Ухвала суду № 36190641, 18.12.2013, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/3373/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Штих К. М. Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М. І. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Скіць М. І. суддів Охріменко Н. І. , Захарова А. Ф. при секретаріКотолуп А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі-Банк) до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа орган опіки та піклування Канівської міської ради Черкаської області про виселення, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2012 року Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, а в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки, відповідно якого відповідач, зі згоди дружини, передав в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру, яка належить йому на праві приватної власності.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2011 року звернуто стягнення на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_6 житло, а саме 4-х кімнатну квартиру, загальною площею 83,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк»

Банк зазначає, що після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру відповідачі проігнорували письмову вимогу добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги і житлове приміщення не звільнили.

Посилаючись на викладене Банк просив суд виселити відповідачів, які зареєстровані та/або проживають у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового приміщення, та стягнути судові витрати.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2013 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_6 судові витрати в сумі 107 грн. 30 коп. на користь Банку.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неповне з»ясування обставин по справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції послався на приписи ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України і зазначив, що після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, Банком було додержано процедури попередження відповідачів про необхідність звільнення житлового приміщення.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що 7 березня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 170 000 грн. строком до 7 березня 2028 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання кредитного договору сторони 07.03.2008 року уклали договір іпотеки, відповідно до якого відповідач надав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2011 року звернуто стягнення на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_6 житло, тобто вищезазначену квартиру, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної житлової квартири. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З матеріалів справи вбачається, що письмову вимогу про виселення відповідачі отримали 21 жовтня 2011 року, але добровільно не звільнили житлове приміщення.

Твердження апелянта про порушення прав неповнолітніх дітей при виселенні із спірної квартири суд оцінює критично, оскільки наведені в апеляції доводи були предметом перегляду попередніх рішень першої та апеляційної інстанції та були спростовані.

Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, є неповнолітніми дітьми відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, права власності на вказаний предмет іпотеки не мають і на момент укладення договору іпотеки права на користування предметом іпотеки не мали що підтверджено рішеннями суду.

З огляду на це висновок суду про те, що позовні вимоги Банку в частині виселення відповідачів із квартири, що є предметом іпотеки підлягають задоволенню є правильним, оскільки відповідає обставинам справи, умовам договорів і ґрунтується на вірно застосованих нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

У судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, носять суб'єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 218 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, третя особа орган опіки та піклування Канівської міської ради Черкаської області, про виселення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :