Постанова № 36204512, 20.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2013 року № 810/6306/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Богуславський кар'єр»доМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Богуславський кар'єр» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 22.10.2013 № 0002982201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 162711, 74грн. (за основним платежем - 136036,33 грн., за штрафними санкціями - 26675,41 грн.) та від 25.10.2013 № 0001842201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 183862,15 грн. (за основним платежем - 147089,72 грн., за штрафними санкціями - 36772,43 грн.)

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів і з надання послуг. Тому правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали поставку товару і надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

У ході судового розгляду справи представниками позивача та відповідача заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.07.2013 № 4/22-011/00292497 (надалі - акт перевірки).

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень, зокрема:

- пункту 135.1, підпункту 135.2.7 пункту 135.5, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.16 статті 137 Податкового кодексу України, що виявилося у заниженні валових доходів за 4 квартал 2012 року на суму 24913,00 грн. з підстав невідображення безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності по яких минув;

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилося у завищенні валових витрат за 1 квартал 2011 року на суму 430,00 грн.;

- пункту 138.1 статті 138, пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 687140,00 грн.;

- статей 138, 139 Податкового кодексу України, що виявилося у завищенні валових витрат на суму 1596110,00 грн.;

- пункту 39.1, пункту 39,6 статті 39, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму - 136036,33 грн.

Так, під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби і матеріалів перевірок контрагентів позивача, а саме:

акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 15.03.2013 № 537/22.7/36509824 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Владиоль» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Клер Шато Фиорд», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Дормашавто» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012;

акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.09.2012 № 3479/22-9/36927463 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «МІССУРІ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень 2012 року;

акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 04.04.2013 № 221/22-50/37675706 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012.

У свою чергу, висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» ґрунтуються на матеріалах актів перевірок інших суб'єктів господарювання, матеріалах досудового слідства, зокрема, постанови про порушення кримінальної справи від 10.04.2012 № 69-149, порушеної відносно директора ТОВ «Євро класс Трейд», за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України та відомостях інших органів державної влади щодо відсутності у підприємств - контрагентів ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» нерухомого майна, трудових ресурсів, земельних ділянок та транспортних засобів.

Так, у ході перевірок ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» перевіряючими встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок не підтверджено наявності адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань. Окрім того, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» за юридичними адресами та ненадання документів до перевірок.

З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з цим ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» не могли фактично здійснювати господарських операцій.

Відтак, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Поряд із вказаним, перевіряючими зауважено на ненаданні позивачем до перевірки первинно-бухгалтерських документів на підтвердження факту виконання ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» робіт та використання їх позивачем у власній господарській діяльності, що, на думку перевіряючих, свідчить про неправомірність віднесення позивачем сум за такими операціями до податкового кредиту та валових витрат.

Також перевіряючими встановлено порушення норм податкового законодавства щодо невідображення у податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 24913,00 грн., яка виникла до 01.04.2011 року.

Водночас, у ході перевірки встановлено завищення позивачем валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 687140,00 грн., оскільки позивачем не було відкориговано витрати, що віднесені до складу валових витрат до 01.04.2011 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0002982201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 162711, 74грн. (за основним платежем - 136036,33 грн., за штрафними санкціями - 26675,41 грн.) та від 25.10.2013 № 0001842201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 183862,15 грн. (за основним платежем - 147089,72 грн., за штрафними санкціями - 36772,43 грн.)

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Щодо невідображення позивачем у податковому обліку безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 24913,00 грн., яка виникла до 01.04.2011 року, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, сторонами не заперечується факт наявності у позивача безнадійної кредиторської заборгованості у розмірі 24913,00 грн., яка виникла до 01.04.2011 і термін позовної давності якої минув. Відтак, спірні правовідносини виникли внаслідок різного тлумачення сторонами норм законодавства щодо відображення списання кредиторської заборгованості за отриманими до 01.04.2011, але неоплаченими товарами (роботами, послугами) або основними засобами (нематеріальними активами) у зв'язку з закінченням терміну позовної давності.

З огляду на вказане суд зауважує таке.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним до 01.04.2011, передбачено, що загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) включаються до валового доходу.

Датою збільшення валового доходу згідно з підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку. З урахуванням викладеного, до 01.04.2011 платник податку на дату отримання від покупця (замовника) попередньої оплати за товари (роботи, послуги) був зобов'язаний збільшити валовий доход на суму такої попередньої оплати.

Що стосується відображення у податковому обліку платника податку - продавця кредиторської заборгованості (за оплаченими, але не відвантаженими товарами (роботами, послугами)), за якою минув строк позовної давності, після набрання чинності Податкового кодексу України то відповідно до абзацу "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю. Між тим, згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Враховуючи викладене, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) або отримані, але неоплачені основні засоби (нематеріальні активи) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, тобто з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

При цьому якщо відповідно до норм Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку врахував вартість отриманих, але неоплачених товарів робіт, послуг у складі валових витрат, то після закінчення строку позовної давності на підставі норм Податкового кодексу України зменшення витрат на зазначену суму не здійснюється. Аналогічно не здійснюється зменшення сум амортизаційних відрахувань, врахованих до 01.04.2011 року при визначенні об'єкта оподаткування, якщо кредиторська заборгованість виникла за отриманими, але неоплаченими основними засобами (нематеріальними активами).

Відтак, з метою уникнення подвійного урахування при визначенні об'єкта оподаткування, сума такої кредиторської заборгованості, що визнана безнадійною після 01.04.2011, не включається до доходів платника податку.

З огляду на ту обставину, що відповідачем не доведено тієї обставини, що позивачем не було відображено у податковому обліку до 01.04.2011 року вартість отриманих, але неоплачених товарів робіт, послуг у складі валових витрат, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про порушення позивачем пункту 135.1, підпункту 135.2.7 пункту 135.5, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 та пункту 137.16 статті 137 Податкового кодексу України, що виявилося у заниженні валових доходів за 4 квартал 2012 року на суму 24913,00 грн. з підстав невідображення безнадійної кредиторської заборгованості по сумам, термін позовної давності по яких минув, є помилковим.

Щодо ненадання позивачем до перевірки первинно бухгалтерських документів на підтвердження факту виконання ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» робіт та використання їх позивачем у власній господарській діяльності, суд зауважує таке.

Як то встановлено судом, 01.04.2011 року між позивачем та ПАТ «Агропромислова група» укладено договір про надання послуг № 913/1.

За умовами договору виконавець (ПАТ «Агропромислова група») зобов'язується за замовленням замовника (ВАТ «Богуславський кар'єр») виконати роботи за допомогою власної будівельної техніки при умові управління будівельною технікою водієм виконавця згідно переліку, що вказується у додатку №1 до договору, за адресою: м. Богуслав, Київська область.

Як то вбачається з додатку №1 до договору, виконавцем було виконано роботи на будівельній техніці - екскаватор гусеничний з гідромолотом, ціна 1 машинозміни з ПДВ без палива 5200,00 грн.

За умовами договору фактичний обсяг наданих послуг вказується в актах виконаних робіт, скріпленими підписами сторін.

На підтвердження факту виконання робіт сторонами було підписано акти виконаних робіт від 29.04.2011 № 1, від 31.05.2011 № 2, від 31.10.2011 № 4, від 29.02.2012 № 7, від 30.03.2012 №8.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що замовником було надано послуги екскаватора з гідромолотом, також акти містять відомості про вартість робіт та кількість машинозмін.

Поряд із цим, ПАТ «Агропромислова група» виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме:

від 29.04.2011 № 0109 на загальну суму 67600,00 грн. (у тому числі ПДВ - 11266,67 грн.);

від 31.05.2011 № 0152 на загальну суму 36400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 6066,67 грн.);

від 31.10.2011 № 279 на загальну суму 108300,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18050,00 грн.);

від 29.02.2012 № 56 на загальну суму 17100,00 грн. (у тому числі ПДВ - 2850,00 грн.);

від 30.03.2012 № 110 на загальну суму 11400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1900,00 грн.).

Розрахунки між сторонами проведено шляхом взаємозаліку заборгованості, що підтверджується протоколами погашення взаємної заборгованості.

Водночас, 30.05.2012 між позивачем та ТОВ «Автодортранс» укладено договір про надавання послуг екскаватора № 30/05/12.

За умовами договору виконавець (ТОВ «Автодортранс») зобов'язується за замовленням замовника (ВАТ «Богуславський кар'єр») надати послуги екскаватором з гідромолотком по виконанню робіт із подрібненням негабаритної маси.

За умовами договору оплата робіт проводиться на підставі актів виконаних робіт, завірених сторонами.

На підтвердження факту виконання робіт сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт від 30.06.2012 № ОУ-0000073 та від 31.07.2011 № ОУ-0000092.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що замовником було надано послуги екскаватора з бутобоєм, також акти містять відомості про вартість робіт та кількість машинозмін.

Поряд із цим, ТОВ «Автодортранс» виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме:

від 30.06.2012 № 39 на загальну суму 108300,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18050,00 грн.);

від 31.07.2012 № 27 на загальну суму 85500,00 грн. (у тому числі ПДВ - 14250,00 грн.).

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.61-90 Том І) та були досліджені перевіряючими у ході перевірки.

За поясненнями відповідача, позивачем безпідставного віднесено до податкового кредиту суми по вказаним вище господарським операціям у розмірі 62433,34 грн. та сформовано валові витрати у розмірі 362166,66 грн., які, на думку відповідача, не пов'язані з господарською діяльністю позивача з підстав ненадання до перевірки всіх підтверджуючих документів, зокрема, в акті перевірки вказано, що підприємством не надано документів, згідно яких була б можливість встановити факт виконання робіт, наданих ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Зокрема, абзацом "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту надання послуг за угодами, укладеними позивачем із ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс».

Так, позивачем надано до матеріалів справи договори, податкові накладні, платіжні доручення та акти-здачі приймання робіт, які в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Водночас, з огляду на те, що відповідач стверджує про недостатність документального підтвердження зв'язку господарських операцій позивача із ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» із власною господарською діяльністю позивача, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є добування декоративного та будівельного каменю.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів (послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні позивачем надано пояснення, що надані ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» послуги з використання екскаватора з гідромолотком по виконанню робіт із подрібненням негабаритної маси використано позивачем виключно у власній господарській діяльності, оскільки придбання таких послуг здійснено з метою проведення його основного виду діяльності (видобутку каміння).

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є виконання робіт із подрібнення негабаритної маси технічними засобами виконавців, беручи до уваги вид діяльності позивача і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності зв'язку отриманих товарів та послуг від ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс» із господарською діяльністю позивача, шляхом надання первинних документів та обставин, встановлених у ході судового розгляду справи.

Водночас, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо ненадання позивачем первинно-бухгалтерських документів, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Згідно пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, після початку перевірки податковий орган має право вимагати, а платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, а у випадку, якщо платник податків до закінчення перевірки не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З огляду на вказане суд зауважує, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу ДПС, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу ДПС та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 Податкового кодексу України).

Як то вбачається з матеріалів справи, акт, що засвідчує факт відмови позивача надати відповідні первинні документи для перевірки працівниками відповідача не складався, про факт складання акту відмови також не зазначено у акті перевірки.

Натомість в акті перевірки відображено відомості щодо надання позивачем на запити податкового органу документів, пов'язаних із взаємовідносинами із ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс», зокрема й податкових накладних, на підставі яких позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку на додану вартість.

Зі змісту статей 139, 198, 201 Податкового кодексу України вбачається, що у разі коли суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними на момент перевірки платника податку, такий платник податку не має права відображати такі податкові накладні у складі податкового кредиту, а відсутність первинно-бухгалтерських документів не дає можливості формувати валові витрати.

За таких підстав, ураховуючи відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування валових витрат, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту у розмірі 72433,34 грн. та віднесення до валових витрат суми у розмірі 362166,66 грн.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ», суд зауважує таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві, зокрема, у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам: ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» у складі ціни придбаних товарів та послуг. Оскільки, на думку податкового органу, матеріали перевірки свідчать про безтоварність та нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а послуги та товари фактично не надавались, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту надання товарів та послуг за спірними угодами.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Владиоль» судом встановлено таке.

4 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Владиоль» укладено договір № 11-04/16 та додаткову угоду до договору, відповідно до умов яких перевізник ТОВ «Владиоль» зобов'язується надати послуги з перевезення продукції підприємства власними транспортними засобами.

Так, матеріали справи містять належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, зі змісту яких вбачається, що перевізником було надано послуги з перевезення вантажу (щебеню). Пункт навантаження - м. Богуслав (кар'єр) до пункту призначення - місцезнаходження контрагентів позивача.

Окрім того, перевізником надано позивачеві відповідні рахунки-фактури від 24.03.2011 на суму 515,98 грн., на суму 34622,31 грн., від 30.06.2011 на суму 37110,59 грн. та від 29.07.2011 на суму 37637,42 грн.

На підтвердження факту перевезення продукції між сторонами підписано акти здачі приймання робіт.

Поряд із цим, ТОВ «Владиоль» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 24.03.2011 № 23 на суму 515,98 грн. (у тому числі ПДВ - 86,00 грн.);

від 31.05.2011 № 48 на суму 34622,31 грн. (у тому числі ПДВ - 5770,39 грн.);

від 30.06.2011 № 55 на суму 37110,59 грн. (у тому числі ПДВ - 6185,10 грн.);

від 29.07.2011 № 90 на суму 37637,42 грн. (у тому числі ПДВ - 6272,90 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується відповідними угодами.

Копії вищевказаних документів по взаємовідносинам із ТОВ «Владиоль» наявні у матеріалах судової страви (а.с.10-71 Том ІІ) та були досліджені перевіряючими у ході перевірки позивача.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» судом встановлено таке.

У березні 2012 року між позивачем та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» укладено усну угоду про поставку товару власними силами постачальника.

Оформлення усної угодо відбулося шляхом надання ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» позивачеві рахунку-фактури від 28.03.2012 № СФ-00003538 на суму 113693,22 грн., згідно якої підприємством було придбано сталеві листи, уголки, круги та труби.

На підтвердження факту поставки товару постачальником також надано покупцеві видаткові накладні та податкову накладну від 02.04.2012 № 1 на суму 113693,22 грн. (у тому числі ПДВ - 18948,87 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням.

Копії вищевказаних документів щодо взаємовідносин із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» наявні у матеріалах судової страви (а.с.73-90Том ІІ).

Щодо взаємовідносин із ТОВ «ТК «МІССУРІ», судом встановлено таке.

27 квітня 2012 року між позивачем та ТОВ «ТК «МІССУРІ» укладено договір № 1 про поставку товару (інструментів та комплектуючих) власними силами постачальника. За умовами договору асортимент товару визначається у рахунку-фактурі.

Так, ТОВ «ТК «МІССУРІ» надано позивачеві рахунки-фактури від 29.05.2012 на суму 23040,00 грн., від 31.05.2012 на суму 9996,00 грн., від15.06.2012 на суму 31251,00 грн. та від 15.06.2013 на суму 93753,00 грн., згідно яких підприємством було придбано комплектуючі (зуби ковша, міст проміжків, плита подріблювальна).

На підтвердження факту поставки товару постачальником також надано покупцеві видаткові накладні

Поряд із цим, ТОВ «ТК «МІССУРІ» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 29.05.2012 № 52907 на суму 23040,00 грн. (у тому числі ПДВ - 3840,00 грн.);

від 12.06.2012 № 61219 на суму 31251,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5208,50 грн.);

від 14.06.2012 № 61410 на суму 31251,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5208,50 грн.);

від 15.06.2012 № 61511 на суму 31251,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5208,50 грн.);

від 18.06.2012 № 61801 на суму 31251,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5208,50 грн.);

від 07.06.2012 № 60703 на суму 9996,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1666,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Копії вищевказаних документів щодо взаємовідносин із ТОВ «ТК «МІССУРІ» наявні у матеріалах судової страви (а.с.92-128Том ІІ).

Як то вбачається з акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 63603,26 грн. та валових витрат у розмірі 274820,00 грн.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Дослідивши надані позивачем документи щодо взаємовідносин із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ», ураховуючи, що відповідач наполягає на нікчемності укладених сторонами правочинів з підстав їх безтоварності, суд зауважує таке.

Судом встановлено, що предметом спірних правочинів, укладених із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ», є поставка товарів (комплектуючих, металу та інструментів) та надання послуг з перевезення продукції позивача.

Як вже зазначалося судом, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є добування декоративного та будівельного каменю.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач має відповідні виробничі потужності та основні засоби для здійснення основного виду діяльності.

Водночас, за даними, наведеними в Єдиному державному реєстрі, одними із видів діяльності ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» є, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами,оптова торгівля металом та металевими рудами та оптова торгівля приладдям для автотранспортних засобів.

Так, за поясненнями позивача, на підставі спірних правочинів, укладених із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» позивачем було отримано товари, зокрема, комплектуючі, вироби з металу та інструменти, а також придбано послуги з перевезення власної виробленої продукції (щебеню), які було використано позивачем для організації ведення господарської діяльності пов'язаної із видобутком каменю. На підтвердження вказаного позивачем надано необхідні первинно-бухгалтерські документи, зокрема, і накладні на внутрішнє переміщення товарів на складах позивача.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Позивачем зауважено, що вказана продукція була придбана виключно для здійснення його основного виду діяльності та використовується у власній господарській діяльності.

Як то зауважено позивачем товар, отриманий від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ», доставлявся силами постачальника.

Суд зауважує, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідні наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

При цьому, наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей

Окрім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Ураховуючи обставини справи та положення вищевказаних нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що законодавством не передбачено обов'язковості складання товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень вантажу автомобільним транспортом без залучення перевізника на договірних умовах. Доказів наявності таких відносин відповідачем суду не надано.

Як то встановлено судом, факти постачання позивачеві товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Відтак, факти постачання позивачеві товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с.1-6 Том ІІ) не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ».

Таким чином, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для відображення в податковому обліку спірних операцій, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ»; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту актів перевірок вбачається, що предметом даних перевірок були господарські відносини ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» із іншими платниками податків. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 КК України та статтею 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей .207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не надано суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

При цьому суд зауважує, що отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно закону, є неможливим.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, саме добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Проте доказів, витребуваних судом, а саме довідок форми 1-ДФ та декларацій по податку на прибуток, поданих ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» до податкових органів за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарських операцій та, як наслідок, завищення податкового кредиту і валових витрат, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Наявність у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведена.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушують моральних засад суспільства.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «ТК «МІССУРІ» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Як то встановлено судом та вбачається з розрахунків, наданих відповідачем, податкові зобов'язання нараховані позивачеві, згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виключно за наявні, на думку відповідача, порушення норм податкового законодавства щодо формування податкового кредиту і валових витрат при взаємовідносинах із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», ТОВ «ТК «МІССУРІ», ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс».

З урахуванням встановлених судом обставин справи та ураховуючи, що судом встановлено неправомірність висновків відповідача щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту при взаємовідносинах із ТОВ «Владиоль», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», ТОВ «ТК «МІССУРІ», ПАТ «Агропромислова група» та ТОВ «Автодортранс», суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у повному обсязі.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних рішень в цілому.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 92, 94, 96, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 22.10.2013 № 0002982201, за яким публічному акціонерному товариству «Богуславський кар'єр» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 162711, 74грн. (за основним платежем - 136036,33 грн., за штрафними санкціями - 26675,41 грн.).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 25.10.2013 № 0001842201, за яким публічному акціонерному товариству «Богуславський кар'єр» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 183862,15 грн. (за основним платежем - 147089,72 грн., за штрафними санкціями - 36772,43 грн.).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Богуславський кар'єр» (код ЄДРПОУ 00292497) понесені судові витрати у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.