Рішення № 36171105, 17.12.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 р. Справа № 909/1265/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , при секретарі судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС", вул.Саксаганського,1, м.Київ ,01033, адреса для листування: м.Київ, вул.Саксаганського,143

до відповідача: Фермерського господарства "Персей Агро" Калуське шосе, 2А, с.Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77423

про стягнення заборгованості у сумі 99 020,98 грн

за участю представників сторін:

від позивача: представник Силюк Р.В., довіреність №130Д-173/2013 від 04.12.13;

від відповідача: Бакун А.Ю, довіреність №17/09/13 від 17.09.13

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" звернулося до господарського суду з позовом до фермерського господарства "Персей Агро" про стягнення заборгованості у сумі 99020,98грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №КО-ІФ-1/13 від 05.06.13 щодо розрахунку за надані позивачем послуги та обґрунтовано положеннями статей 525, 629, 901 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, мотивуючи частковим погашенням відповідачем заборгованості та підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог вих.№130юр-972/2013 від 04.12.13 (вх.№19974/13 від 17.12.13) .

Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на позов позовні вимоги визнав в частині основного боргу, в решті позовних вимог просив суд зменшити штрафні санкції, мотивуючи тим, що відповідач є сільськогосподарським виробником, який надзвичайно залежний від багатьох факторів та ризиків, таких як погодні умови, падіння цін на сільськогосподарські культури, зниженням врожайності та ін.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

05.06.13 між сторонами у справі укладено договір №КО-ІФ-1/13 від 05.06.13, за умовами якого виконавець (позивач) зобов"язався надати замовнику (відповідачу) послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на пальному замовника, а замовник (відповідач), в свою чергу, - прийняти і оплатити ці послуги. Термін дії договору - до 31.12.13, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов"язань за цим договором (п.7.1 договору).

Пунктом 1.2 даного договору сторони визначили умови та обсяги надання послуг.

Відповідно до п.3.3 договору загальна вартість наданих послуг (сума до сплати замовником) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання наданих послуг, що підписані сторонами.

Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через п"ять робочих днів з дати підписання відповідного акту (п.3.4 договору).

На виконання умов спірного договору, позивачем надано відповідачу послуг на загальну суму 90250,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання замовником послуг від виконавця від 02.08.13 на суму 44800,00грн. та від 08.08.13 на суму 45450,00грн. Судом оглянуто зазначені акти та встановлено, що ці акти підписано відповідачем без жодних зауважень та заперечень та скріплено його печаткою.

В порушення визначеного договором обов"язку сплатити вартість наданих позивачем послуг в установлені терміни та у визначеному порядку, відповідач розрахувався частково, на момент винесення рішення заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору №КО-ІФ-1/13 від 05.06.13 становить 10000,00грн.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Оскільки договір №КО-ІФ-1/13 від 05.06.13 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, до нього застосовуються положення глави 63 Цивільного кодексу України.

В силу ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України). Наведена правова норма кореспондується зі ст.530 ЦК України, згідно якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно актів про виконані роботи граничний термін оплати відповідачем наданих позивачем послуг - відповідно 12.08.13 та 16.08.13.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 33 ГПК покладено обов"язок на кожну зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував, позовні вимоги в частині основного боргу визнав.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг, тому вимоги позивача про стягнення 10000,00грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 5.2 договору №КО-ІФ-1/13 від 05.06.13 сторони погодили, що за прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення здійснення таких платежів, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов"язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Таким чином, укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та штрафом та погодили строк їх нарахування.

В силу ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

На підставі умов договору та ст.625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано 1993,68грн. пені, 6317,50грн. штрафу та 459,80грн. 3% річних.

Керуючись частиною 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

В контексті вищенаведеного, керуючись ст.83 ГПК України, враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, суд приходить до висновку про зменшення розміру неустойки на 50%, задоволивши пеню в розмірі 996,84грн., штраф - у розмірі 3158,75 грн. Позовні вимоги щодо стягнення 459,80грн. 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача з огляду на правильність їх нарахування.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, у відповідності до ст.49 ГПК України, покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 614, 625, 629, 901, 903 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 174, 216, 230 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-7, 33, 43, 49, 55, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" до фермерського господарства "Персей Агро" про стягнення заборгованості у сумі 99020,98грн. задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Персей Агро" (с.Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, Калуське шосе, 2А, код ЄДРПОУ 34217403) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС"( вул.Саксаганського,1, м.Київ,01033, адреса для листування: м.Київ, вул.Саксаганського,143, код ЄДРПОУ 37702357) 10000,00(десять тисяч гривень) основного боргу, 996,84(дев"ятсот дев"яносто шість гривень вісімдесят чотири копійки) пені, 3158,75(три тисячі сто п"ятдесят вісім гривень сімдесят п"ять копійок) штрафу, 459,80(чотириста п"ятдесят дев"ять гривень вісімдесят копійок) 3% річних та 1980,42(одну тисячу дев"ятсот вісімдесят гривень сорок дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.12.13

Суддя Матуляк П. Я.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Легінь О. В. 20.12.13