Рішення № 36171843, 18.12.2013, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа № 926/1131/13.

За позовом приватного підприємця Котика Дениса Петровича с.Грушівці Кельменецького район Чернівецької області

До відповідачів:

1. приватного підприємця Горобієвської Рози Леонідівни смт.Кельменці Чернівецької області

2. приватного підприємця Горобієвського Володимира Олексійовича смт.Кельменці Чернівецької області

Про визнання Договору оренди нерухомого майна недійсним

Суддя С.М. Гушилик

За участю представників:

від позивача - Котик Г.І. - представник (дов. від 24.04.2013р.)від відповідача 1 - Григорчук В.В. - представник (дов. від 03.06.2013р.) від відповідача 2 - не з'явився

Рішення винесено 18.12.2013 року в зв'язку з оголошеною на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України перервою.

СУТЬ СПОРУ: Приватний підприємець Котик Денис Петрович с.Грушівці Кельменецького район Чернівецької області 05.11.2013 року звернувся із позовною заявою до приватних підприємців Горобієвської Рози Леонідівни та Горобієвського Володимира Олексійовича смт.Кельменці Чернівецької області про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.02.2013 року та акту здачі-приймання від 01.02.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

01.01.2013 року між приватним підприємцем Котик Д.П. та приватним підприємцем Горобієвською Р.Л. укладено договір оренди нерухомого майна (Договір - 1) з урахуванням протоколу розбіжностей. З моменту підписання акту здачі - приймання від 09.01.2013 року (далі Акт - 1) встановлено термін дії Договору-1 два роки.

22.03.2013 року позивач отримав претензійну вимогу - звільнити орендоване приміщення в зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди нерухомого майна. В претензії зазначалося, що між Позивачем та Відповідачем - 1 01.02.2013 року було укладено договір оренди № 3 (далі Договір - 2) строком дії на один місяць та передано майно згідно акту здачі-приймання від 01.02.2013 року. Претензійну вимогу підписав адвокат Іванічек І.О., що діяв на основі договору про надання правової допомоги № 5-13 від 18.03.2013 року, який укладено з сином власника майна - Горобієвським Володимиром Олексійовичем, смт. Кельменці.

Позивач стверджував, що Договір - 2 з Відповідачем -1 не укладав. Майно за Актом-2 Відповідач - 1 не передавав. Протягом січня 2013 року Позивач не отримував від Відповідача-1 будь-яких пропозицій щодо розірвання або зміни умов Договору - 1 та вимог повернути майно, передане за Актом-1.

Проте, продовжує позивач, господарським судом у справі № 926/464/13 було встановлено, що Договір - 2 був підписаний Горобієвським В.О. (підстава - довіреність від 24.01.2013 року) та Котиком Д.Б., а тому він просить визнати недійсним Договір - 2 від 01.02.2013р. та Акт здачі-приймання від 01.02.2013р. з врахуванням того, що зазначений договір та акт приймання підписані не уповноваженою на те особою. Крім того, зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: зазначено, термін його дії 1 місяць, не визначено спосіб сплати орендної плати, санкції за неналежне виконання договору покладаються лише на орендаря, договір може бути припинений лише при умові складання акту приймання-передачі, з моменту підписання цього договору, всі попередні договори та домовленості припиняються, а також в договорі зазначено, що Горобієвька Р.Л. діє на підставі свідоцтва серії ААБ № 935244, проте це не відповідає дійсності так як свідоцтво під таким номером видане іншому суб'єкту підприємницької діяльності, а відтак відповідач - 1 не бере на себе майново-господарські зобов'язання за договором - 2.

Ухвалою суду від 05.11.2013 року було порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 18.11.2013 року.

В судовому засіданні позивач надав свої додаткові пояснення до позовних вимог, які полягають в тому що зі змісту довіреності від 24.01.2013 року фізична особа Горобієвська Р.Л. (паспорт, серія, місце проживання) уповноважує фізичну особу Горобієвського В.О. (паспорт, серія, місце проживання) на вчинення конкретно визначених дій - представляти її інтереси як фізичної особи, разом з тим не наділяє Горобієвского В.О. вчиняти будь-які дії щодо майна, яке належить їй на праві приватної власності.

Горобієвська Р.Л. займається комерційною діяльністю, а правовідносини комерційного представника підтверджуються довіреністю - документом, що підтверджує повноваження представника перед третіми особами (частина 3 статті 244 ЦК України) . Іншими словами, в будь-якому випадку в основі має бути волевиявлення сторони передати такі повноваження комерційному представнику.

ФОП Горобієвська Р.Л. не наділяє Горобієвського В.О. правом вчиняти будь-які дії від свого імені, представляти її інтереси як приватного підприємця в різних організаціях, установах, підприємствах, виступати від її імені перед третіми особами, укладати господарські договори з іншими підприємцями. Як наслідок - Горобієвський В.О. не набуває статусу представника в цілому, оскільки відсутня на те воля суб'єкта господарювання.

В самому договорі зазначено номер свідоцтва, яке видане зовсім іншому суб'єкту підприємницької діяльності, отже такий правочин не спрямований на настання реальних наслідків та не створює для власника нерухомості юридичних наслідків.

Відповідач -1 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем -1 досить тривалий час були орендні правовідносини, які полягали в тому що відповідач здавав в оренду позивачу приміщення, а останній сплачував за нього орендну плату. В зв'язку з тим, що на початку 2013 року між сторонами виникли деякі суперечки, сторони дійшли згоди про припинення орендних правовідносин. Проте для надання позивачу часу для пошуку нового приміщення 01.02.2013 року сторони уклали договір оренди № 3 строком оренди на один місяць та склали акт приймання-передачі приміщення. В акті та договорі замість орендодавця Горобієвської Р.Л. підписався її син Горобієвський В.О., який діє від імені матері на підставі нотаріальної довіреності від 24.01.2013р., про що Горобієвська Р.Л. не заперечувала. Крім того, продовжує відповідач -1, позивачу було відомо, що договір підписував представник орендаря і він не заперечував проти даного факту.

Що ж стосується посилань позивача на те, що договір №3 від 01.02.2013р. не відповідає чинному законодавству України, продовжує відповідач - 1, то згідно ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право на свій розсуд погоджувати будь-які умови договору, які не суперечать законодавству. Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність Договору оренди від 01.02.2013р. презюмується. Позивач повинен довести недійсність укладеного договору. Строк дії Договору оренди в один місяць не суперечить положенням законодавства, а сам Договір оренди не повинен узгоджуватися із договорами поставки між позивачем та третіми особами. Порядок сплати орендної плати за Договором оренди від 01.02.2013р. також не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки згідно статті 284 Господарського кодексу, в договорах оренди вказується орендна плата з урахуванням її індексації, а тому перегляд орендної плати один раз на рік не порушує імперативні норми Закону. Стаття 598 Цивільного кодексу України дозволяє сторонам передбачати в договорі підстави для припинення зобов'язання, а стаття 604 Цивільного кодексу України конкретизує положення статті 598, і встановлює, що основне та додаткове зобов'язання сторін може бути припинення за їх домовленістю внаслідок заміни первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами - новація. Отже положення статті 604 ЦК України про новацію сторони передбачили в пункті 5.3 Договору оренди від 01.02.13р., згідно якого з моменту підписання договору, всі попередні договори та домовленості між сторонами припиняються. Таким чином, пункт 5.3 Договору відповідає статтям 598, 604 Цивільного кодексу України і не може бути визнаний недійсним на вимогу позивача.

Отже, договір відповідає положенням чинного законодавства, а відтак на думку відповідача - 1, позов є необґрунтованим. Крім того, до відзиву представник Горобієвської Р.Л. надав лист, підписаний нею у присутності свідків, в якому остання схвалює дії свого сина в підписанні всіх документів, в тому числі зазначеного договору оренди, які були зроблені від її імені.

Відповідач-2 проти позовних вимог заперечує посилаючись на наступне.

Горобієвський В.О. є довіреною особою Горобієвської Р.Л., яка є особою похилого віку та не може вести справи, що підтверджено нотаріальною довіреністю від 24.01.2013р. Оспорюваний договір Горобієвський В.О. підписав на підставі саме цієї довіреності, жодних прав позивача при цьому не було порушено, отже договір не можна визнавати недійсним. Крім того, позивач добровільно підписав договір оренди від 01.02.2013р. отже погодився із усіма його умовами.

Ухвалою суду від 18.11.2013 року розгляд справи було відкладено на 11.12.2013 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 11.12.2013 року представник позивача надав додаткові докази в підтвердження того, що він неодноразово звертався до Горобієвської Р.Л. з проханням надати пояснення, як власника майна, щодо протиправних дій її сина Горобієвського В.О., проте відповіді на своє звернення не отримав. Таким чином, в усній формі представник позивача, заперечив проти наданого суду листа від Горобієвської Р.Л., про схвалення її дій, в якому до того ж не має дати підписання, як не належного доказу.

В цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 18.12.2013 року.

Представник відповідача Горобієвського В.О. в судове засідання не з'явився, причини нез'явлення суду не повідомив, хоча і був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання. Проте неявка представника відповідача -2 , який був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні, яке відбулося 18.12.2013 року представник позивача підтримав свої вимоги в повному обсязі, в свою чергу представник відповідача - Горобієвської Р.Л. підтримав свої заперечення викладені в письмових відзивах на позов, наголосивши при цьому, що він як уповноважена особа, Горобієвської Р.Л. стверджує, що всі дії Горобієвського В.О. були схвалені Горобієвською Р.Л.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення проти них, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2013 року між ПП Горобієвською Розою Леонідівною (в тексті договору - орендодавець) та ПП Котик Денисом Борисовичем (в тексті договору - орендар) укладено договір № 3 оренди нерухомого майна, магазину смт. Кельменці, згідно умов якого, а саме пункт 1, позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення, розміщене за адресою: смт. Кельменці, вул. Заставська, 13 «Б», загальною площею 39,7 кв.м. Майно, що передається в оренду, являє собою частину споруди, складається з приміщення, зокрема: № 3 (а.с.24-25).

У пункті 1.3 договору оренди вказано, що приміщення, яке передається в оренду, є власністю Горобієвської Р.Л., що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Виконкомом Кельменецької селищної ради - 29.05.2012 року, згідно рішення Виконкому №60 від 18.05.2012 року, зареєстрованого в Кельменецькому БТІ 01.06.2012 року за реєстровим №18 та реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №36759268.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що приміщення передаються від орендодавця орендарю за актом здачі-приймання, який підписується повноваженими представниками сторін і є додатком №1 до даного договору.

Згідно п.4.1 орендар сплачує орендодавцю щомісячну плату, яка становить 3000 грн. та нараховується з моменту підписання акту прийому-передачі.

У відповідності до п.5.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання договору та акту здачі-приймання приміщень і діє протягом 1 (одного) місяця.

Відповідно до п.5.3 договору, з моменту його підписання, всі попередні договори та домовленості, укладені по предмету цього договору, припиняють свою дію.

01.02.2013 року сторонами підписано акт здачі-приймання приміщення (а.с.26).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Стаття 598 Цивільного договору України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положення статті 604 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

У відповідності до ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Отже, учасниками цього правовідношення є представник та особа, яку він представляє (довіритель). Треті особи, у відносинах з якими представник діє від імені довірителя, не є учасниками зазначеного правовідношення. Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Отже, за загальним правилом представник не є учасником правовідношення, яке виникає внаслідок вчинення ним правочину від імені довірителя.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами; довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. За змістом цієї норми довіреністю є письмовий документ, що підтверджує повноваження представника діяти від імені довірителя у відносинах з третіми особами.

Відповідно до статті 238 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Оскільки цей вид представництва є договірним, воно відповідно до статті 244 ЦКУ вчиняється на підставі довіреності. Відповідно до статті 245 ЦКУ форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно із ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє. Статтею 241 цього ж Кодексу визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони правочину чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину.

Судом встановлено, що укладаючи спірний Договір оренди від 01.02.13р. Горобієвський В.О. діяв від імені власниці майна - Горобієвської Р.Л., зі згоди самої Горобієвської Р.Л. та на підставі нотаріально засвідченої довіреності від 24.01.2013р., згідно якої Горобієвська Р.Л. уповноважує Горобієвського В.О. бути її представником у відносинах з іншими суб'єктами та підписувати від її імені будь-які документи.

Таким чином, змістом нотаріальної довіреності від 24.01.2013р. передбачено право представництва: «у відносинах з державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах організаціях». Фізична особа-підприємець Котик Д.Б. є суб'єктом господарських правовідносин, а тому відносини з позивачем підпадають під повноваження за довіреністю; «для цього надано права підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень»: отже договір оренди від 01.02.2013р. можливо віднести до всіх документів, про які йдеться в довіреності (а.с.27).

Крім того, Горобієвська Р.Л. визнає такий правочин, не заперечувала та й не заперечує проти його укладення, що підтверджено листом самої Горобієвської Р.Л. доданим її представником до відзиву на позов (а.с.47).

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в моменту вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом з достовірністю встановлено, що при укладенні договору оренди сторони дотримались вимог статтей 203, 215, ст.ст. 759-763 Цивільного кодексу України і встановлено, що при укладенні спірного договору сторонами визначено предмет оренди, право передання об'єкту оренди, плата за користування об'єктом оренди та строк договору, тобто досягнуто згоди за істотними умовами, визначеними законодавством для цього типу договорів.

Що ж до посилань позивача на те, що в договорі було зазначено, що Горобієвька Р.Л. дії на підставі свідоцтва, номер якого вказано невірно, слід зазначити, що така помилка жодним чином не порушує права позивача, так як всі інші реквізити сторони (адреса ідентифікаційний номер) вказані вірно.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, всупереч вказаним вище приписам позивач не довів яким саме чином підписання договору оренди представником орендодавця порушує або оспорює його права та інтереси, оскільки з позовом про визнання правочину недійсним внаслідок перевищення повноважень представником може звертатись лише особа, яку представляли при укладені правочину.

Беручи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.02.2013 року № 3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що ж стосується визнання недійсним акту здачі-приймання від 01.02.2013 року слід зазначити що акт приймання-передачі є похідним від договору оренди, а відтак відсутні підстави для визнання його недійсним.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до п. 2 ст. 16 цього ж Кодексу передбачаються способи захисту порушених прав та інтересів, зокрема: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий перелік способів захисту інтересів у Цивільному кодексі України не є вичерпним, оскільки ця стаття вміщує ще й припис про те, що «суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом».

Отже, інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи «всіх співвітчизників» або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на «охоронюваності законом» чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту.

Проте, виходячи із змісту положень ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, заявлена позивачем вимога про визнання недійсним акту здачі-приймання від 01.02.2013р. на захист своїх прав, не може бути способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки не передбачені законом чи договором. Таким чином, зазначена позовна вимога не може бути самостійним предметом спору в господарській справі, а відтак в її задоволенні слід відмовити.

Таким чином, доводи позивача не можуть слугувати підставою для задоволення позову. Тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Повне рішення складено 19.12.2013 року

Суддя С.М. Гушилик