Рішення № 36201062, 05.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/20484/12

Провадження №2/522/3029/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Єршової Л.С.,

при секретарі Бондаревій Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Концерна Військторгсервіс в особі Філії Одеського управління військової торгівлі про стягнення заборгованості із розрахунків по підзвітним особам та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим 25.06.2013 року (а.с.104-105), до Концерна Військторгсервіс в особі Філії Одеського управління військової торгівлі про стягнення заборгованості із розрахунків по підзвітним особам та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.06.2012 року він звільнився з посади водія філії «Одеського управління військової торгівлі». Але на час звернення до суду відповідач не здійснив з ним розрахунок по заробітній платі та іншим платежам. У звязку з виплатою заробітної плати в жовтні 2012 року, позивач просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 7442,36 грн. та заборгованість із розрахунків по підзвітним особам в сумі 20090,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.

Представник відповідача зявився у судове засідання, позов не визнав. При цьому, посилався на те, що заборгованість по розрахунку з позивачем виникла з вини позивача, у зв'язку з його небажанням її отримати, як в день звільнення так і майбутньому.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 знаходився з відповідачем у трудових відносинах, а саме: з 03 вересня 2007 року по 27 червня 2012 року працював на посаді водія автомобілю філії «Одеського управління військової торгівлі» Концерну Військторгсервіс, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.6).

При звільненні з ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок.

Як встановлено судом на день розгляду справи заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу 23.10.2012 року, що підтверджується довідкою відповідача (а.с.145).

Представник відповідача посилається на те, що 27.06.2012 року позивач за власним бажанням звільнився з посади водія Філії «Одеське управління військової торгівлі». В день звільнення позивача підприємство мало дійсний намір розрахуватися з ним в повному обсязі, але позивач з особистих підстав та причин, отримати усі суми виплат, які йому повинно було сплатити підприємство при звільнені робітника, відповідно до діючого законодавства, відмовився, та ні наступного дня і в подальшому до підприємствам з питань виплати йому заборгованості із виплати заробітної плати та заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку не звертався. З власної ініціативи керівництво Філії листами від 22.08.2012 року № 441, від 04.09.2012 року № 484, від 13.09.2012 року № 587, від 02.10.2012 року № 744 зверталося до позивача з проханням прибути до бухгалтерії Філії для одержання оплати по заробітній платні. Але позивач з невідомих причин до філії не з'являвся та будь-якої інформації про себе не надавав. Також 12 вересня 2012 року було складено Акт про неприбуття до Філії за одержанням розрахунків по заробітній платі. При цьому, відповідачем не було надано доказів того, що ОСОБА_1 отримав зазначені вище листи від 22.08.2012 року № 441, від 04.09.2012 року № 484, від 13.09.2012 року № 587, від 02.10.2012 року № 744.

Таким чином, суд вважає, що посилання представника відповідача не ґрунтуються на законі, оскільки ст. 116 КЗпП України обов'язок щодо виплати працівнику всіх сум, що належать йому в день звільнення покладений на роботодавця. Будь-яких належних доказів на підтвердження того, що позивач відмовився в день звільнення та в подальшому отримувати грошові кошти суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідач затримав надання ОСОБА_1 розрахунку при звільненні на 82 робочі дні (з 28.06.2012 року по 23.10.2012 року). Середній заробіток за два місяці, що передували звільненню, тобто за квітень та травень 2012 року склав 1975,60 грн. та 2440,00 грн. відповідно. Цей період склав 40 робочих днів, отже середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає суму (1975,60+2440,00): 40 = 110 грн. 39 коп. Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі (110,39 х 82) = 9051,98 грн.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року N 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості із розрахунків по підзвітним особам, суд зазначає наступне.

Згідно з нормою частини 2 статті 1158 ЦК України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. За приписами статті 1159 ЦК України, особа яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Частина 1 статті 1160 ЦК України передбачає, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів (належним чином оформлені авансові звіти з доданими до них документами, які підтверджують розмір понесених витрат тощо) для підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості із розрахунків по підзвітним особам. З клопотання про витребування зазначених доказів позивач до суду не звертався.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із розрахунків по підзвітним особам задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст.ст.116, 117 КЗпП України, ст.ст.6, 10-11, ст.208, ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ст.218, ст.223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Концерна Військторгсервіс в особі Філії Одеського управління військової торгівлі про стягнення заборгованості із розрахунків по підзвітним особам та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- задовольнити частково.

Стягнути з Концерна Військторгсервіс в особі Філії Одеського управління військової торгівлі (м. Одеса, вул. Армійська, 10-а, ідентифікаційний код 35123222) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 9051,98 грн.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.С. Єршова

05.12.2013