Постанова № 36204109, 17.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Справа № 902/1267/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі Яцюку В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шендрікова Д.О. - представника за довіреністю від 01.03.2013р. №Д-060/2013,

Селецького О.В. - представника за довіреністю від 30.06.2011р. №Д-748д/2012

від відповідача: не з"явився

від третьої особи: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військової частини А 0215 Міноборони України, м.Вінниця

на рішення господарського суду Вінницької області

від 05.11.13 р. у справі № 902/1267/13 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", м.Київ

до Військової частини А 0215 Міноборони України, м.Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, м.Вінниця

про стягнення 519534,34 грн. заборгованості за поставлений товар

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05.11.2013р. у справі №902/1267/13 позов Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Військової частини А 0215 Міноборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про стягнення 519534,34 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 460865,00 грн. основного боргу, 920,81 грн. інфляційних, 8901,45 грн. 3% річних, 9413,75 грн. судового збору.

У частині стягнення 16586,53 грн. штрафних санкцій та 32260,55 грн. штрафу в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення 920,81 грн. інфляційних та 8901,45 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- в грудні 2012 року направив до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області платіжне доручення від 24.12.2012р. №130 на суму 460865,00 грн. для проведення розрахунків з позивачем за договором від 14.09.2012р. №218/12, однак Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області зазначений платіж залишило невиконаним;

- оскільки основною причиною невиконання платіжного доручення від 24.12.2012р. №130 на суму 460865,00 грн. була необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів, вказану обставину можна розцінювати як дію непереборної сили і, згідно п.8.1 договору, вона є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов"язань;

- позивач неправильно здійснив розрахунки при нарахуванні інфляційних втрат та не врахував місяці з індексом інфляції менше одиниці (дефляція).

Позивач у письмовому відзиві від 05.12.2013р. заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить рішення господарського суду Вінницької області від 05.11.2013р. скасувати в частині відмови у стягненні 16586,53 грн. штрафних санкцій.

Третя особа не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представники відповідача та третьої особи в засідання суду не з"явилися.

16.12.2013р. від відповідача надійшло клопотання №350/153/633гк від 11.12.2013р. про розгляд справи за відсутності повноважного представника Військової частини А 0215, у зв"язку з відсутністю фінансування на оплату відряджень.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників відповідача та третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2012 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (постачальник) та Військовою частиною А0215 (замовник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №218/12/USE-17.3-310-Д/К-12 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 договору та у специфікації товару (додаток №1 до договору), замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (а.с.12-19).

Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару за договором після отримання від замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Згідно п.3.1 договору сума договору становить 460865,00 грн., у тому числі ПДВ 20% у розмірі 76810,83 грн.

Як передбачено п.4.1 договору, розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012 бюджетного року, на підставі наступних документів: рахунку фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (додаток №4 до договору); акту прийому (форма №4, затверджена наказом міністерства оборони України від 24.12.2010р. №690).

Рахунок-фактура та податкова накладна оформлюються на військову частину А0215 (м.Вінниця). Податкова накладна надається замовнику відповідно до чинного законодавства, що діє на час проведення розрахунків (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.5 договору розрахунки за поставлений товар з постачальником замовник здійснює через відповідні реєстраційні рахунки відкриті в Головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Згідно п.5.1 договору постачальник здійснює поставку товару (пункт 5.4 договору) до 01.12.2012, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

Термін дії договору до 31 грудня 2012 року, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п.10.2 договору).

Сторонами підписано специфікацію товару та протокол погодження цін, що є невід"ємними частинами договору, якими встановлено ціну за одиницю товару - 4608,65 грн. та ціну договору - 460865,00 грн. (а.с.20,21).

28.11.2012р. сторони підписали додаткову угоду №1 до договору (а.с.26), якою виклали у новій редакції п.5.1 договору: "Постачальник здійснює поставку товару (пункт 5.4 договору) до 14.12.2012, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару".

14.09.2013р. відповідач надіслав позивачу лист №350/138/1554пс про готовність замовника до виконання умов договору (а.с.27).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 460865,00грн., що підтверджується підписаними представниками обох сторін актами приймання №5/5 від 12.12.2012р., прийому поставленого товару від 14.09.2012р. та видатковою накладною №2441 від 11.12. 2012р. (а.с.28-29, 30, 31).

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач неодноразово надсилав йому листи, зокрема, від 16.01.2013р., 14.02.2013р., 10.04.2013р., з вимогою про сплату заборгованості (а.с.33-35).

Відповідач у відповідях на вказані листи від 08.02.2013р., 16.04.2013р. вказав, що кредиторська заборгованість буде погашена після надходження коштів на відповідні цілі (а.с.36-38).

За наведених обставин, 09.09.2013р. Державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Військової частини А 0215 460865,00 грн. боргу, 16586,53 грн. штрафних санкцій, 32260,55 грн. штрафу, 920,81 грн. інфляційних, 8901,45 грн. 3% річних (а.с.2-8).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Вінницької області від 05.11.2013р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 460865,00 грн. основного боргу, 920,81 грн. інфляційних, 8901,45 грн. 3% річних, 9413,75 грн. судового збору; в частині стягнення 16586,53 грн. штрафних санкцій та 32260,55 грн. штрафу в позові відмовлено (а.с.144-150).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Приписами ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормою ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В листах від 08.02.2013р., 16.04.2013р. відповідач вказував, що кредиторська заборгованість перед Державною компанією з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" буде погашена після надходження коштів на відповідні цілі (а.с.36-38).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ним вжито всіх заходів для проведення розрахунків з позивачем, однак, враховуючи, що Військова частина А 0215 фінансується з Державного бюджету України, була необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів.

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що відсутність фінансування з Державного бюджету України не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 460865,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач нарахував інфляційні втрати за період з січня 2013 року по червень 2013 року на суму боргу 460865,00 грн. При цьому, позивачем при обчисленні інфляційних втрат враховано індекс інфляції за червень 2013 року, в якому індекс інфляції був менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Наведене спростовує твердження відповідача, що позивач неправильно здійснив розрахунки при нарахуванні інфляційних втрат та не врахував місяці з індексом інфляції менше одиниці (дефляція).

Нарахування позивачем до стягнення з відповідача 8901,45 грн. 3% річних за період з 01.01.2013р. по 23.08.2013р. та 920,81 грн. інфляційних за період з січня 2013 року по червень 2013 року проведено згідно вимог чинного законодавства, а тому правильно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як передбачено ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п.5 розділу "Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань" Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010 - 2011 роки, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні 32260,55 грн. штрафу, у зв"язку з відсутністю правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.610, п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст. 547 ЦК України).

Згідно ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем заявлено до стягнення 16586,53 грн. штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч.6 ст.231 ГК України.

У відповідності до проведеного аналізу обставин справи та норм права, відповідальність у вигляді стягнення пені договором №218/12/USE-17.3-310-Д/К-12 від 14.09.2012р. не передбачена, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 16586,53 грн. штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч.6 ст.231 ГК України.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 05.11.2013р. прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 05.11.2013р. у справі №902/1267/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А 0215 Міноборони України, м.Вінниця - без задоволення.

2. Справу №902/1267/13 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 36),

3 - відповідачу (21007, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 105),

4 - третій особі (21018, м.Вінниця, вул.Пирогова, 29),

5 - в наряд.