Постанова № 36199669, 18.12.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/7332/13-а

2а/119/217/13

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2013 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Блейз І.Г.,

за участю секретаря Копосової Н.І.ї

представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосія адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Феодосійського міськвідділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням начальника Феодосійського МВ ГУ МВС України в АР Крим від 15 травня 2012 року примусово повернуто громадянина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в країну походження - Арменію, зобов'язано покинути територію України до 15 червня 2012 року, заборонено в'їзд в Україну на термін 3 роки. Позивач дізнався про ухвалене рішення, отримавши у серпні 2013 року відповідь ГУ ДМС України в АР Крим № 01-01/П-19 від 29 липня 2013 року. Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що у позивача відсутня приймаюча сторона на території України, він не має постійного місця проживання, мешкає за рахунок випадкових заробітків, однак такі висновки не відповідають обставинам справи. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентовано в Законі України «Про імміграцію». Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Частиною 2 даної статті передбачено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. На виконання вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з метою упорядкування роботи з примусового повернення і примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про статус біженців, Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб

без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про Державну прикордонну службу України», Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, спільним наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства від 23.04.2012 р. № 353/271/150 (Наказ № 353/271/150). Вказана Інструкція визначає порядок дій посадових осіб ДМС, територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України. Зокрема, пунктами 1.5, 1.7 Інструкції передбачено поняття, порядок та підстави примусового повернення іноземців з України в країну походження або третю країну. Відповідно до п.1.5. Іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення. Крім того, відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 р. № 1, рішення про відмову в продовженні терміну перебування під підпис доводиться до відома іноземця чи особи без громадянства, при цьому вони попереджаються про необхідність виїхати з України у встановлений строк. У разі невиїзду без поважних причин з України іноземця чи особи без громадянства після відмови у продовженні терміну перебування відносно них може бути прийнято рішення про примусове повернення або примусове видворення за межі України відповідно до статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яке може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства. Згідно виписки з амбулаторної карти, позивач знаходився на лікуванні з 21 травня 2012 року по 01 червня 2012 року. 28 грудня 2013 року позивачем зареєстрований шлюб з громадянкою України ОСОБА_4, про, що свідчить свідоцтво про шлюб серія І-АП № 146483 .Згідно довідки № 134 дружина позивача перебуває на обліку у жіночій консультації м. Феодосія. Позивач на час прийняття спірного рішення вже перебував у фактичних шлюбних відносинах зі своєї дружиною, вони вели спільне господарство, у звязку з чим вказане рішення погіршує положення позивача, оскільки він на даний час має сімю, чекає дитину, вирішує питання щодо оформлення міграційних документів, отже рішення фактично може негативно вплинути на подальше збереження сімї позивача та його дружини про збереження якої наголошено у Конституції України. Спірне рішення відповідачем до відома позивача письмово не доводилося, також рішення про відмову в продовженні терміну перебування не приймалось, під підпис не доводилось до відома позивача, він не попереджався про необхідність виїхати з України у встановлений строк, чим порушені його права. Крім того, відповідачем не доведено правомірність ухвалення такого рішення, оскільки у пункті 7 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду, від 25.06.2009, № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» розяснено, що статтею 1 Указу Президента України від 9 грудня 2010 року N 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну міграційну службу України, з покладанням на цю службу функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Вказані вище обставини стали підставою для зверненням із відповідним позовом.

Позивач у судове засідання не зявився, сповіщений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги заяви підтримала з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що зараз позивач перебуває у шлюбі, його дружина є приватним підприємцем, а тому він не живе від випадкових заробітків, а займається також підприємницькою діяльністю замість дружини, яка є вагітною.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, сповіщений належним чином. На запит суду надано матеріал щодо постановлення спірного рішення.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 та п.1 ч.2 ст.17, ч.2 ст.50 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Правовий статус іноземця на території України регулюється Законами України «Про імміграцію», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Представником позивача як на підставу для скасування рішення про примусове повернення вказано перебування позивача у шлюбі із громадянкою України ОСОБА_4 та здійснення за неї підприємницької діяльності.

Відповідно до Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається у межах квоти на імміграцію, встановленою КМ України. Ст. 4 вказаного Закону передбачено підстави для надання дозволу на імміграцію поза встановленою квотою.

Відповідно до пункту 3 постанови КМ України №1983 від 26.12.2002 року (із змінами та доповненнями), «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: 1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США, що зареєстрована в установленому порядку; особами, імміграція яких становить державний інтерес. У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів; 2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України;

батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. У разі необхідності територіальні органи можуть приймати рішення стосовно іммігрантів позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС); 3) територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України; осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; закордонних українців, подружжя закордонних українців, їх дітей у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.У разі коли заяви іммігрантів позаквотової категорії надійшли

від закордонних дипломатичних установ України, їх розгляд та прийняття відповідних рішень здійснюється територіальними органами.

Судом встановлено, що на момент прийняття рішення про примусове повернення, позивач не звертався із заявою про надання дозволу на імміграцію.

Суд не приймає до уваги пояснення представника позивача, що позивач зараз оформлює належним чином міграційні документи, оскільки питання щодо законності прийнятого рішення суд вирішує відповідно до обставин, що існували на момент його прийняття.

Крім того, судом встановлено, що позивач прибув на територію України 24 грудня 2011 року до знайомих та перебував на території України поза межами встановленого строку.

Отже, перебування позивача на території України на момент прийняття рішення про його примусове повернення було незаконним.

Факт укладення позивачем шлюбу та вагітність його дружини не можуть бути підставою для скасування рішення про примусове повернення, оскільки шлюбу укладено після прийняття рішення про примусове повернення та не має правового значення для вирішення саме даного спору. Вказані обставини мають значення для позивача щодо обґрунтування підстав для належного оформлення міграційних документів.

Відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМ України від 15.02.2012, № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в разі в'їзду з держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;2) не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються у МЗС та його представництвах, здійснюється в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою Держприкордонслужби. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули: 1) за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії); 2) за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, - на період, необхідний для усунення таких обставин. До транзитних віз прирівнюються візи типу ТР-1 і ТР-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії); 3) за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів - на період не більш як один місяць. До довгострокових віз прирівнюються візи типу О, ІМ-1, ІМ-2, ІМ-3 і Ф, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії). Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус

іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.Заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Питання щодо продовження строку перебування на території України позивачем не вирішувалося.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

На підставі ч.1 ст.203 КпАП України порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою адміністративну відповідальність.

Факт незаконного перебування на території України підтверджено постановами Феодосійського міського суду від 15 травня 2012 року про притягнення позивача та ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст.ст. 203, 205 КУпАП.

Суд не приймає до уваги пояснення представника позивача та позивача у позові, що він не виїхав з території України у звязку із хворобою, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач хворів лише з 21 травня 2012 року по 01 червня 2012 року (а.с.43). Причин неможливості виїзду з території України після покращення здоровя та після визначеного законом строку для перебування іноземця на території України позивачем та його представником не заявлено.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» від 23.04.2012 року №353/271/150, затверджену спільним наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ, оскільки даний нормативно правовий акт набрав чинності з 11 червня 2012 року, тобто після прийняття рішення про повернення позивача.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону.

Судом не встановлено підстав для скасування рішення про примусове повернення позивача.

Вказані вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 163 КАС України, суд здійснює розподіл судових витрат.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2013 року.

Керуючись ст. ст. 161-163 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Постанову може бути оскаржене в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, що не були присутні при проголошенні рішення, мають право його оскаржити протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя (підпис) І.Г.Блейз

З оригіналом згідно суддясекретар