Постанова № 36204782, 16.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. Справа№ 925/1134/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Ганнисик О.Ю. - представник за довіреністю № 248 від 18.03.2013р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 20.06.2011р., представник згідно договору про надання правової допомоги б/н від 21.08.2013р., ордеру - серія НОМЕР_2 від 12.11.2013р.

розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р.

у справі № 925/1134/13 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Канівського комунального підприємства теплових мереж

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 18814,94 грн.

У судовому засіданні 16.12.2013р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Канівське комунальне підприємство теплових мереж (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, відповідач) про стягнення боргу за надані послуги з централізованого опалення (теплопостачання) та гаряче водопостачання за період з листопада 2012 року по червень 2013 року в сумі 17 926,60 грн., 750,78 грн. пені, 32,05 грн. інфляційних збитків та 105,51 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі вартості використаної ним теплової енергії, наданої позивачем на підставі укладеного між сторонами договору № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води від 01 листопада 2012 року.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. (з врахуванням додаткового рішення від 27.09.2013 р. по даній справі) позов задоволено повністю. Судові витрати стягнуто з відповідача на користь позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення порушив норми процесуального та матеріального права, зокрема, не встановив того факту, що договір, укладений між сторонами, не є типовим, а також, що у позивача відсутні будь-які допустимі та належні докази про фактичне споживання теплової енергії відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2013 р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги по справі № 925/1134/13 призначено колегію суддів у складі: Коротун О.М. (головуюча), судді: Гаврилюк О.М., Корсакова Г.В.

11.11.2013р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем було надано заперечення на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 10.12.2013 р.

У судовому засіданні 10.12.2013 р. було оголошено перерву до 16.12.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 16.12.2013 р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2013 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2012 року між Відділом комунального майна та земельних ресурсів м. Канева як орендодавцем та ФОП ОСОБА_4 як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна № 35-012 (далі - договір оренди, а/с 31-32), відповідно до якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення вестибюлю міського будинку культури «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 294,9 кв.м. (Тому доводи апелянта в частині вказівки про меншу площу орендованого приміщення на момент укладення договору, є безпідставними).

Відповідно до розділу 2 договору оренди, строк дії договору оренди становить 1 рік, з 01.11.2012 по 31.10.2013 р.

Додатковою угодою № 23-013/35-012 до договору оренди, сторони погодили, що площа об'єкту оренди з 01.04.2013 р. становить 150 кв.м. (а/с 33).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, 01 листопада 2012 року між Канівським комунальним підприємством теплових мереж (теплопостачальна організація за умовами договору) та ФОП ОСОБА_4 (споживач за умовами договору) було укладено договір № 187 про надання послуг із централізованого опалення та гарячої води (а/с 8-9, далі - договір), за умовами якого, теплопостачальна організація надає споживачу послуги теплової енергії у гарячій воді в орендоване відповідачем приміщення вестибюлю в міському будинку культури, а відповідач зобов'язаний оплатити спожиті послуги згідно тарифів та опалювальної площі, визначених у договорі.

Договір сторонами укладено на період з 01.11.2012 року по 31.12.2015 року (п.10.1).

Згідно додатку 1 до договору (а/с 10), позивач зобов'язується забезпечити тепловою енергією орендоване відповідачем приміщення фактичною опалювальною площею 340,3 кв.м. з урахуванням об'єму споруди за зовнішнім обміром за розрахунковою кількістю теплової енергії у листопаді 3,920 Ккал, у грудні 5,320, у січні 6.160, у лютому 5,320, березні 4,480, квітні 1,400.

Сторонами у договорі погоджено, що теплова енергія постачається та оплачується сторонами у виді опалення в період опалювального сезону, а гаряче водопостачання - за фактичне використання (п. 2.1).

Згідно розділу 6 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць і споживач повинен щомісячно проводити звірку розрахунків із теплопостачальною організацією.

Місцевим судом правомірно встановлено, що додатком 1 до договору також визначено порядок нарахування відповідачу плати за теплову енергію при наявності лічильника та без нього (п. 6,7,9) в опалювальний та літній період.

При затвердженні розрахунку вартості опалення та опалювальної площі, у пункті 3 додатку 1 до договору, сторонами погоджена температура, яку повинна забезпечити у приміщенні теплопостачальна організація, а саме +12 градусів за Цельсієм. Зазначена температура відповідає положенням таб. 2.2. Норм та вказівок по нормуванню споживання палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу від 14.12.93, як для об'єктів фойє та допоміжних приміщень (туалету та приміщень для миття рук).

Договір набув чинності з 01.11.2012 р. відповідно до п. 10.1. договору.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначив, що договір, укладений між сторонами, не відповідає формі та змісту типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630, тому не підлягає виконанню сторонами.

З приводу наведених доводів апелянта суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 179 Господарського Кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Так, правомірним є висновок місцевого суду про те, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, розроблено одночасно для кількох різних виконавців по наданню комунальних послуг, а тому позивач має право конкретизувати його умови для здійснення власної діяльності із надання послуг з централізованого опалення та гарячої води.

Крім того, відповідач не надав суду апеляційної інстанції конкретних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження щодо того, який саме пункт договору не відповідає вимогам чинного законодавства. Також відповідач не вказав, якою нормою законодавства передбачено, що укладений сторонами договір слід вважати нікчемним та з яких підстав.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В цій частині приймаються доводи позивача про те, що Черкаським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було направлено лист на адресу Канівського комунального підприємства теплових мереж від 08.06.2006 року № 03/1079 (а/с 100) з зазначенням того, що договір, який використовується позивачем, відповідає Типовому договору, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визначення саме такої форми та змісту договору, які були погоджені сторонами при укладанні договору № 187 від 01.11.2012р., є правомірним та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Закон України "Про теплопостачання" від 05.06.2005 року (далі - Закон) врегульовує відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

За змістом вказаного Закону (ст.ст. 1, 19, 24) споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, а теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору, в період з 01.11.2012 р. по 31.01.2013р., у зв'язку з відсутністю у відповідача приладу обліку, вартість теплопостачання визначалася виходячи з опалювальної площі відповідача та кількості спожитого тепла, визначеного в п. 4 додатку 1 до договору. Так, за послуги щодо надання теплопостачання за листопад 2012, грудень 2012, та січень 2013 року позивачем було сформовано рахунок № 0000116 від 24.01.2013 р. на суму 11566,98 грн. (а/с 13).

31.01.2013р. згідно з актом, затвердженим головним інженером Канівського підприємства теплових мереж, у міському будинку культури було прийнято до експлуатації вузол обліку теплової енергії, після чого вартість теплопостачання визначалася відповідно до опалювальної площі та показників лічильника теплової енергії.

Матеріалами справи підтверджується факт звернення відповідача з заявою від 31.01.2013 р. (а/с 84) про проведення перерахунку оплати теплової енергії за дні, коли опалення було відсутнє у зв'язку з встановленням лічильника. В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача про те, що у зв'язку з перервою в теплопостачанні з 16.01.2013 р. по 21.01.2013 р., був проведений перерахунок та знято зайво нарахованих 1,192 Гкал теплової енергії на суму 826,68 грн.

Таким чином, місцевим судом було правомірно встановлено, що позивач притримувався способу нарахування вартості послуг без лічильника за тарифом та за лічильником, при чому в останньому випадку (зокрема, за лютий 2013 року) розрахунок було проведено таким чином:

34695 Гкал. спожито за лічильником на весь будинок : 3446,7 кв.м. площі всього будинку х на 340,3 кв.м. опалювальної орендованої площі відповідачем х 693,52 тариф за договором = 2 376,00 грн. Так, за послуги щодо надання теплопостачання за лютий - березень 2013 р., позивачем було сформовано рахунки № 0000314 від 25.02.2013 р., № 0000468 від 25.03.2013 р. на загальну суму 5489,26 грн. (а/с 13-14).

Суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача про те, що з квітня 2013 року обчислення плати за надання послуг з теплопостачання проводилося з урахуванням зменшення площі орендованого приміщення відповідачем до 150 кв.м., незважаючи на те, що орендарем не було підписано додаткову угоду до договору про зміни опалювальної площі з 340,3 кв.м. до 182,5 кв.м. (площа орендованого приміщення - 150 кв.м., приведена до висоти 2,6 м.). В цій частині доводи апелянта про те, що позивач не реагував на повідомлення про зміну площі і продовжував нараховувати оплату за теплопостачання на 294,9 кв.м. не приймаються, оскільки є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, з квітня 2013 року позивачем було сформовано наступні рахунки: № 0000635 від 23 квітня 2013р., № 0000692 від 14.05.2013р., № 0000809 від 11.06.2013р. за послуги щодо надання теплопостачання за квітень - червень 2013 р., на загальну суму 870,36 грн. (без врахування пені, зазначеної у цих рахунках, а/с 14-15).

Перевіривши правильність нарахування плати за теплопостачання за заявлені позивачем періоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що загальна сума заборгованості у розмірі 17926,60 грн., є обґрунтованою, відповідає умовам договору та нарахована позивачем згідно з тарифами та вимогами чинного законодавства, зокрема, згідно з Законами України «Про теплопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Постановою КМУ «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» та Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.02.2011 №242.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про те, що ним не було отримано сформованих позивачем рахунків на оплату теплопостачання, а відтак не виникло обов'язку сплати заборгованості за надані послуги (тобто - позов є передчасним), з огляду на наступне.

Предметом договору (розділ 1) визначено, що споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами та в терміни, передбачені договором.

В свою чергу, п. 6.2. договору встановлює, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а п. 6.3. договору покладає обов'язок щомісячно проводити звірку розрахунків за спожиту теплову енергію з теплопостачальною організацією саме на апелянта.

Матеріали справи містять акт звірки розрахунків за теплопостачання станом на 01.07.2013 р., підписаний лише з боку позивача директором та головним бухгалтером підприємства, що свідчить про невиконання договірних обов'язків саме відповідачем.

Місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що сторони при виконанні господарського зобов'язання повинні діяти добросовісно в розумінні частини 3 ст. 509 ЦК України, а тому якщо відповідач споживає послугу теплопостачання, має діючий договір та дійсно не отримує рахунки на оплату, то відповідач зі свого боку теж повинен потурбуватися про отримання всіх необхідних документів для здійснення вчасної оплати за спожиті послуги. Тим більше, що у договорі № 187 від 01.11.2012 року вказано адресу та телефони теплопостачальної організації.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги доводи позивача про те, що рахунки за теплопостачання формувалися разом з актами прийому-здачі виконаних послуг, після чого, зазначені документи доставляються відповідальними працівниками підприємства по місцю здійснення господарської діяльності споживачам і у разі відсутності споживача можуть залишатися іншій особі під підпис. За твердження позивача, саме з цієї підстави рахунки та інші документи, пов'язані з виконанням договірних зобов'язань (зокрема, вимога - попередження від 10.04.2013 р. №327, акти здачі-прийняття робіт, тощо) надавалися під підпис гр. ОСОБА_6 В свою чергу, посилання відповідача в повідомленні № 002 від 25.04.2013 р. (а/с 91) на деякі з цих документів дає підстави вважати, що споживач отримував вищезазначену документацію та був обізнаний про існуючу заборгованість. Разом з цим, навіть факт неотримання відповідних рахунків не є підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за отримані послуги, виходячи з наведених умов договору та норм чинного законодавства. Що, в свою чергу, спростовує доводи про передчасність заявлених вимог.

Суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення відповідача про те, що йому не було надані послуги з теплопостачання взагалі, або надавалися неякісно, оскільки відповідач не надав належних доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України, на підтвердження доводів стосовно того, що приміщення вестибюлю взагалі не має системи теплозабезпечення, а про неналежний температурний режим немає комісійних актів.

Суду апеляційної інстанції відповідач надав акт від 01.04.2013 р. № 1 про обстеження нежитлового приміщення (вестибюль) міського будинку культури м. Канева, проте не обґрунтував неможливість подання даного доказу суду першої інстанції, що є обов'язковою вимогою при поданні додаткових доказів відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України, через що даний доказ не може вважатися належним та допустимим в розумінні ст. 34 ГПК України та бути прийнятим судом апеляційної інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що даний акт складений з порушенням Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 р. N 630, зокрема п. 36, яким встановлено, що подібний акт обов'язково повинен містити підпис представника виконавця (теплопостачальної організації). Проте акт, наданий відповідачем, не містить підпису виконавця, що є окремою підставою вважати даний доказ неналежним в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України.

Інших доказів, які б могли підтвердити невиконання або неналежне виконання позивачем договірних зобов'язань по наданню послуг з теплопостачання відповідачем надано не було.

Крім того, судом апеляційної інстанції приймається (з урахуванням неможливості подання такого доказу суду першої інстанції, обґрунтованої позивачем в розумінні ст. 101 ГПК України) лист Виконавчого комітету відділу культури і туризму Київської міської ради (на балансі якого перебуває приміщення Канівського міського будинку культури) від 13.12.2013 р. № 297, яким повідомляється, що на початку опалювального періоду 2012-2013 р. була проведена повна реконструкція системи опалення зазначеного приміщення, протягом опалювального періоду 2012-2013 р. (за виключенням перерви з 16.01.2013р. по 21.01.2013р., у зв'язку з встановленням приладу обліку); всі приміщення Канівського міського будинку культури, в тому числі приміщення вестибюлю, були забезпечені централізованим теплопостачанням. А також, що відключення приміщення вестибюлю від централізованого опалення окремо від інших приміщень зазначеного об'єкту технологічно неможливо у зв'язку з відсутністю запірної арматури.

Судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апелянта про те, що з ним не погоджували встановлення лічильника тепла на приміщення міського будинку культури м. Канева, а також не було складено акт про балансове розмежування системи опалення, оскільки відповідач, як орендар окремого приміщення в зазначеному будинку культури, не має до цих питань відношення і ці обставини не порушують його права та не звільняють від виконання договірних зобов'язань, оскільки, як зазначалося вище, умови договору містили порядок розрахунку як за лічильником, так і без нього на фіксовану в договорі площу приміщення.

Крім того, апелянтом не було надано доказів отримання позивачем коштів за опалення приміщення (як стверджує апелянт, двічі - і з відповідача, і з Канівського міського будинку культури) через що, його доводи в цій частині є необґрунтованими.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до часу подання позову у даній справі відповідач не ставив питання про розірвання договору № 187 від 01.11.2012 року, що було б логічним за умови неотримання послуг за цим договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача за послуги з теплопостачання, надані позивачем, за період з листопада 2012 року по червень 2013 року у розмірі 17926,60 грн. є доведеною та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. В свою чергу, доказів погашення заборгованості за наведений період в порядку, визначеному п. 3.2.2. та розділом 6 договору, відповідач не надав. Належних доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України в обґрунтування доводів про те, що позивачем не надавались, або надавались неякісно послуги у визначений період, відповідачем також надано не було.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за своєю правовою природою договір № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, та відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Крім того, правомірним є висновок місцевого суду, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах укладеного між ними договору. Договір № 187 від 01.11.2012 року станом на час розгляду справи не визнаний недійсним судовим рішенням та не розірваний в установленому порядку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Враховуючи, що заборгованість відповідача за послуги з теплопостачання, є доведеною та відповідає фактичним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим судом обґрунтовано та правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення основної заборгованості за договором в розмірі 17926,60 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Штрафними санкціями у відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у відповідності з п. 7.2.3. договору за порушення строків виконання грошового зобов'язання, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафних санкцій за заявлені позивачем періоди, суд апеляційний суд дійшов висновку, про те, що судом першої інстанції правомірно стягнуто на користь позивача 750,78 грн. пені, 32,05 грн. інфляційних втрат та 105,51 грн. - 3 % річних.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду через встановлене в постанові.

Крім того, необґрунтованими є вимоги апелянта про скасування додаткового рішення від 27.09.2013 р. по даній справі, оскільки право суду першої інстанції на ухвалення додаткового рішення, в разі не вирішення питання про розподіл господарських витрат, передбачено ст. 88 ГПК України. В свою чергу, покладення судових витрат на відповідача є правомірним в розумінні ст. 49 ГПК України, яка встановлює, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення та додаткового рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. у справі № 925/1134/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 27.09.2013р. у справі № 925/1134/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/1134/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 20.12.2013р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова