Постанова № 36168007, 20.12.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.12.2013 р. справа №908/2719/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Братченко О.В.від позивача:Севастьянов Р.Ю., представник за дов. від 16.12.13р. № 14/3534від відповідача:Лавринець І.П,, представник за дов. від 04.06.13р. № 55 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької областівід11.09.2013 рокуу справі№908/2719/13 (суддя Колодій Н.А.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» м. Запоріжжядо відповідачаКомунального підприємства «Водоканал» м. Запоріжжяпровизнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р.ВСТАНОВИВ:

12.08.2013 року Публічне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя про визнання недійсним акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р (а.с.4-7).

02.09.2013р. позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог №37/2345 від 02.09.2013р., в якій просить суд визнати недійсним односторонній правочин, вчинений КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р. (а.с 57).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» м.Запоріжжя до Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р. задоволені (а.с.62-64).

Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідачем не був доведений факт наявності у позивача відповідних порушень та у відповідача не було законних підстав для виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р., а відтак позовні вимоги були задоволені.

Відповідач, Комунальне підприємство «Водоканал» звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що місцевим господарським судом порушені норми процесуального та матеріального права, просив суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. по справі №908/2719/13 та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити (а.с.73-74).

Зокрема, скаржник вказує на те, що місцевим господарським судом порушені норми ст.22 ГПК України, які полягають у прийняті наданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог.

Також, апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права, а саме: по-перше, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом, по -друге, суд взагалі не звернув увагу на спосіб захисту обраний позивачем.

Скаржник також вказує на те, що акт-рахунок є лише розрахунковим документом.

Через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. у даній справі без змін.

У судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст.77 ГПК України.

Присутній у судовому засіданні апелянт наполягав на задоволенні апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав рішення суду таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» є юридичною особою (ідентифікаційний код 00222226), що підтверджено випискою з ЄДР та довідкою з ЄДРПОУ (а.с.9, 10).

Відповідач, Комунальне підприємство «Водоканал» є юридичною особою (ідентифікаційний код 03327121).

Між зазначеними сторонами був укладений договір №49/3 від 01.01.2010р. про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації, згідно з яким водоканал забезпечує абоненту подачу питної води та приймання стічних вод по майданчиках: вул.Димитрова,44, виробництво (а.с.11-14).

Розділом 3 договору сторони визначили обов»язки сторін.

Так, п. 3.2.6. договору встановлено, що позивач зобов'язався забезпечити представнику водоканалу можливість проводити обстеження водопровідних і каналізаційних систем, приладів та пристроїв на них, контролювати раціональне водоспоживання і т.д. та складати акти по результатам цих обстежень у будь який час доби.

Договір укладається з 01.01.2010р. по 31.12.2012р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії, про його припинення не було письмово заявлено однією із сторін. Відносини сторін до укладання нового договору регулюються даним договором (розділ 2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств у встановленому законом порядку.

Додатковою угодою №2 від 03.01.2012р. до договору №49/3 від 01.01.2010р. внесені відповідні зміни, а саме до п.1.3, 1.4 розділу 1 «Предмету договору», решта пунктів залишилась без змін.

З матеріалів справи вбачається, що на момент складання акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р., сторони перебували у договірних відносинах.

24.05.2013р. представниками КП "Водоканал" було проведено технічне обстеження водопроводу за адресою вул. Димитрова, буд. 44. В результаті обстеження встановлені порушення умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення. За результатами перевірки складено Акт технічного обстеження водопроводу № 247-ТИ, який підписано представниками позивача та відповідача та надано припис на їх усунення (а.с. 24, 25).

30.05.2013р. представниками КП "Водоканал" складено Акт технічного обстеження водопроводу № 264-ТИ, яким встановлено порушення раніше наданих приписів. З актом був ознайомлений представник абонента - заступник головного теплотехніка Шаповалов С.В., який не погодився з вимогами представників водоканалу та письмово виклав окрему думку щодо виконання вищезазначених приписів (а.с.26).

31.05.2013р. представниками КП "Водоканал" складено Акт технічного обстеження водопроводу № 269-ТИ, яким встановлено, що станом на 31.05.2013р. порушення раніше наданих приписів КП "Водоканал" № 247-ТИ від 24.05.2013р. та № 264-ТИ від 30.05.2013р. абонентом не виконані. Абонентом порушені умови договору № 49/3 від 01.01.2010р. п. п. 3.2.3, 3.2.6, 5.7, 5.8, 5.18 "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України". Витрати води та об'єм стоків у такому випадку визначаються розрахунковим шляхом по пропускній можливості трубопроводу вводу Ду 150 мм діянням з її повним січенням протягом 24 годин на добу при швидкості руху води - 2 м на секунду (п. 3.3., 3.4. Правил). Відповідно до п. 3.14. Правил .... об'єм стоків дорівняє об'єму води - 21364,56 м3 (а.с.27).

На підставі Акту технічного обстеження водопроводу № 269-ТИ від 31.05.2013р. відповідачем, КП "Водоканал" розраховано витрати води за період з 25.05.2013р. по 31.05.2013р. та виставлено Акт-рахунок № 49/3 від 31.05.2013 р. на суму 221251,38грн. (а.с.29). Даний Акт-рахунок був підписаний з боку представників відповідача, позивач від підпису відмовився, про що зроблено відповідний запис в акті-рахунку.

Проте вищезазначена сума позивачем сплачена не була.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» м.Запоріжжя вважає, що жодних порушень ним допущено не було, а Акт-рахунок № 49/3 від 31.05.2013р. на суму 221251,38грн., виставлений відповідачем, суперечить як договору так і п.3.3 Правил користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190 від 27.06.2008р, у зв'язку з чим заявлено даний позов.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо визнання одностороннього правочину, вчиненого КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р. недійсним.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи визначені ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 4-1 ГПК України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Реалізуючі передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи даний спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як вважає позивач, вказаний Акт-рахунок суперечить п.3.3 Правил користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190 від 27.06.2008р., у зв»язку з чим односторонній правочин, вчинений КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р. повинен бути визнаний недійсним.

Колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання правочину недійсним відповідає чинному законодавству, але з висновком суду про визнання одностороннього правочину у вигляді виставлення акту-рахунку недійсним не може погодитися з наступного.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двостороннім - чи багатосторонніми (договори) (ст.202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воли (ч.3); право чин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає Акт-рахунок №49/3 від 31.05.2013р. одностороннім правочином та просить суд визнати його недійсним.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному Акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р., колегія суддів вважає, що, по-перше, даний акт-рахунок не є взагалі правочином у розумінні ст.202 ЦК України, оскільки дії відповідача при його складанні не реалізують його цивільні права, акт-рахунок не має обов»язкових ознак правочину, які до нього ставляться нормами ЦК, такого різновиду правочину як «акт-рахунок» не передбачено жодною нормою цивільного законодавства. Оскаржуваний Акт-рахунок є лише розрахунковим документом, в якому передбачено посилання на акт технічного обстеження № 269-ТИ від 31.05.2013р, витрати води, витрати стічних вод та суму до сплати.

В даній справи єдиним правочином, який було укладено між сторонами, є договір про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації №49/3 від 01.01.2010р.

Відповідно до п.5.1 договору основним документом на оплату є акт-рахунок. На протязі 3-х робочих днів з дня виписки акту-рахунку абонент зобов»язаний перерахувати на розрахунковий рахунок водоканалу суму, вказану в акті-рахунку. Якщо абонент відмовляється підписати акт та акт-рахунок, вони підписуються представником водоканалу, а в акті та акті-рахунку робиться відповідний запис про таку відмову. Документи пересилаються абоненту поштою. Оформлений таким чином акт-рахунок є обов»язковим для виконання у вказані в ньому терміни, а також є підставою для розрахунків за питне водопостачання та прийняття стічних вод.

Колегія суддів також вказує на те, що оскаржуваний Акт-рахунок № 49/3 від 31.05.2013р. не є первинним документом, тобто документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить таких обов»язкових реквізитів, як зміст та обсяг господарської операції, а є лише наслідком проведеного відповідачем технічного обстеження.

Крім того, позивачем не доведено, яким чином його права були порушені на момент звернення з даним позовом до суду.

Місцевий господарський суд, вирішуючи даний спір, не надав правової оцінки оскаржуваному акту-рахунку, не звернув уваги на об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду, а відтак допустив порушення норм матеріального права та дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, с достовірністю встановленими господарським судом, тобто з»ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 зазначеної Постанови передбачено, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст.42 ГПК щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий господарський суд взагалі не взяв до уваги доводи відповідача та не навів свого мотивованого обґрунтування з цього приводу у судовому рішенні.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає нормам діючого законодавства, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013 року у справі №908/2719/13 - задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013 року у справі №908/2719/13 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» м.Запоріжжя до Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого КП «Водоканал» шляхом виставлення акту-рахунку №49/3 від 31.05.2013р. - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» м.Запоріжжя (код ЄДРПОУ 00222226) на користь Комунального підприємства «Водоканал» м.Запоріжжя (код ЄДРПОУ03327121) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 573,50грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу;1 -відповідачу;1 -ДАГС;1-ГС Запорізької обл.