Рішення № 36191217, 27.11.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Чернівецької міської ради про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання особи співвласником майна та визнання права власності на частку самочинно збудованого нерухомого майна, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Чернівецькій області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року,

встановила:

В жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Просила:

- визнати самочинно збудований житловий будинок, який розташований по вулиці АДРЕСА_1 загальною площею 416 кв.м., огорожу №1-2 об'єктом спільної сумісної власності;

- визнати ОСОБА_1 співвласником вищевказаного самочинно збудованого нерухомого майна;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вищевказаних житлового будинку та огорожі.

Посилалася на те, що вона разом з сином ОСОБА_4 спільно побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 та

________________

№22ц-1553/2013 р. Головуючий у І інстанції

Категорія 5 Слободян Г.М.

Доповідач Одинак О.О.

вважали вказане нерухоме майно їхньою спільною сумісною власністю.

Позивачка вказувала на те, що позбавлена можливості в позасудовому порядку встановити право власності на об'єкт самочинного будівництва, оскільки ОСОБА_4 чинить їй перешкоди в обстеженні спірного будинку з метою виготовлення технічної документації на вказане нерухоме майно.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було укладено будь-який договір в письмовій формі, а також те, що грошові кошти на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 були спільними та була задіяна спільна праця позивача та відповідача.

Судом не було встановлено, що між позивачкою та відповідачем мала місце домовленість про створення спільної сумісної власності на частину будинку і саме з цією метою вони вкладували свою працю та кошти у будівництво житлового будинку.

Судом також не встановлено будь-якого правовстановлюючого документу який би свідчив, що ОСОБА_1 було надано земельну ділянку на якій побудоване спірне нерухоме майно чи така земельна ділянка позивачці була відведена для здійснення мети будівництва житлового будинку, чи під уже збудоване нерухоме майно.

ОСОБА_1 не надано доказів того , що самочинно збудоване спірне майна не порушує прав інших осіб.

При виконанні робіт по спорудженню спірного житлового будинку були допущені порушення вимог ДБН В 2.2.-15-2005.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, згідно положень частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За змістом підпункту 1 пункту «б» частини 1 статті 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно зі ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність»( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), тобто заінтересовані особи зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Відповідно до частини 1, 4 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини 3 статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Частиною 1, 2, 3, 5 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року, N 7 встановлено, що оскільки згідно зі ст.17 ЗК і ст.14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної

власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат

на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику

(покупцю) вони надавали не безоплатно.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи і це вірно встановлено судом рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 травня 2007 року визнано за ОСОБА_4 право на самочинно збудований житловий будинок АДРЕСА_1 та огорожу 1-2 (а.с 19 т.1).

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 15 червня 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 травня 2007 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено (а.с.21 т.1).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 травня 2006 року визнано недійсним державний акт серії І-ЧВ №001354 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0600 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, виданий ОСОБА_5 (а.с.22-23 т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 7 вересня 2006 року вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано, визнано і затверджено мирову угоду в якій ОСОБА_4 відмовився від належної йому земельної ділянки на користь сина ОСОБА_4, якого було зобов'язано звернутися до Департаменту містобудівного комплексу і земельних відносин про передачу в оренду земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.24-25 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16 вересня 1999 року №182/7 надано дозвіл ОСОБА_5 на складання проектів відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво по АДРЕСА_3 площею 0,06 га за рахунок городу (а.с.26 т.1).

Рішенням Чернівецької міської ради від 28 лютого 2007 року №251 надано дозвіл ОСОБА_4 на складання проектів відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво по АДРЕСА_3 площею 0,06 га за рахунок городу (а.с.28-30 т.1).

Рішенням Чернівецької міської ради від 29 листопада 2006 року №160 надано дозвіл ОСОБА_4 на складання проектів відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.31-33 т.1).

Рішенням Чернівецької міської ради від 26 червня 2008 року №615 надано ОСОБА_4 дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га у власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (а.с.34-35 т.1).

З висновку судової будівельно-технічної експертизи №1424 вбачається, що виконання робіт по спорудженню житлового будинку по АДРЕСА_1, яке велись господарським способом, на час проведення дослідження завершено, встановити відповідність виконання робіт з улаштування фундаментів (глибина залягання фундаментів), гідроізоляції, монолітного залізобетонного перекриття між приміщеннями першого поверху та підвалу, покрівлі, інженерних мереж та мурування стін вимогами технології виконання робіт та ДБН щодо надійності і безпечності експлуатації, експерту, не надається можливим, в зв'язку з відсутністю відповідної виконавчої документації, а саме актів на скриті роботи, проте при зовнішньому обстеженні об'єкту дослідження не виявлено глибоких тріщин та деформацій основних конструктивних елементів, які могли виникнути внаслідок неправильної технології виконання вищезазначених робіт, експертом виявлені сліди замокання стін в цокольній частині будівлі, що може свідчити про неправильне виконання гідроізоляційних робіт або облаштування вимощення навколо будівлі, крім того вікна підвальних приміщень розташовані на рівні вимощення, що спричиняє до періодичного потрапляння зливових вод в приміщення, також виявлено невідповідність фактичного відношення площі світлових прорізів житлових кімнат до площі підлоги цих приміщень нормативним відношенням для даних типів приміщень зазначених в п. 3.4 ДБН В. 2.2-15-2005 (а.с.21-47 т.2).

Колегія суддів, вважає, вірними висновки суду першої інстанції про те, що пред'явлений позов є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки позивачка не довела наявність підстав для визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, які передбачені ст.ст. 375, 376 ЦК України.

Однак суд першої інстанції помилково послався в своєму рішенні на те, що позивачкою не доведено тих обставин, що на будівництво житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 вона витрачала свої кошти та працю та посилання на те, що єдиним власником земельної ділянки яка розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.

Зокрема суд першої інстанції не врахував, що рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 15 червня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво встановлено, що ОСОБА_1 вкладала свої кошти в будівництво спірного будинку, який розташований по АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 20,21).

Суд першої інстанції також помилково зазначив в мотивувальній частині рішення про те, що єдиним власником земельної ділянки яка розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є користувачем вказаної земельної ділянки згідно рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21 грудня 1999 року № 860/25 ( т. 1, а.с. 36 ).

В ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою в якій визнала апеляційну скаргу та позовні вимоги ОСОБА_1

Однак, апеляційний суд не має процесуальної можливості ухвалення нового рішення у разі визнання в цьому суді позову відповідачем, оскільки визнання відповідачем позову, наслідком чого є ухвалення рішення на користь позивача, можливе лише у суді першої інстанції (ч. 4 ст. 174 ЦПК). Згідно з ч. 1 ст. 304 ЦПК справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою про апеляційне провадження. У главі про апеляційне провадження передбачена лише процедура відмови позивача від позову та мирова угода сторін (ст. 306 ЦПК). Відповідач в апеляційному суді має диспозитивне право на визнання позову (ст. 31 ЦПК), проте його наслідком не буде безумовне ухвалення рішення про задоволення позову, таке визнання оцінюється разом із іншими доказами на загальних підставах.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що у справі є три відповідачі , два з яких не визнали позов.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що

рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року слід змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що позивачкою не доведено тих обставин, що на будівництво житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 вона витрачала свої кошти та працю та посилання на те, що єдиним власником земельної ділянки яка розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.

В решті рішення залишити без змін.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд незаконно відмовив у задоволенні її позову про визнання самочинно збудованого житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності.

Так, я вже зазначалось вище відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Помилковими є також доводи апеляційної скарги про те, що суд незаконно відмовив у задоволенні її позву в частині визнання за нею права власності на ? частку спірного житлового будинку.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанови) роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважаєтся будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Згідно п. 14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

Відповідно до п. 16 Постанови позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Як вбачається з матеріалів справи і це правильно встановлено судом першої інстанції позивачці у встановленому законом порядку не було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже скамочинно збудоване спірне нерухоме майно відповідно до її цільового призначення.

ОСОБА_5, як користувач земельної ділянки на якій самочинно збудоване спірне нерухоме майно, заперечує проти визнання за ОСОБА_1 права власності на це майно.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2013 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що позивачкою не доведено тих обставин, що на будівництво житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 вона витрачала свої кошти та працю та посилання на те, що єдиним власником земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.

В решті рішення залишити без змін

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: