Ухвала суду № 36196770, 02.12.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 р.Справа № 820/5948/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2013р. по справі № 820/5948/13-а

за позовом Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області

до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року №0000332220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 року адміністративний позов Комунального підприємства "Лозіська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської Міської Ради Харківської області до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення за № 0000332220 від 26.11.2012р.

Лозівська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст..159 КАС України, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області було подано клопотання про перенесення розгляду справи, так як у зв`язку із зайнятістю представника у інших судових справах не має можливості забезпечити явку останнього.

Колегія суддів вважає клопотання необґрунтованим, документально непідтвердженим та таким що не підлягає задоволенню. Згідно ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Також колегія суддів зазначає, що апелянт не обґрунтував неможливості участі у справі іншого компетентного представника суб'єкту владних повноважень, не надав жодного доказу проведення дій зазначених у клопотанні.

Представник Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Комунальне підприємство "Лозіська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської Міської Ради Харківської області зареєстровано як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків у Лозівській ОДПІ Харківської області ДПС та є платником ПДВ.

Фахівцями Лозівською ОДПІ Харківської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Комунального підприємства "Лозіська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської Міської Ради Харківської області з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПП "Геліос-Д" за період квітень 2011 року, по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 за період з липень 2011 року, по взаємовідносинах з ТОВ "Байкара" за період березень 2011 року, травень 2011 року, липень 2011 року, за результатами якої був складений Акт перевірки № 639/22-204/03332731 від 06.08.2012 року (т. 1 а. с. 10-38).

На підставі висновків Акту перевірки 639/22-204/03332731 від 06.08.2012 року відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44 ,11.198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження по сплаті до бюджету податку на додану вартість по декларації з ПДВ за квітень 2011 року у сумі 17 194 гри, за травень 20П року у сумі 29 261грн, за липень 2011 року у сумі 28 756 грн. ; а саме: за рахунок завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 16127 грн. та за рахунок заниження позитивного значення по податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 1067 грн., за травень 2011 року у сумі 29261 грн., за липень 2011 року на суму 28756грн.

Відповідно до Акту перевірки № 639/22-204/03332731 від 06.08.2012 року Лозівською ОДПІ Харківської області ДПС з посиланням на встановлені перевіркою порушення, було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000332220 від 26.11.2012р., яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 89590,0 з яких: 75211,00 грн. за основним платежем, та 14379,00 грн. за штрафними санкціями (а. с. 40 т. 1).

Судом встановлено, що з дослідженим судом Актом перевірки № 639/22-204/03332731 від 06.08.2012 року підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій за угодами, укладеними між позивачем та ПП "Геліос-Д" та ТОВ "Байкара".

Аналізуючи висновок вказаного вище акту перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що між КП "Лозіська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської Міської Ради Харківської області (покупець) та ТОВ "Байкара" (постачальник) був укладений Договір поставки № ДГ-10/01-11 від 10.01.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, а саме: бітум усіх марок, сировина для виробництва нафтобітумів, мазут (т. 1 а. с. 60-61).

Судом встановлено, що на виконання Договору № ДГ-10/01-11 від 10.01.2011 року позивачем було придбано у ТОВ "Байкара" нафтопродукцію, що підтверджується видатковими накладними від 16.03.2011 року, від 31.05.2011 року, від 07.07.2011 року (т. 1а.с. 69,81,93).

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно з п. п. 10.2.1 Інструкції № 281 Приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Відповідно до п. п. 10.2.4 Інструкції № 281 Забороняється приймати нафтопродукти на АЗС у разі: відсутності пломб вантажовідправника, їх порушення (у випадках пломбування автоцистерни) або невідповідності відбитка, що вказані в ТТН; відсутності свідоцтва про повірку автоцистерни; несправності зливного пристрою автомобільної цистерни; несправності заземлювального пристрою; під час грози; неналежного оформлення або відсутності ТТН; наявності підтоварної води і механічних домішок в нафтопродукті; невідповідності якості нафтопродукту вимогам нормативного документа; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма показниками якості); відсутності копії сертифіката відповідності.

З аналізу вказаних норм вбачається, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автотранспортом, повинно здійснюватись замовниками за обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних, паспорта якості та сертифікату відповідності.

Відповідно ТОВ "Байкара" були надані позивачу сертифікати відповідності та паспорти якості на придбану нафтопродукцію (т. 1 а.с. 101-104).

Копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи підтверджується, що вартість вказаних товарів була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Байкара"(т. 1 а. с. 67, 79, 87-91).

ТОВ "Байкара" були виписані на адресу позивача податкові накладні № 13 від 16.03.2011року, № 121 від 31.05.2011 року, № 40 від 07.07.2011 року (т. 1 а. с. 68,80,92).

Матеріалами справи встановлено, що поставка вказаних нафтопродуктів здійснювалася продавцем з використання послуг авто перевізника ПП ОСОБА_4, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних (т. 1 а. с. 70,82,94).

Судом встановлено, що придбана ТОВ "Байкара" нафто продукція була доставлена у бітумосховище в робочих котлах асфальтобетонного заводу, що знаходиться на балансі позивача.

При здійснені прийому поставлених нафтопродуктів на склади позивача відбулося контрольне вимірювання обсягу поставленої продукції шляхом зважування, за результатами чого були складені акти прийому та зважування (т. 1 а. с. 71,83,95).

Крім того, судом встановлено, що у власності позивача знаходяться необхідне обладнання для виготовлення асфальтобетонних сумішей.

Судом встановлено, що придбані позивачем у ТОВ "Байкара" нафтопродукти були в подальшому передані з бітумосховища на виробництво, що підтверджується накладними на внутрішнє переміщення (т. 2 а. с. 207-210) для виготовлення асфальтобетонних сумішей, що підтверджується матеріальним звітом та звітом про витрату основних матеріалів на будівництві в порівнянні з виробничими нормами по об'єкту (а. с. 113-124,126-135, 160-165,172-230, т. 1).

Готова продукція, виготовлена з використанням нафтопродуктів, придбаних у ТОВ "Байкара", в подальшому використана позивачем та реалізована КП "Теплові мережі", ППТФ "ЮСІ", Управління житлово-комунальнгого господарства та будівництва Лозівської міськради, ПАТ "Лозівське хлібоприймальне підприємство", ТОВ "С.Б.Б.", ТОВ "Краєвид Агро", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Самійлівська сільська рада, ОСОБА_9, КП "Лозоваводоканал", що підтверджується договорами, податковими накладними та актами виконаних робіт (а. с. 135-151,166-167,169-172,231-232,235-237,246-247 т. 1, а. с. 5-55 т. 2)

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суду надано документальне підтвердження того, що позивачем та його контрагентом ТОВ ТОВ "Байкара" було виконано договір поставки, придбана нафто продукція була поставлена на адресу позивача та використана останнім у власній господарській діяльності -поточний і капітальний ремонт доріг.

Будь яких належних доказів зворотнього відповідачем не надано.

Наявність вироку від 15.02.2013 р., який надано відповідачем не свідчить про нереальність зазначених операцій, оскільки вони у вироку не відображені.

Матеріалами справи встановлено, що між КП "Лозіська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської Міської Ради Харківської області (покупець) та ПП "Геліос-Д" (постачальник) був укладений Договір поставки № 25а від 26.04.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити продукцію, а саме: електротовари та запасні частини для джорожньо-будівельної техніки (т. 2 а.с. 88-90).

Видатковою накладною від № 746 від 10.05.2011 року підтверджується, що на виконання Договору поставки 25а від 26.04.2011 року позивачем було придбано у ПП "Геліос-Д" роз'єднувач РЛНД 10/400, зубки ЗНЗ (т. 2 а. с. 92).

Вартість вказаних товарів була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП "Геліос-Д", що підтверджується копією платіжного доручення з відміткою банківської установи (т. 2 а. с. 93).

ПП "Геліос-Д" була виписана на адресу позивача податкова накладна № 6316 від 29.04.2011 року (т. 2 а.с. 94). Поставка вказаної продукції здійснювалася продавцем з використання послуг авто перевізника ФОП ОСОБА_3., що підтверджується копією товарно-транспортної накладної (т. 2 а.с. 95).

Матеріалами справи встановлено, що придбана у ПП "Геліос-Д" продукція була оприбуткована позивачем та поставлена на складський облік.

Актом списання, матеріальним звітом підтверджується, що придбана продукція у ПП "Геліос-Д" була використана позивачем у власній господарській діяльності. (т. 2 а.с. 100, 102-106).

Таким чином, суду надані докази на підтвердження виконання операцій між позивачем та його контрагентом ПП "Геліос-Д», доказів зворотнього не надано.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до оформлення первинних документів .

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Отже, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (стосовно зазначених в акті право чинів).

Крім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом актів про неможливість проведення зустрічних звірок, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат без дотримання вимог Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська Основ'янською МДПІ м. Харків Харківської області ДПС з питання правильності формування податкових зобов'язань кредиту та Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС з питань дотримання вимог податкового законодавства.

Крім того, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні угод, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Судом встановлено та відображено в актах перевірки, що ПП "Геліос-Д" та ТОВ "Байкара" на момент здійснення господарських операцій, висновок про нереальність яких став підставою для винесення податковою оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, перебували зареєстрованими у встановленому порядку як юридичні особи.

Крім того, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання угод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ сплачені у складі вартості товарів та послуг, отриманих від ПП "Геліос-Д" та ТОВ "Байкара".

Крім того, суд зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000332220 від 26.11.2012р. дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2013р. по справі № 820/5948/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Подобайло З.Г. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.

Повний текст ухвали виготовлений 09.12.2013 р.