Рішення № 36202520, 17.12.2013, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11022/13-ц

Провадження № 2/750/3373/13

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.12.2013 рокум. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Литвиненко І.В.

при секретарі Дорошенко О. В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Лідер» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Лідер» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 32628 грн, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач отримала кошти від позивача в сумі 32628 грн без достатньої правової підстави, відповідно до платіжних доручень вказані кошти були перераховані відповідачу, однак між сторонами не було укладено жодних договорів, відсутні документи на підтвердження факту прийняття з боку позивача наданих послуг, а тому позивач вважає, що з урахуванням положень ст. ст. 1212, 1215 ЦК України грошові кошти, якими незаконно володіє відповідач підлягають стягненню з неї на користь позивача.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи сповіщався завчасно і належним чином, про причини неявки суд не повідомив. З письмової згоди представника позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 07.05.2010 року по 10.11.2012 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців серії АВ № 102784 (а. с. 7 8). Згідно із вказаним витягом, основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 була діяльність автомобільного вантажного транспорту.

В період здійснення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності, ПП «Лідер» перерахував їй грошові кошти на загальну суму 32 628 грн.00 коп., згідно наступних платіжних доручень: платіжне доручення № 325 від 26.08.2012 р., на суму 2625 грн. за послуги згідно рахунку від 26.08.2010 р.; платіжне доручення № 351 від 10.09.2010 р. на суму 3150 грн. за послуги згідно рах. №10 від 10.09.2010 р.; платіжне доручення № 362 від 16.09.2010 р. на суму 1575 грн. за послуги згідно рах.№10 від 10.09.2010р.; платіжне доручення № 368 від 20.09.2010 р. на суму 2100 грн. за послуги згідно рах. №10 від 10.09.2010 р.; платіжне доручення № 370 від 21.09.2010 р. на суму 1575 грн. за послуги згідно рах. №10 від 10.09.2010 р.; платіжне доручення № 374 від 27.09.2010 р. на суму 1575 грн. за послуги згідно рахунку; платіжне доручення № 381 від 30.09.2010 р. на суму 1050 грн. за послуги згідно рахунку; платіжне доручення № 391 від 05.10.2010 р. на суму 1050 грн. за послуги згідно рах. №14 від 05.10.2010 р.; платіжне доручення № 421 від 21.10.2010 р. на суму 1620 грн. за послуги згідно рах. №16 від 21.10.2010 р.; платіжне доручення № 429 від 03.11.2010 р. на суму 864 грн. за послуги згідно рах. №19 від 03.11.2010 р.; платіжне доручення № 427 від 03.11.2010 р. на суму 1404 грн. за послуги згідно рах.№19 від 03.11.2010 р.; платіжне доручення № 458 від 25.11.2010 р. на суму 1080 грн. за послуги згідно рах.№19 від 03.11.2010 р.; платіжне доручення № 471 від 09.12.2010 р. на суму 6480 грн.,за послуги згідно рах. №20 від 09.12.2010 р.; платіжне доручення № 501 від 23.12.2010 р., на суму 2160 грн., за послуги згідно рах. №20 від 09.12.2010 р.; платіжне доручення № 516 від 28.12.2010 р. на суму 2160 грн. за послуги згідно рах.№20 від 09.12.2010 р.; платіжне доручення № 522 від 30.12.2010 р. на суму 2160 грн. за послуги згідно рах. №20 від 09.12.2010 р., що підтверджується копіями реєстрів платіжних документів (а. с. 11-27). У вказаних копіях реєстрів вказано, що оплата здійснювалась за послуги, а в коії рахунку фактури від 10.09.2010 року зазначено, що надавались автотранспортні послуги.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», у разі припинення діяльності фізичної особи як суб'єкта господарювання, з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності спори за участю такої фізичної особи-підприємця, у тому числі пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася ним раніше, належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.

Межі відповідальності фізичної особи-підприємця за зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, визначені ст.52 ЦК України, за приписами якої фізична особа-підприємець відповідає за зобовязаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

За приписами частини 2 ст.307 Господарського кодексу України, частин 2 та 3 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, при цьому укладення такого договору підтверджується складанням транспортних накладних, які відповідачкою оформлені не були.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Згідно з ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Статтею 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Отже, за змістом частини 1 ст.909 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.307 Господарського кодексу України, пункту 3.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні ( затверджені наказом Мінтранс України від 14.10.1997 № 363) істотними умовами договору перевезення вантажу є найменування і кількість вантажу, умови та термін перевезення, місце та час навантаження і розвантаження.

Суду не надано доказів на підтвердження того, що між ПП «Лідер» та ФОП ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо істотних умов договору перевезення, ці умови не відображені і у наданому рахунку №10 від 10.09.2010 року на суму 8400 грн. за автотранспортні послуги.

Доказів надання ФОП ОСОБА_1 послуг Приватному підприємству «Лідер», а саме: договору про надання послуг з перевезень, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних суду не надано. А отже суд приходить до висновку про відсутність договірних відносин між сторонами.

Відповідно до ст.. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання цієї норми закону є цивільно-правові відносини, що виникають через безпідставне отримання чи збереження майна і не врегульовані спеціальними нормами права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачка отримала від ПП «Лідер» грошові кошти в загальній сумі 32628 грн. без достатньої правової підстави, що є підставою для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.. 1212, 1215 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в:

позовні вимоги позовом Приватного підприємства «Лідер» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Лідер» 32628 грн (тридцять дві тисячі шістсот двадцять вісім грн.) коштів отриманих без достатньої правової підстави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Лідер» 326 грн 28 коп.(триста двадцять шість грн двадцять ісім коп) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :