Ухвала суду № 36177309, 12.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 р. Справа № 7950/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

Головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Дяківнич Г.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Софтех» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Софтех» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2012 року № 0005142300/22059.

Позивач зазначає, що до складу податкового кредиту ним правомірно віднесено суми, сплачені за надані послуги з оренди приміщень ТзОВ «Софі». Реальність виконання вищенаведених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано, прийняте державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0005142300/22059.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що намір сторін у договорах, щодо вчинення господарських зобов»язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, в суді першої інстанції свого підтвердження не знайшов, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та повністю доведеними дослідженими доказами у справі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач - державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова, яка покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Як на доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при прийнятті рішення у справі, судом не врахований акт документальної перевірки контрагента позивача.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Софтех» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова складено акт від 14.12.2012 року №1621/222/22-1009/36312131 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2012 року №0005142300/22059, яким позивачу збільшено суму грошового зобов»язання з податку на додану вартість в розмірі 622062 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 497650 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 124412 грн. 50 коп.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 497650 грн. 00 коп.

Як стверджується актом перевірки, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стало те, що в порушення наведених норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на додану вартість господарські операції з ТзОВ «Торговий дім «Софі».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, виходячи з наступного.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

У відповідності до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення, колегія суддів приходить до висновку про те, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Між ТзОВ «Софтех» (орендар) та ТзОВ «Торговий дім «Софі» (орендодавець) укладено договір оренди №15/11-1С від 15.11.2011 року, умовами якого передбачено, що орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування складські та офісні приміщення, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути його орендодавцеві.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, банківські виписки та довідки про рух коштів тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Торговий дім «Софі», та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окрім цього, позивач в підтвердження обставин використання орендованих офісних та складських приміщень долучив до матеріалів справи договори про суборенду складу та офісних приміщень, додатки до договорів та додаткові угоди, плани приміщень та прилеглої території, акти приймання-передачі складських приміщень.

Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій з оренди приміщень.

Надані позивачем докази, дають колегії суддів достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум ПДВ у ціні плати за користування складськими та офісними приміщеннями у контрагента, який мав статус платника податку на додану вартість, та не був визнаний банкрутом на момент здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Крім того, згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення - рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржуване податкове повідомлення - рішення, складене з покликанням на акт перевірки фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання ТзОВ «Торговий дім «Софі», який не може бути визнаний допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, оскаржуване податкове повідомлення - рішення не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року по справі № 813/488/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді В.П. Сапіга

І.О. Яворський