Рішення № 36160493, 10.12.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

0544/15425/2012

2/243/219/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року м. Cлов'янськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючої - судді Ільяшевич О.В.

при секретарі Писаренкові Є.М.,

ОСОБА_1,

за участю

прокурора Бакуменка О.М.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог,

на стороні відповідачів ОСОБА_6,

представника третьої особи ОСОБА_7,

представника органу

опіки та піклування ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Словянська Донецької області цивільну справу за позовом Словянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

11 грудня 2012 року прокурор звернувся до суду в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими що втратили право користування житловим будинком та виселення. В обгрунтування вимог зазначив, що у відповідності до рішення Словянського міського суду від 11 вересня 1995 року за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було визнано недійсною заяву про відмову від спадщини, частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, частково недійсними договори дарування, визнано право власності на житловий будинок № 14 по вул. Леваневського в м. Святогірську в рівних частках та поділено даний будинок в натурі. Ухвалою Донецького обласного суду від 02 листопада 1995 року вказане рішення суду залишено без змін. На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_6 19 січня 1996 року зареєструвала своє право власності на ? частку спірного домоволодіння. У відповідності до постанови Президії Донецького обласного суду від 27 березня 1996 року, рішення Словянського міського суду від 11 вересня 1995 року та ухвала Донецького обласного суду від 02 листопада 1995 року були скасовані, а справу було направлено на новий розгляд. Ухвалою Словянського міського суду від 24 червня 1998 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_10 був залишений без розгляду. 28 травня 2009 року КП «БТІ» м. Словянська на підставі припису прокурора м. Словянська від 24 квітня 2009 року, постанови президії Донецького обласного суду від 27 березня 1996 року, ухвали Слов'янського міського суду від 24 червня 1998 року скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_6 на будинок, розташований по вул. Леваневського, 14 в м. Святогірську. У відповідності до договору дарування від 07 лютого 1990 року даний будинок належав ОСОБА_10 У відповідності до свідоцтва про право на спадщину від 21 лютого 2011 року право власності на вказаний будинок належить ОСОБА_9, як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_10. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані у спірному будинку зі згоди ОСОБА_6. Вони перешкоджають позивачеві користуватись будинком, оскільки змінюють замки у домоволодінні, здійснюють без згоди власника незаконне переобладнання будинку. Реєстрація відповідачів проведена без згоди власника. Вважає, що своїми діями відповідачі перешкоджають користуватись будинком позивачеві, який є пенсіонером, інвалідом ІІ-ї групи. Просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком № 14, розташованим по вул. Леваневського в м. Святогірську Донецької області та виселення з вказаного будинку.

09 грудня 2013 року прокурор подав уточнену позовну заяву, в якій звернувся із позовом в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

В судовому засіданні прокурор свої позовні вимоги, викладену у позові від 09 грудня 2013 року підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просив позов задовольнити. Також зазначив, та обставина, що неповнолітня ОСОБА_11 була зареєстрована після того як ОСОБА_6 та ОСОБА_12 стало відомо про те, що весь будинок належить на праві власності ОСОБА_9, оскільки був поданий відповідний позов прокурора в інтересах ОСОБА_9 до ОСОБА_6. Отже на думку прокурора, такі дії свідчать про те, що відповідач ОСОБА_12 та ОСОБА_6 умисно зареєстрували в будинку по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську неповнолітню ОСОБА_11 з метою перешкоджання користування власністю ОСОБА_9. Також зазначив, що йому невідомо які саме та коли були здійснені переобладнання в будинку по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську, а також йому невідомо якою частиною будинку користуються ОСОБА_12 та ОСОБА_11.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_12 проти задоволення позову заперечила та пояснила, що дійсно вона деякий час проживала та була зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із своєю матірю ОСОБА_6 Вона знала, що її матері на праві власності належить ? частка будинку, розташованого по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську. Право власності на дану частину домоволодіння ОСОБА_6 зареєструвала на себе у відповідності до рішення суду. Крім того, на підставі рішення суду був проведений поділ будинку в натурі. Мати проживала у частині будинку, яка їй належала на праві власності. Потім була вона зареєстрована у вказаному будинку зі згоди матері ОСОБА_6 та стала постійно проживати у даній частині будинку разом із своєю сімєю. Також в 2011 році була зареєстрована її дочка ОСОБА_11. Про те, що ? частина будинку не належить на праві власності ОСОБА_6 їй не було відомо. Ій невідомо, щ обуло рішення суду яким її матір позбавлено права власності на ? частку будинку, в якій вона із своєю дитиною проживає. Вказала, що інша частина будинку занедбана, в ній довготривалий час ніхто не проживає та не проживав. Ніхто не попереджав їх про те, що вони повинні виселитись, що їх вселення є незаконним. Також ні ОСОБА_9, ні його представник не приїжджали вже довготривалий час до домоволодіння, не вимагали виселитись, будь-яких щодо створення перешкод у користуванні майном вони не вчиняли. В частині будинку, в якій вона постійно проживає із своєю дитиною, та нещодавно проживала також із чоловіком, її мати, як власник здійснила переобладнання, а пізніше вона із чоловіком також здійснили ремонт будівлі. Крім того, зазначила, що вона із дитиною постійно проживали та проживають в будинку по вул.. Леваневського, 14, іншого житла у них немає, на житловому обліку вона не перебуває. Вважає, що вона із дитиною ОСОБА_11 проживають та зареєстровані в будинку по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську на законних підставах, в звязку з цим просить в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_11 в присутності свого законного представника ОСОБА_12 підтримала показання ОСОБА_12. Пояснила, що вона постійно із матірю ОСОБА_12 по вул.. Леваневського, 14.

Представник відповідача ОСОБА_12 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, та пояснив, що ОСОБА_6 як власник ? частки житлового будинку по вул. Леваневського, 14 у м. Святогірську на законних підставах вселила свою дочку ОСОБА_12 та онуку ОСОБА_11, оскільки вона на законних підстава отримала право власності на ? частку спірногожитлового будинку, на законних підставах здійснила розподіл спірного майна в натурі. Вважає, що скасування реєстрації права власності ОСОБА_6 було здійснено незаконно, оскільки ухвалу про поворот виконання рішення суду не виносилось. Разом з тим, правомірною підставою скасування реєстрації права власності ОСОБА_6 на ? частку житлового будинку є ухвала про поворот виконання рішення суду від 11 вересня 1995 року. Крім того, на даний час суду не представлені відомості із реєстраційної служби щодо реєстрації права власності за ОСОБА_9 житлового будинку №14, по вул. Леваневського у м. Святогірську на сьогодняшній день. Отже, доказів того, що ОСОБА_9 є власником будинку по вул. Леваневського, 14 також немає. Крім того, підтримав висновок органу опіки та піклування, у відповідності до якого виселення неповнолітньої дитини неможливо. Також вказав, що у порушення вимог житлового законодавства, позивач не вказує з наданням чи бз надання житлового приміщення слід виселити відповідачів. При цьому заявив, що навіть у разі правомірності позовних вимог, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки відповідачі вселились ще у 2008 році, однак позивач жодного разу не звертався із їх виселенням до суду.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_13 в судовому засіданні подала до суду висновок органу опіки та піклування про те, що виселення неповнолітньої ОСОБА_11 з житлового будинку по вул.Леваневського, 14 в м. Святогірську, є неможливим, оскільки неповнолітня особа постійно проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, і виселення її з даного житлового будинку порушує право неповнолітньої дитини на житло.

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що вона отримала ? частку домоволодіння по вул.. Леваневського, 14 у власність у відповідності до рішення суду, зареєструвала право власності на ? частку даного володіння, з дозволу міської ради здійснила переобладнання будинку, у відповідності до якого фактично переобладнала ? частку будинку, яке їй дісталось за рішенням суду у ізольоване приміщення з окремим входом. Доглядала за вказаною часткою будинку, проживала в ньому, а потім зареєструвала у будинку свою дочку ОСОБА_12, як члена родини. Дочка із своїм чоловіком та дочкою постійно проживали у цій частці будинку, здійснювали власними силами ремонт та поліпшення в цій частині будинку, обробляли земельну ділянку. В іншій частині будинку ніхто не проживав, в даний час вона перебуває в занедбаному стані. Вважає, що відповідачі були зареєстровані у відповідності до норм законодавства, підстав для їх виселення немає. Також вказала, що відповідач взагалі ніколи не приїжджав до будинку, ніхто йому ніяких перешкод не чинив у користуванні майном. Також в даний час існують численні позови про оспорення права власності ОСОБА_10 на весь будинок.

Представник третьої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав позицію своєї довірительки. Також вказав, що виселення відповідачів без надання із іншого житла суперечить нормам чинного законодавства та істотно порушує права неповнолітньої дитини.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

У відповідності до рішення суду від 11 вересня 1995 року, визнана заява ОСОБА_6 про відмову від спадщини, залишеної після смерті її матері ОСОБА_14, недійсною, визнані частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 17 жовтня 1989 року, визнанні частково недійсними договори дарування, а також за позивачкою було визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_14 на ? частку житлового будинку № 14 по вул. Леваневського в м. Святогірську та виділено ізольовану частку будинку, що складається з кухні площею 9,2 кв.м, житлової кімнати площею 6,1 кв.м, сіней 7, 7 кв.м., сараю Б, вбиральні Е, ? частини огорожі та ? частини колодязя. Ухвалою Донецького обласного суду від 02 листопада 1995 року вказане рішення суду залишено без змін(а.с.39-41). Отже вказаним рішенням суду були вирішені спірні правовідносини щодо прийняття спадщини ОСОБА_6, які виникли між ОСОБА_6 та ОСОБА_10. На підставі рішення суду від 11 вересня 1995 року позивачка 19 січня 1996 року зареєструвала своє право власності на ? частку спірного домоволодіння, що стверджується штампом на копії рішення суду від 11 вересня 1995 року(а.с.40), відповіддю КП БТІ № 1103 від 20 серпня 2007 року (а.с.56). Як вбачається із копії рішення виконавчого комітету Словянської міської ради № 59/2 від 15 лютого 1995 року, надано дозвіл на переобладнання та перепланування у відповідності до експертизи про поділ будинку за рішенням суду від 11 вересня 1995 року (а.с.171) Із інвентарної справи № 363, видно, що на підставі рішення виконкому Словянської міської ради від 15 лютого 1996 року № 59/2 був проведений розподіл будинку із утворенням ізольованого приміщення(а.с.51). Із довідки № 23/69-с від 12 січня 2012 року, вбачається що землекористувачем ? частки земельної ділянки, розташованої по вул. Леваневського, 14 в м. Святогірськ Словянського району Донецької області, являється ОСОБА_6, а іншої ? частки земельної ділянки ОСОБА_10 Документи, що посвідчують право власності(користування)земельною ділянкою відсутні(а.с.58) У відповідності до договору № 220106132 від 15 грудня 2008 року вбачається, що між енергопостачальником та ОСОБА_6 був укладений договір про надання електричної енергії до ? частки будинку № 14, розташованому по вул. Леваневського в м. Святогірську Донецької області. Із технічних умов від 26 серпня 2009 року та ордеру на виконання земельних робіт вбачається, що ОСОБА_6 провела водопровід(а.с.67-72).

Виходячи з наведених доказів, в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_6 зареєструвала своє право власності на спірну частку житлового будинку. При цьому підставою реєстрації права власності являлось рішення суду, яке набуло чинності та на момент реєстрації позивачкою права власності на ? частку спірного домоволодіння не змінене та не скасоване. Наведені обставини свідчать про те, що позивачка станом на 19 січня 1996 року(час державної реєстрації нерухомого майна) набула права власності за наявності титулу (підстави) - рішення суду. На підставі вказаного рішення суду за погодженням із виконавчим комітетом здійснила переобладнання вказаного домоволодіння.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_12 та її неповнолітня дитина ОСОБА_11 проживали із ОСОБА_6 однією сімєю по вул. 8-го Березня, 3 в м. Святогірську, та в 2008 році вселились в ? частку будинку № 14, розташованого по вул.. Леваневського в м. Святогірську, зі згоди ОСОБА_6. Наведена обставина визнана відповідачами та вбачається із пояснень третьої особи ОСОБА_6, яка в судовому засіданні пояснила, що її дочка та онука ОСОБА_12 та ОСОБА_11 проживали з нею як члени її сімї та вселились до будинку по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську з її згоди. Крім того вказана обставина також стверджується даними даними представленої копії будинкової книги, з якої вбачається, що в будинку по вул. Леваневського, 14 в м. Святогірську зареєстровані ОСОБА_12 та ОСОБА_11В.(а.с.12-13). За даними адресно-довідкового бюро та будинкової книги ОСОБА_12 зареєстрована за вищевказаною адресою з 03 грудня 2008 року, а ОСОБА_11 у звязку із настанням віку з 06 серпня 2011 року(а.с.17-18). У відповідності до акту обстеження житлово-побутових умов дитини від 01 березня 2013 року, проведено обстеження домоволодіння №14, розташованого по вул. Леваневського в м. Святогірську, в результаті якого встановлено, що у даному домоволодінні зареєстровані та проживають ОСОБА_12 та ОСОБА_11. Дані особи проживають в частині будинку, яка знаходиться в доброму стані, доглянута, створені всі умови для навчання та виховання дитини(а.с.173).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки право власності ОСОБА_6 на ? частку домоволодіння по вул.. Леваневського, 14 не було скасовано, то відповідачі правомірно вселились у дане домоволодіння зі згоди власника.

У відповідності до постанови Президії Донецького обласного суду від 27 березня 1996 року, рішення Словянського міського суду від 11 вересня 1995 року та ухвала Донецького обласного суду від 02 листопада 1995 року були скасовані, а справу було направлено на новий розгляд. Ухвалою Словянського міського суду від 24 червня 1998 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_10 був залишений без розгляду(а.с.9). За рішенням суду від 16 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду від 20 червня 2012 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_14, встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_14, визнання частково недійсними договорів дарування, визнання частково недійсними свідоцтв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_14, та після смерті ОСОБА_10, та визнання за нею права власності на ? частку житлового будинку № 14, розташованого по вул.. Леваневського в м. Святогірську. (а.с.43-45). Як вбачається із листа КП БТІ від 28 травня 2009 року, у відповідності до припису про усунення порушення законодавства про власність та представлених копій ухвали Словянського міського суду Донецької області від 24 червня 1998 року та Постанови президії Донецького обласного суду від 27 березня 1996 року, реєстратором ОСОБА_15 були внесені зміни до Реєстру прав власності на нерухоме майно(а.с.57).

З витягу про державну реєстрацію прав нерухомого майна, право власності на домоволодіння по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську Словянського району Донецької області зареєстровано за ОСОБА_9 02 березня 2011року (а.с.5).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на час звернення до суду власником цілої частини будинку № 14, розташованого по вул.. Леваневського, в м. Святогірську є ОСОБА_9. Аналізуючи фактичні обставини по справі і докази, які надані сторонами, суд звертає увагу на те, що відповідачі була членом сім'ї колишнього власника ОСОБА_6 ? частки житлового будинку, договірні відносини з позивачем ОСОБА_9 як новим власником будинку відсутні, тому слід вважати, що у зв'язку із припиненням права власності ОСОБА_6 на ? частку будинку відповідачі втратили право користування цим будинком, оскільки їх права похідні від прав колишнього власника будинку, членами сім'ї якого вони були.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

У сенсі ст.391 ЦК України власник майна може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником житлового будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За положеннями ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

Згідно зі ст.ст.379,382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

У сенсі ст.405 ЦК України, яка регламентує поняття житлового сервітуту колишніх членів сім'ї та підстави збереження житлових прав цих осіб, члени сім'ї власника житла зберігають право на користування цим житлом саме на період, коли зберігається право власності певної особи на це житло.

За змістом правових норм, які регулюють об'єм житлових прав члена сім'ї колишнього власника слідує, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Тобто виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, відповідно - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком; в разі припинення сімейних відносин з власником будинку колишні члени його сім'ї втрачають право користування займаним ними жилим приміщенням при зміні власника будинку (квартири).

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

За ч. 4 ст. 156 ЖК збереження такого права користування житлом існує лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі не надали у даній справі безперечних доказів у підтвердження виникнення у них з позивачем нових житлових правовідносин і виникнення права користування ? частки зазначеного житлового будинку нових правових підстав.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_12 не стоїть на квартирному обліку, у неї відсутнє інше житло, а також відсутність можливості отримання нею соціального житла не може бути правовою підставою для відмови в позові, враховуючи те, що житлове законодавство не передбачає можливості виселення фізичних осіб у зв'язку із втратою права на користування житловим приміщенням в залежності від існування іншого житла у особи, яка втратила право на користування житлом.

Суд також не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування щодо неможливості виселення з житлового приміщення по вул.. Леваневського, 14 в м. Святогірську неповнолітньої ОСОБА_11, оскільки право неповнолітньої особи на користування даним житловим приміщенням є також похідним від права її матері ОСОБА_12, на яку у відповідності до норм чинного сімейного законодавства покладається обовязок щодо утримання, піклування та створення належних умов існування неповнолітньої дитини.

На підставі наведеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 15, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні власності шляхом виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, з домоволодіння, розташованого по вул. Леваневського, 14 у м. Святогірську Словянського району Донецької області.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Словянський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 16 грудня 2013 року.

Головуюча-суддя: ОСОБА_16