Рішення № 36204790, 16.12.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" грудня 2013 р.Справа № 916/2910/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

Представники:

від позивача: Ігнатенко К.Е. згідно довіреності від 01.10.2012р.;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ХАВЕСТЕР" (м. Київ);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" (смт. Комінтернівське);

про стягнення 46313,01 грн.

29.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю „ХАВЕСТЕР" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" про стягнення з останнього 46313,01 грн. боргу, з яких 45000,00грн. - основної заборгованості, 406,85 грн. - 3% річних та 906,16 грн. - пені.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2013р. порушено провадження за зазначеним позовом у справі № 916/2910/13.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, просив закінчувати розгляд справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином за місцем реєстрації.

Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.

Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно усної домовленості між сторонами Товариство з обмеженою відповідальністю „ХАВЕСТЕР" (позивач) протягом 2010р. здійснювало поставку запасних частин для сільгосптехніки Товариству з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" (відповідач) на підставі видаткових накладних.

Позивач поставив відповідачу запасних частин для сільгосптехніки на загальну суму 147861,54грн., про що свідчать видаткові накладні, а саме: №РН-0000950 від 21.04.2010р., №РН-0001299 від 07.05.2010р., №РН-001364 від 12.05.2010р., №РН-0001640 від 27.05.2010р., №РН-0001799 від 02.06.2010р., №РН-0001980 від 09.06.2010р., №РН-0002542 від 30.06.2010р., №РН-0003097 від 19.07.2010р., №РН-0003257 від 22.07.2010р., №РН-003349 від 23.07.2010р., №РН-0003452 від 27.07.2010р., №РН-0003547 від 30.07.2010р., №РН-0003685 від 03.08.2010р., №РН-0003847 від 11.08.2010р., №РН-0003950 від 16.08.2010р.

Позивачем було виставлено відповідачу для оплати вартості поставлених запасних частин: рахунок - фактури №СФ-0001347 від 21.04.2010р. на суму 27402,20грн., №СФ-0001652 від 03.05.2010р. на суму 19,80грн., №СФ-0001856 від 12.05.2010р. на суму 137,81грн., №СФ-0002242 від 27.05.2010р. на суму 2333,76грн., №СФ-0002430 від 02.06.2010р. на суму 6726,91грн., №СФ-0002657 від 09.06.2010р. на суму 1171,32грн., №СФ-0003314 від 29.06.2010р. на суму 822,74грн., №СФ-0003979 від 17.07.2010р. на суму 2335,80грн., №СФ-0004221 від 22.07.2010р. на суму 5009,94грн., №СФ-0004296 від 23.07.2010р. на суму 2286,13грн., №СФ-0004322 від 24.07.2010р. на суму 5044,52грн., №СФ-0004584 від 30.07.2010р. на суму 5587,98грн., №СФ-0004729 від 03.08.2010р. на суму 3941,71грн., №СФ-0004928 від 10.08.2010р. на суму 3587,95грн., №СФ-0005060 від 16.08.2010р. на суму 4288,09грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" частково оплатило зазначені рахунки в сумі 102861,54грн.

Але залишок боргу в сумі 45000грн. відповідач не сплатив, хоча борг на зазначену суму визнав у акті звірки взаєморозрахунків від 31 жовтня 2010р,. підписаним уповноваженими представниками сторін, підписи яких посвідчені печатками.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку(ч.1 ст.173 ГК України).

З врахуванням приписів ст.175 Господарського кодексу України, майново -господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, за приписами ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма. Разом з тим, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Отже, між сторонами виникли правовідносини за договором поставки.

Згідно ст.265 ГК України, яка кореспондується із ст.712 ЦК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупеець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, у ТОВ „Вольвіна" виникло грошове зобов'язання перед ТОВ „ХАВЕСТЕР" щодо оплати отриманого товару на загальну суму 45000грн.

01 жовтня 2012р. позивач на адресу відповідача направив заяву про грошові вимоги до боржника, щодо оплати заборгованості за отриманий товар, однак відповідач залишив її без задоволення та без відповіді.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач неналежно виконав зобов'язання за договором, бо не розрахувався за отриманий товар, а саме: не сплатив заборгованість у сумі 45000 грн. за отриманий товар.

Позивач також просить стягнути пеню з відповідача у сумі 906,16грн.

Однак, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені, враховуючи наступне.

Згідно приписам ст.547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, оскільки між сторонами не було погоджено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасну оплату вартості товару у формі пені, суд відмовляє у позові, в частині стягнення пені у сумі 906,16 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 406,85грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, суд приходить до висновку, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства і тому задовольняє позов і в частині нарахування 3% річних в сумі 406,85грн.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги не спростував, докази повної сплати заборгованості не надав.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу та 3% річних, оскільки позов у цій частині підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи, заявлений відповідно до вимог чинного законодавства, а відмовляє в частині стягнення пені.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволеного позову.

Керуючись ст. ст. 33,34,43,44, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Вольвіна" (місце реєстрації: 67500, Одеська обл., Комінтернівський р-н, смт. Комінтернівське, вул. Вишнева, 23, фактична адреса: 65043, м. Одеса, вул. Комарова, 10, оф. 302, код ЄДРПОУ 23218115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ХАВЕСТЕР" (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 99, код ЄДРПОУ 31115663):

- 45000 грн. - основного боргу,

- 406,85 грн. - 3% річних,

- 1686,84 грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3. Відмовити в частині стягнення пені в сумі 906,16 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 20 грудня 2013р.

Суддя Брагіна Я.В.