Рішення № 36173089, 12.12.2013, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

Справа № 116/4833/13-ц

Провадження № 2/116/2319/13

12.12.2013 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Хіневич А.М.

при секретарі Блінніковій К.Г.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики №5 від 12.07.2013 року, укладеного між сторонами на суму 200 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в письмовій формі був укладений договір позики №5, згідно з яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 грошову позику в сумі 200 000 грн. на споживчі потреби, з виплатою 5% на місяць за користування позикою, строком до 12.09.2013 року, з виплатою фінансових санкцій за порушення договору. Проте цей правочин є фіктивним, оскільки позивач гроші за позикою не отримала. ОСОБА_1 під впливом тяжких обставин була змушена укласти зазначений договір, а саме через те, що вона прострочила 04.07.2013 року сплату ОСОБА_4 відсотків за договором позики на 60000 грн. від 04.04.2013 року і представник ОСОБА_4 разом з нею почали вимагати дострокового негайного повернення позики у розмірі 60 000 грн. з виплатою фінансових санкцій. Скориставшись станом позивача, який злякавшись настання негативних наслідків, був згодний на будь-які умови відповідачів з метою усунення таких наслідків, 12.07.2013 року, запропонували укласти замість договору від 04.04.2013 року новий договір позики, в якому встановити новий розмір боргу у сумі 200 000 грн. Після укладеного договору, позивач та її представник пообіцяли не вимагати виконання договору позики від 04.04.2013 року, сплати процентів та штрафів, а також з метою погашення боргу пообіцяли допомогти з продажем домоволодіння №22, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Менделеєва, та належить позивачу на праві власності. На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та визнати договір недійсним внаслідок його безгрошовості.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у ньому.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що договір позики №5 від 12.07.2013 року був укладений у письмовій формі внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Зазначений договір був укладений з додержанням вимог чинного законодавства та на момент підписання не порушував права та інтереси сторін.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, допитавши у встановленому порядку свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані позивачем письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

По справі судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

10.07.2013 р. ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 претензію про виконання грошового зобовязання за договором позики, укладеним між сторонами 04.04.2013 р. на суму 60 000 грн. (а.с.5)

На підставі договору позики від 04.04.2013 р. на майно ОСОБА_1 було накладено обтяження. (а.с.6)

Судом також встановлено, що 12.07.2013 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики №5, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 грошову позику у сумі 200 000 грн. на споживчі цілі, з виплатою 5 % щомісяця от фактичної суми позики, тобто у сумі 10000 грн. не пізніше 12 числа кожного місяця. Строк повернення отриманих грошових коштів визначений був сторонами не пізніше 12 вересня 2013 р. В разі порушення умов повернення позики та сплати процентів сторони домовилися про відповідальність боржника, яка полягала у виплаті індексу інфляції та 60 % річних від простроченої суми боргу, а також пені у розмірі 3% від несвоєчасно виконаного грошового зобовязання. (а.с.4)

Відповідно до п.2 Договору позики від 12.07.2013 р. ОСОБА_1 надала власноручну розписку, згідно якої вона отримала від ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 200 000 грн. (а.с.33)

Оригінал розписки був долучений до матеріалів цивільної справи №103/4168/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, по якій заочним рішенням Бахчисарайського районного суду від 10.10.2013 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу за договорами позики від 04.04.2013 р. на суму 60000 грн. та від 12.07.2013 р. на суму 200000 грн., а також штрафні санкції за прострочення виконання зобовязання. (а.с.44)

Факт написання розписки та стягнення суми боргу за договорами позики з ОСОБА_1 рішенням суду визнавалося сторонами у справі. При цьому позивач зазначив, що на даний час заочне рішення суду скасоване і справа переглядається Бахчисарайським районним судом.

Допитані у судовому засіданні з їх згоди в якості свідків відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_3 пояснили, що ОСОБА_1 звернулася по оголошенню з проханням надати у борг грошову суму. 04.04.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 60000 грн., вказану грошову суму ОСОБА_1 отримала, про що написала розписку. Грошові кошти були необхідні для розвитку бізнесу, оскільки мала намір відкрити кафе в м. Севастополі. Оскільки ОСОБА_1 прострочила виплату процентів за кредитом, ними була складена претензія про дострокове повернення отриманих грошових коштів. Після цього ОСОБА_1 запевнила, що вона має можливість повернути грошові кошти, вони домовилися, що допоможуть їй продати будинок, при цьому ОСОБА_1 попросила надати в борг ще грошову суму у розмірі 200 000 грн. Гроші передавалися у присутності свідків, договір ОСОБА_1 укладала добровільно, ніякого примусу до неї не застосовувалося.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що вона була присутня при укладанні договору позики 12.07.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. При укладанні договору вона не бачила, щоб з боку ОСОБА_4 чи ОСОБА_3, який також був присутній при укладанні цього договору, чинився якийсь примус щодо ОСОБА_1. З поведінки ОСОБА_1 вона також не помітила, щоб та не бажала укладання цього договору, навпаки, саме ОСОБА_1 була ініціатором його укладання, запевняла, що вона продасть будинок та поверне гроші. Ніяких претензій щодо того, що вона не отримала грошових коштів від ОСОБА_4 ОСОБА_1Х не висказувала.

Статтею 1046 ЦК України зазначено що, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За приписами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України презюмується, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Главою 16 ЦК України регламентовані підстави, з яких договір може бути визнаний недійсним, а також наслідки визнання його таким.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків.

Отже сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Згідно з приписами ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких між сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона ставить питання про фіктивність договору позики від 12.07.2013 р., зазначаючи як про його безгрошовість, так і на його укладення внаслідок впливу тяжкої для неї обставини. Разом з тим, з представлених суду доказів вбачається, що договір за формою відповідає вимогам закону. Умови договору позики від 12.07.2013 р. також не суперечать приписам цивільного законодавства. Факт отримання грошових коштів, сума яких не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, підтверджений розпискою позивача. Належних доказів того, що цей договір позики від 12.07.2013 р. був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини, суду не представлено. Не надано до суду і доказів того, що при укладанні договору позики у сторін не було наміру на його укладання, тобто мав місце фіктивний договір, враховуючі, що відповідач заперечував той факт, що такий договір не укладався чи метою договору були інша ніж та, що в ньому зазначена. Посилання позивача на те, що договір від 12.07.2013 р. був укладений внаслідок неможливості виконання договору позики від 04.04.2013 р. та з метою уникнення негативних наслідків його невиконання, також не підтверджений належними та достатніми доказами, враховуючи той факт, що суд зясовував у сторін наявність інших доказів, про які не було заявлено до початку розгляду справи по суті, надавши сторонам можливість надання таких доказів для їх дослідження у судовому засіданні, але таких доказів позивачем заявлено так і не було.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог про вчинення договору позики від 12.07.2013 р. під впливом тяжкої обставини, та про його фіктивність, отже підстав для задоволення позову суд не вбачає.

З урахуванням всього зазначеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.М. Хіневич