Ухвала суду № 36155367, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/76581/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012

у справі № 2а-8833/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія»

до Державної податкової інспекції у Центральому районі м. Миколаєва

Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральому районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 позов задоволено; скасовані податкові повідомлення-рішення № 0014250700 від 08.09.2011 та № 0014260700 від 08.09.2011.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 та прийнято нову постанову про відмову у позові.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2012, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Рубін Компанія» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за грудень 2010 року, за результатами якої складено Акт № 1083/07-000/36486839 від 25.08.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем порушено пп.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.2, 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результати чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на 20 626,00 грн. та суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень 2010 року на суму 21 868,00 грн., а також занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, за грудень 2010 року на 17 409,00 грн.;

- висновок відповідача про порушення позивачем наведених норм податкового законодавства ґрунтується на тому, що, за твердженням податкового органу, податковий кредит було сформовано позивачем за рахунок контрагентів-постачальників товарів (послуг) за угодами, які укладені без реального здійснення господарських операцій, що дозволило позивачу штучно сформувати податковий кредит;

- за наслідками вказаної перевірки ДПІ у Центральому районі м. Миколаєва винесено податкові повідомлення-рішення:

1) № 0014250700 від 08.09.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 20 626,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 5 156,50 грн.;

2) № 0014260700 від 08.09.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 28 384,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 7 096,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що податковий кредит формувалися позивачем у зв'язку з оплатою поставленого товару на підставі господарських відносин з ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Компанія Аякс» та ПП ОСОБА_4

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства, оскільки судом встановлено, що з врахуванням наявності у позивача податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог податкового законодавства, та інших первинних документів, спростовуються доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від'ємного значення з податку на додану вартість та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем достатніми доказами не доведено факту здійснення господарських операцій з його контрагентами та підтвердження їх відповідними первинними документами.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст. 10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету або відшкодуванню з Державного бюджету (бюджетне відшкодування), та строки проведення розрахунків передбачено у п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Із наведеного, по-перше, випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

По-друге, в даному випадку у спірних господарських операціях позивач є покупцем товарів (робіт, послуг), а платниками податку є його контрагенти, відтак, саме на них законом покладено обов'язок з утримання та внесення до бюджету податку, сплаченого покупцем (позивачем), і вони несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України (ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Закон України «Про податок на додану вартість» не містить положень, відповідно до яких на покупця покладався б обов'язок по сплаті ПДВ не тільки продавцю (у складі ціни товару), але ще й до бюджету.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що, керуючись положенням пп.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Компанія Аякс» та ПП ОСОБА_4, та сплачено продавцям (постачальникам) вартість товару (робіт, послуг) з врахуванням ПДВ. На час здійснення господарських операцій названі контрагенти позивача належним чином були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем дотримано вимоги норм спеціального законодавства щодо формування податкового кредиту та підтверджено факт реальності операцій з його контрагентами й настання правових наслідків за укладеними угодами.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що контрагенти позивача не мали права на укладання відповідних договорів у зв'язку із відсутністю відповідних ліцензій, а надані позивачем первинні документи (договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення, виписки банку по оплаті транспортних послуг) не є достатніми доказами товарності операцій щодо перевезення вантажів, є помилковим, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки в їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, матеріали справи не містять доказів визнання вказаних договорів недійсними з підстав відсутності у сторони договору права на його укладення у зв'язку з відсутністю відповідної ліцензії.

Судова колегія звертає увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції про безтоварність операцій позивача з його контрагентами зроблений без зазначення доказів та обставин, з врахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку, а також без врахування наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін Компанія» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2012 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі № 2а-8833/11/1470.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний