Ухвала суду № 36177155, 17.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мозгова Н.А.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року справа №805/13239/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

судді доповідача: Жаботинської С.В., суддів: Сіваченко І.В., Шишова О.О.,

секретар судового засідання Казакова Т.М., за участю представника позивача Румянцевої І.І., представника відповідача Цуканова С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2013 р. у справі № 805/13239/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод Золото" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області про визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення за № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Крматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно висновків акта, перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій платником з отримання ТМЦ у ПП "АВК-Антей" за договором поставки № 228 від 05.10.2012 року. Як наслідок, у порушення норм ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ "Ювелірний завод Золото" завищено суму податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2012 року на 35670,00 грн.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44587,50 грн., у тому числі 35670 грн. - за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 8917,50 грн., прийняті відповідачем з порушенням основних принципів адміністративного процесу та засад діяльності суб'єктів владних повноважень, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України, вимог чинного законодавства, що є підставою для їх скасування.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2013 р. у справі № 805/13239/13-а позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Крматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44587,50 грн., у тому числі за основним платежем - 35670 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8917,50 грн.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Ювелірний завод Золото" по взаємовідносинах з ПП "АВК-Антей" за жовтень 2012 року.

Зазначена інформація підтверджується актом за №93/1520/35741499 від 20.06.2013 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "АВК-Антей" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Конус плюс" за період травень-липень 2012 року, ТОВ "Акопт" у квітні 2012 року, ТОВ "Медіа-ресурс" у березні 2012 року, ТОВ "Васгард" у вересні 2012 року, а тому суми по зазначеним правовідносинам не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Просить рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод Золото" зареєстровано в якості юридичної особи 14.11.2005 року розпорядженням Виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області.

29 липня 2013 року відповідачем проведено перевірку позивача за результатами якої складено акт про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Ювелірний завод Золото" з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року та витрат по декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік по господарських відносинах з платником податків ПП "АВК-Антей" за №124/22-01-33792379.

Згідно висновків акта, перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій платником з отримання ТМЦ у ПП "АВК-Антей" за договором поставки № 228 від 05.10.2012 року. Як наслідок, у порушення норм ст. 198 Податкового кодексу України завищено суму податкового кредиту за жовтень 2012 року на 35670 грн.

За результатами перевірки прийнято спірне податкове повідомлення - рішення № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44587,50 грн., у тому числі 35670 грн. - за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 8917,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Ювелірний завод Золото" та ПП "АВК-Антей" укладено договір поставки за № 228 від 05.10.2012 року, за умовами якого постачальник (ПП "АВК-Антей") зобов'язується в порядку та на умовах, зазначених договором, надати у власність покупцю (ТОВ "Ювелірний завод Золото"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити золото ДСТУ ГОСТ 6835-2004 (а.с. 15-16).

Відповідно до п. 2.6 Договору зазначено, що постачальник зобов'язаний надати належним чином оформлені супроводжуючі документи на товар, що постачається згідно з вимогами діючого законодавства України, а саме: накладну на товар, податкову накладну, документи, що підтверджують якість товара.

Згідно п. 3.1 Договору прийомка товару по кількості та якості здійснюється згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 06.04.1998 року за № 84 "Про затвердження інструкції про порядок отримання, використання та зберігання коштовних металів та коштовних каменців".

Строки сплати за виконання умов Договору визначені п. 4.3, в якому зазначено, що покупець сплачує кошти за товари шляхом 100% передплати.

Відповідно до п.п. 198.1., 198.2 ст. 198 Податквого кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Реальний характер здійснення господарських операцій підтверджено, первинними документами наявними у матеріалах справи.

Постачальником виписано рахунок - фактуру № СФ-0000855 від 05.10.2012 року на суму 214020,00 грн., у тому числі ПДВ 35670,00 грн.(а.с. 23)

На підтвердження надання послуг постачальник надав паспорт на товар за № 1 від 05.10.2012 року, в якому зазначено, що найменування товару - золото 999,9 марки фактичної маси 410 г. Крім того, в паспорті зазначено, що зазначені дані встановлено згідно результату аналізу № 43 від 01.10.2012 року, виданого КП "Сакський завод хімічних реактивів" (а.с. 17).

Згідно накладної від 08.10.2012 року за № 20078 злиток золота 999,99 марки вагою 410 г при перерахунку в 585 марку складає 700,78 г (а.с.19).

Постачальником виписано видаткову накладну № РН-0000119 від 05.10.2012 року на суму 214020,00 грн., у тому числі ПДВ 35670,00 грн., податкову накладну № 9 від 05.10.2012року на суму 214020,00 грн., у тому числі ПДВ 35670,00 грн.(а.с. 18)

Позивачем сплачено постачальнику 05.10.2012 року кошти в розмірі 214020,00 грн. платіжним дорученням № 140 на виконання умов договору № 228 від 05.10.2012 року.

На підставі вищезазначених первинних документів, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за жовтень 2012 року в розмірі 35670,00 грн.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, при формуванні податкового кредиту з ПДВ в податковому обліку колегія суддів важає, що позивачем дотримані положення п.п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а тому повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Крматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області № 0000072201/3172 від 27.08.2013 року відповідно є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2013 р. у справі № 805/13239/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі.

У повному обсязі ухвала суду складена 18.12.2013 року.

Колегія суддів С.В. Жаботинська

І.В. Сіваченко О.О. Шишов