Рішення № 36201271, 10.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21133/13-ц

н.п. 2/522/10164/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого суддіБондаря В.Я.

при секретарі Іщик О.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2, у якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу офісу № 1, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Онілової, 18, укладений 25 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_2, та зобовязати останню в порядку реституції повернути йому дане нерухоме майно. При цьому посилався на те, що 25 жовтня 2012 року між ним та відповідачем було укладено договір куплі-продажу серії ВТА № 372675, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність офіс № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18. Відповідно до п. 2 зазначеного договору, продаж здійснено за 576 940 гривень. Зазначене нерухоме майно належало позивачу на праві власності згідно договору куплі-продажу від 02.02.2012 року, укладеного між ним та ТОВ «Інтербуд-2007», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого у реєстрі за № 467. Відповідно до п. 7 даного договору, за домовленістю сторін продаж офісу було вчинено за 626 000, 00 гривень. Позивач вважає, що спірний договір куплі-продажу від 25.10.2012 року був укладений на невигідних для нього умовах із значним заниженням ціни предмету куплі-продажу, і за відсутності винятково тяжких особистих обставин особистого характеру він би не підписав даний договір. У звязку з чим, ОСОБА_1 вважає, що відповідач скористався тяжкими обставинами, які виникли у нього, тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

До суду з позов до ОСОБА_1 звернулась ОСОБА_2, відповідно до якого просить суд визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме: офіс № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18, придбаний нею за договором куплі-продажу від 25.10.2012 року, укладений між нею та ОСОБА_1.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі, у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 просив відмовити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив суд у їх задоволенні відмовити, свої позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір куплі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність офіс № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано у реєстрі за № 9642. Відповідно до п. 3 даного договору, оціночна вартість нерухомості, що відчужується, складає 576 940, 00 гривень.

(а.с. 6)

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зазначена норма дозволяє сторонам укладати будь-які правочини за умови, якщо такі правочини не суперечать діючому законодавству.

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно до п. 23 вищезазначеної постанови пленуму Верхового суду України Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до п. 10 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується та позивачем не доведено, що договір купівлі-продажу офісу № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18, від 25.10.2012 року, укладений ним під впливом тяжкої для нього обставини, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 328, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, умови спірного договору куплі-продажу від 25.10.2012 року були виконані сторонами у повному обсязі, зокрема ОСОБА_2 сплатила позивачу 576 940, 00 гривень, а ОСОБА_1 передав у власність офіс № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18.

14 листопада 2012 року КП «ОМБТІ та РОН» було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на зазначений офіс, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав серії СЕІ № 499273.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на офіс № 1, загальною площею 120, 3 кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18, підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10,60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, cуд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом - задовольнити.

Визнати право власності на офіс № 1, загальною площею 120, 3кв.м., що знаходиться у м. Одеса, пров. Онілової у буд. під № 18, за ОСОБА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: