за основним платежем - 78708 грн. та штрафні санкції - 19677 грн.

Суд вважає вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі Закон України № 334/94-ВР) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з врахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Пункт 7.5 зазначеного Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У підпункті 7.4.5 вищезгаданого Закону зазначається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пункту 2.5.18 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі, і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Вищенаведені норми права передбачають, що такі складові податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, як валові витрати та податковий кредит, формуються платником податків на підставі відповідних первинних документів, що складаються під час здійснення господарських операцій по придбанню товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. ст.. 1, 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо), які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом досліджено усі первинні документи позивача та встановлено, що вони містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Усі первинні документи виписані реально суб'єктами права, а відтак сприймаються судом, як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Судом встановлено, що на момент вчинення господарських операцій ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» та ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» були зареєстровані в установленому законом порядку, як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, що підтверджується Витягами з ЄДРПОУ та випискою із офіційного сайту Міндоходів і зборів України.

Суд встановив правильність нарахування валових витрат та податкового кредиту на підставі даних господарських операцій, що підтверджується відповідними первинними документами: договором підряду від 24.09.2013 року № 24/09 з ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія», податковою накладною від 29.10.2010 року № 1440, актом виконаних робіт № 1, актом № 1 на передачу ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» матеріалів з поточного ремонту устаткування ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія», актом на витрачені ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» матеріалів ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ», випискою з банку за рахунком 631, яка підтверджує здійснення ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» оплати у повному обсязі виконаних ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» робіт та списання коштів з рахунку підприємства, договором підряду від 22.09.2013 року № 116 з ТОВ «ПРОМРЕМОНТ», актом виконаних робіт за жовтень 1, актом на передачу матеріалів з поточного ремонту устаткування за жовтень №1, актом на витрачені матеріали за жовтень, податковою накладною від 31.10.2010 року № 63, випискою за рахунком 361.

Як вбачається з акту перевірки, свої висновки податковий орган обґрунтовує вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2012 року по кримінальній справі №412/42/2012, яким притягнуто до кримінальної відповідальності фізичних осіб.

Зі змісту даного вироку судом встановлено, що посадових осіб ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 ст.367, ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про беззаперечну відсутність фактичного здійснення господарської діяльності підприємством позивача на підставі вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, оскільки вказаний вирок не містить вказівок про визнання засновницьких документів ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» недійсними, а також визнання вказаної юридичної особи фіктивною, даний вирок по справі №412/42/2012 стосується лише дій підсудних, що підтверджується визначенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2013 року по справі №412/42/2012.

Суд звертає увагу на те, що сам по собі вирок, яким встановлено факт створення посадовими особами контрагента позивача фіктивного підприємства, не свідчить про здійснення позивачем безтоварних операцій, оскільки створення фіктивного підприємства автоматично не означає, що усі здійснені цим суб'єктом підприємницької діяльності господарські операції є фіктивними. Вироком суду не встановлено обставин, які б свідчили про фіктивні взаємовідносини ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» саме з позивачем. Обставини викладені у даному вироку, жодним чином не свідчать про порушення податкової дисципліни позивачем та не позбавляють останнього права на формування податкового кредиту на підставі первинних документів, що отримані від ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія». Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 30.07.2013 року № К/9991/24141/11.

Крім того, вирок у кримінальній справі, за яким було засуджено певних посадових осіб контрагента позивача, не може бути доказом незаконності дій іншого платника (позивача) та фіктивності спірних господарських операцій, якщо останній не виступав учасником операцій, які досліджувались у вказаній кримінальній справі.

Таким чином, посилання податкового органу на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2012 року по кримінальній справі №412/42/2012 не може вважатись обґрунтованим, вказаний вирок не може бути доказом по даній справі, оскільки ним не встановлено факту укладення господарських правочинів між позивачем та його контрагентом з метою оформлення документів без фактичного здійснення господарської діяльності. Вказані доводи відповідача є припущенням, на яких не може ґрунтуватися рішення про донарахування податкових зобов'язань.

Також, суд зауважує на тому, що оскільки господарські правовідносини між ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» та ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» відбулися до встановлення зазначеного факту, а саме у період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» виконало умови договору, надало позивачу усі необхідні первинні документи для формування бухгалтерського та податкового обліку та те, що позивач не міг перевірити та передбачити неправомірні дії з боку ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія» щодо ведення господарської діяльності, а тому позивач не може та не повинен нести відповідальність за ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія», який ухилився від сплати податків до бюджету.

Крім того, суд наголошує на тому, що чинним законодавством не передбачено обов'язків суб'єкту господарювання перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, посвідчень особи керівників підприємства-контрагента та достовірність їх підписів при укладенні угод та виконанні господарських зобов'язань.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Спірний договір у судовому порядку недійсним не визнавався. При цьому, згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною, в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому, висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх та допустимих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2013 р. № К/9991/2187/11.

Зміст укладених ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» договорів не спрямований на порушення публічного порядку, а саме на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами Договору додержана форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податок на прибуток на загальну суму 216446 грн. та податковий кредит у розмірі 78708 грн. були сформовані позивачем відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі первинних документів, складених під час здійснення господарських операцій та направлених на виконання договорів підряду по виконанню робіт з технічного обслуговування та ремонту устаткування, укладених між ТОВ «ПІВДЕНБУДЧОРМЕТ» і ТОВ ВКФ «Східна Будівельна Компанія».

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, а отже підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНЧОРМЕТ» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.10.2013 року №0000831604 та №0000841604.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв