Рішення № 36183563, 16.12.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/545/2012 Провадження № 22-ц/772/3960/2013Головуючий в суді першої інстанції:Дернова В. В.Категорія: 27 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої: Шемети Т. М., суддів: Матківської М.В., Марчук В.С., при секретарі: Сніжко О.А. за участю: представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу,- в с т а н о в и л а :

16 січня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом та ставив вимогу: стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 кошти в розмірі 960 000 грн.. Позовні вимоги мотивовані тим, що в березні 2010 року до ОСОБА_5 звернулась ОСОБА_2 з проханням надати в позику кошти в розмірі 120 000 доларів США, які були необхідні їй з чоловіком для придбання нерухомості та які він 10.03.2010 року їй позичив, про що вона власноруч написала боргову розписку та зобов'язалась їх повернути до 01.06.2011 року. На отримані кошти, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 22.05.2010 придбали в АДРЕСА_1 будинок. На день звернення ОСОБА_5 до суду, вказана сума боргових зобов'язань у іноземній валюті по відношенню до національної валюти становить 960 000 грн. Позичені кошти відповідачі не повернули, мотивуючи це важким матеріальним становищем. Позивач зазначав, що крім ОСОБА_2 по борговому зобов'язанню, має нести солідарну відповідальність і ОСОБА_4 як другий з подружжя, так як кошти були отримані відповідачкою для потреб сімї.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.04.212 року позов задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 - 958 200 гривень за розпискою від 10.03.2010 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

08.11.2013 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього коштів і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення боргу в розмірі 960 000 грн. за розпискою від 10.03.2013 року з ОСОБА_4. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду було постановлено у його відсутності, згоди на отримання позики він не давав, йому про це нічого не було відомо, кошти не були використані на потреби подружжя.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 березня 2010 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики коштів у розмірі 120 000 доларів США, на підтвердження якого відповідачкою власноруч була написана розписка (а.с.5). Дану суму ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути до 01.06.2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позику ОСОБА_2 отримала для сімейного бізнесу, а тому згідно статті 73, ч.2 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, так як судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, а одержане за договором було використано на її потреби. Тому суд дійшов висновку про солідарне стягнення боргу з відповідачів на користь позивача, а також понесених ним при зверненні до суду судових витрат.

Однак суд дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне:

Дійсно, відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

В випадку, що розглядається, кошти були отримані ОСОБА_2, про що останньою було складено розписку (а.с.5), в якій зазначено, що кошти вона взяла для розвитку сімейного бізнесу. В цій же розписці зазначено, що про факт отримання нею грошей її чоловік ОСОБА_2 знає. Однак таке зазначення позичальника не є підтвердженням згоди ОСОБА_4 на отримання коштів дружиною та не свідчить про його згоду на це.

Гроші, функції яких виконують монети та банкноти, є об'єктом речових прав (глава 13 розділу ІІІ книги першої Цивільного кодексу України). З огляду на отриману у позику суму: 120 000 доларів США, договір позики, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

-2-

виходить за межі дрібного побутового, тому в даному випадку суд повинен був перевірити наявність письмової згоди другого з подружжя: ОСОБА_4 на укладення такого договору. Ухвалюючи рішення, суд не звернув уваги на те, що така згода з боку ОСОБА_4 відсутня.

Доказуванню підлягає і факт використання одержаного за договором на потреби сім'ї. Такі докази в матеріалах справи відсутні, причому ОСОБА_2 в розписці зазначає, що кошти отримані на розвиток сімейного бізнесу, а позивач, вимагаючи солідарного стягнення, зазначає, що кошти були витрачені на придбання житлового будинку. Разом з тим, крім тверджень позивача, що кошти використані на потреби сім'ї, будь-які інші докази цього відсутні: наявна копія договору купівлі-продажу будинку від 22.05.2010 року, згідно якої відповідачі придбали житловий будинок за 563 905 грн. (а.с.6-9) ніяким чином не є доказом, що саме отримані в борг кошти були потрачені на придбання будинку відповідачами. Крім того, слід зазначити, що 22.05.2010 року ОСОБА_2 продала належну їй квартиру за 400 000 грн. (а.с. 52-54), а ОСОБА_4 29.04.2010 року продав належну йому квартиру за 497 700 грн. (а.с.55-57), тому слушним є зауваження відповідача ОСОБА_4, що кошти для купівлі будинку в них були.

За таких обставин висновок суду про те, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї та отримані нею за згодою другого подружжя, не підтверджений відповідними доказами, а в основу рішення суду першої інстанції покладені лише покази позивача та визнання відповідачкою ОСОБА_2 позову, без перевірки фактичних обставин по справі та надання їм відповідної правової оцінки.

Таким чином, підстави для солідарного стягнення боргу з відповідачів як подружжя відсутні, в задоволенні вимог до відповідача ОСОБА_4 слід відмовити.

Разом з тим, факт позики ОСОБА_2 є доведеним розпискою (а.с.5), згідно якої вона взяла в борг у позивача 120 000 доларів США та зобов'язалась повернути їх до 01.06.2011 року, що відповідає вимогам статті 1047. частини 2 ЦК України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Отже, отримані ОСОБА_2 у ОСОБА_5 грошові кошти слід стягнути з неї на користь позивача.

Відповідно до статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України - гривня. Станом на день винесення рішення апеляційним судом Вінницької області офіційний курс становить 1 долар США = 7,9930 гривень. Таким чином, на користь позивача слід стягнути 959 160 грн. (120 000 х 7,9930), задовольнивши позов частково.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню: стягненню коштів з відповідача ОСОБА_2, то з неї слід стягнути на користь позивача і понесені ним та документально підтверджені судові витрати в розмірі 3 219 грн. (а.с. 13).

В звязку з тим, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права та не застосовано норми права, які підлягали застосуванню, подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково: оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 квітня 2012 року скасувати та ухвалити нове:

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 959 160 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сто шістдесят гривень) згідно розписки від 10 березня 2010 року та 3 219 грн. (три тисячі двісті дев'ятнадцять гривень) сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, а всього 962 379грн..

В задоволенні решти позовних вимог та вимог до ОСОБА_4 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т.М.Шемета

Судді: В.С.Марчук

М.В.Матківська