Постанова № 36204869, 17.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Справа№ 910/9557/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Ніколаєв О.С. - представник за довіреністю б/н від 25.04.2013р.

розглянув апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013р.

у справі № 910/9557/13 (суддя: Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 197 656,95 грн.

У судовому засіданні 17.12.2013р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення та апеляційної скарги:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 197 656,95 грн., а саме: 185 485,14 грн. основного боргу, 9 676,48 грн. неустойки, 202,90 грн. інфляційних втрат та 2 292,43 грн. 3% річних за весь період прострочення.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу № 806/04/2007 від 25.04.2007 р. в частині повних та своєчасних оплат лізингових платежів за 60-69 періоди (згідно розрахунку, наявному в матеріалах справи).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013р. (повний текст підписано 10.06.2013р.) у справі № 910/9557/13 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що заявлена ціна позову в частині відшкодування вартості предмета лізингу є завищеною та суперечить ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон), оскільки перебуває в залежності від курсів валют і постійно збільшується під час дії договору фінансового лізингу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2013 р. апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.09.2013р.

У судовому засіданні 03.09.2013 р. було оголошено перерву на підставі ст.77 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013р. розгляд справи було відкладено на 24.10.2013р.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2013р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коротун О.М. та судді Зубець Л.П. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді - Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А., яка ухвалою прийняла справу до провадження та призначила до розгляду на 17.12.2013 р. (з урахуванням ухвали про описку від 12.11.2013р.)

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. у зв'язку із виходом головуючого судді Коротун О.М. з відпустки, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А., яка заново розпочала розгляд справи та ухвалила дану постанову.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.12.2013р. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача в судове засідання 17.12.2013р. не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення № 0411607801428 про вручення 18.11.2013 р. копії вищезазначеної ухвали позивачу.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, беручи до уваги значний час перебування даної справи в провадженні Київського апеляційного господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та вірно з'ясовано місцевим господарським судом, 25.04.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець за умовами договору) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач за умовами договору) укладено договір фінансового лізингу № 806/04/2007 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець зобов'язувався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є екскаватор - погрузчик 4 CX SM 2007 року випуску (одна одиниця).

Згідно п. 3.1 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинно бути здійснено протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 31.07.2007 р. на підставі видаткової накладної № РН-0000294 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБВ № 689204 від 31.07.2007 р., прийняв предмет лізингу: екскаватор - погрузчик 4 CX SM (одна одиниця).

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що валютою договору є умовна одиниця (надалі - "у.о"). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному євро по курсу згідно до п. 6.1.1 договору. Згідно п. 6.1.1 договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" курс, встановлений НБУ для одного євро на 21.05.2007 р. "Курс 2" курс, встановлений НБУ для одного євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Згідно з п. 6.1.2 договору поточний лізинговий платіж, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як добуток суми лізингового платежу вираженого в "у.о." згідно "Графи 3" додатка № 1 на відповідну дату проведення платежу і "Курсу 2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума виражена в гривнях та розрахована, як добуток суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 і "Курсу 1".

Умовами договору сторони передбачили, що різниця загальної суми поточного платежу, вираженого в гривнях та суми платежу, яка вноситься в рахунок погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму, еквівалентну 87 261,00 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 14 543,50 "у.о.", вираженої в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 6.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в "Графі 4" графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до договору по "Курсу 1" (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 111 274,74 "у.о.", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 14 293,50 "у.о".

Сторонами одночасно з підписанням договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

30.07.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 806/04/2007/R до договору, відповідно до п. 1 якої графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Так, умовами договору, його сторони узгодили обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача платіж в погашення суми заборгованості одночасно з поточним лізинговим платежем (додаток № 1 до договору).

При зверненні з даним позовом позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за період з 28.06.2012 р. по 13.05.2013 р. по сплаті лізингових платежів у розмірі 185 485,14 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору (аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 01.10.2013р. по справі №11/5005/2290/2012).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір № 806/04/2007 від 25.04.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється, зокрема, положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 526 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1 Закону передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 6.8 договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції додаткової угоди від 30.07.2009 р.) та з урахуванням вимог договору відповідач у період з 28.06.2012 р. по 13.05.2013 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 185 485,14 грн.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з 28.06.2012 р. по 13.05.2013 р. у розмірі 185 485,14 грн. на підставі договору (періоди 60-69 згідно розрахунку, наявного в матеріалах справи).

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно задоволено позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості (розрахунок якої перевірено апеляційним господарським судом, він відповідає матеріалам справи) по оплаті лізингових платежів, яка правильно вирахувана та становить 185 485,14 грн., що станом на час звернення з даним позовом до суду не сплачена.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 8.5 договору просив суд стягнути з відповідача на свою користь 9 676,48 грн. - неустойки.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у вищенаведені позивачем періоди), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що у разі, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач - зобов'язаний її сплатити.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тому в частині задоволення позову про стягнення пені (в редакції перевіреного судом апеляційної інстанції розрахунку позивача, з яким погодився суд першої інстанції) за 60 період з 28.07.2012 року по 27.01.2013 року, за 61 період з 28.08.2012 року по 27.02.2013 року, за 62 період з 28.09.2012 року по 27.03.2013 року, за 63 період з 30.10.2012 року по 29.04.2013 року, за 64 період з 28.11.2012 року по 13.05.2013 року, за 65 період з 28.12.2012 року по 13.05.2013 року, за 66 період з 29.01.2013 року по 13.05.2013 року, за 67 період з 28.02.2013 року по 13.05.2013 року, за 68 період з 28.03.2013 року по 13.05.2013 року, за 69 період з 30.04.2013 року по 13.05.2013 року, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано її задовольнив.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 202,90 грн. інфляційних втрат та 2 292,43 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.) У випадку прострочення сплати лізингового платежу виникає заборгованість у гривні, яку боржник відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 55/440 від 27.03.2012 р.).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд міста Києва правомірно задовольнив позов в цій частині, розрахунок перевірено судом апеляційної інстанції.

Доводи відповідача про те, що умови договору суперечать вимогам ч. 2 ст. 16 Закону, оскільки відповідач сплачує додатково, окрім відшкодування частини вартості майна, курсову різницю, яка призводить до збільшення вартості предмета лізингу та сприяє безпідставному збагаченню однієї сторони за рахунок іншої, судом апеляційної інстанції відхиляються з посиланням на вказану норму матеріального права через наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно положень ч.2 ст.16 Закону лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Так, зазначена норма визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів і не встановлює вичерпний перелік складових платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, а також не містить імперативного припису щодо заборони сторонам договору фінансового лізингу визначати і відносити безпосередньо у договорах лізингу інші платежі, так само як і визначати ціну у договорі (винагороду), розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору. (Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2013 у справі № 5011-11/11776-2012).

Посилання апелянта на пункт 6.1.1 договору, як на підставу застосування чітко зафіксованого курсу за 1 євро - 6,85891 грн. не приймаються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ст.189 ГК України).

Відповідно до ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з приписами ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, Верховний Суд України неодноразово у своїх постановах зазначав, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначення лізингових платежів у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 16.05.2011р. у справі №32/242-32/243-32/244-32/245, від 04.07.11. у справі № 12/149 за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТОВ "Спецгортехніка" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13 залишити без змін.

3. Матеріали даної справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 20.12.2013р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова