Рішення № 36182829, 17.12.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Цивільна справа №2-6641/13

№2609/28070/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зінченко С.В.

при секретарі Гайдайчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просила поділити їхнє спільне з відповідачем майно, як майно подружжя, а саме визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки «Мерседес Бенц», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, стягнувши з при цьому з ОСОБА_3 компенсацію вартості 2/3 частин вказаного автомобіля, які на думку позивача складають її частку в цьому майні, і яку вона оцінила в 45293,67 гривень.

В обґрунтування вимог позивач вказала, що з відповідачем вони перебували в шлюбі до 24.02.2010 року та за час шлюбу придбали автомобіль марки «Мерседес Бенц», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2.

Оскільки позивач вважає, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував від неї розмір власних доходів, то посилаючись на положення ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України просить визначити її частку у праві власності на вказаний автомобіль в розмірі 2/3 частин і врахувати це при визначенні розміру компенсації.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві (а.с. 43-45).

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначивши про необґрунтованість позовних вимог та їх безпідставність.

Так, представник вказує, що власником спірного автомобіля на сьогодні є відповідач, а отже неможливо визнати право власності на річ за особою, якій така річ вже належить на праві власності. Також представник вказує, що позовна заява взагалі не містить будь-якого обґрунтування вимог позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 2/3 частин вартості автомобіля та обґрунтування визначення саме такого розміру. Крім того представник вказав на недоведеність позивачем та відсутність доказів на підтвердження того, що відповідач не дбав про родину чи ухилявся від участі в її утриманні.

Виходячи з викладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.02.2002 року по 24.02.2010 року (а.с. 32, 33).

Під час перебування в шлюбі сторонами придбано автомобіль марки «Мерседес Бенц», 1996 року випуску, № кузова НОМЕР_2 державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано на ОСОБА_2 (а.с. 34).

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Виходячи з вказаного, вбачається, що автомобіль марки «Мерседес Бенц», 1996 року випуску, № кузова НОМЕР_2 державний номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований на ОСОБА_2, належить сторонам у справі на праві спільної сумісної власності.

Згідно з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

В свою чергу пунктом 30 вказаної постанови визначено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Як встановлено з позовної заяви та пояснень представників в судовому засіданні, вказаних обставин в ході розгляду не виявлено та доказів на їх існування не подано. Твердження позивача та його представника про те, що коригування Державною податковою інспекцією Солом'янського району м. Києва річного доходу відповідача ОСОБА_2 проведено саме з метою приховування доходів для зменшення суми аліментів, на думку суду є лише припущеннями позивача, в той час як доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи з викладеного, предмет спору не може бути реально поділений між сторонами, також те, що позивачем не ставиться вимоги щодо визнання за нею права власності на ідеальну частку в спірному майні, суд вважає правильним в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 63, 70, 71 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 130, 174, 208, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: