Постанова № 36155065, 19.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р. Справа № 804/8949/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі

м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.06.2013 року № 0001122250, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 108238 грн.; № 0001132250, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 126898 грн. 75 коп.; № 0001102250, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 81127 грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України під час здійснення господарських відносин з ТОВ «Главмет» за лютий, березень 2012 року та ТОВ «Абсолют - Бест» за квітень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1340/22.5-08/32255012, на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою перевіряючи податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві. Проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався. Надіслав суду заперечення проти позову, у яких зазначив, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вважає, що підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень не має, з огляду на зазначене просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ст. 122, ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2013 року ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЮТС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України під час здійснення господарських відносин з ТОВ «Главмет» за лютий, березень 2012 року та ТОВ «Абсолют - Бест» за квітень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1340/22.5-08/32255012.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги:

-п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ «ЮТС» занижено податок на додану вартість у лютому 2012 року на загальну суму 64902 грн. та завищено від'ємне значення ПДВ у травні 2012 року на загальну суму 108238 грн.;

- п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ «ЮТС» занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в І п/р 2012 року на загальну суму 101519 грн. 20 коп., у тому числі в 2 кварталі 2012 року на суму 101519 грн. 20 коп.

Не погодившись з висновками податкового органу, викладеними у вищевказаному акті перевірки, позивачем були подані заперечення № 07/07 від 07.06.2013 року.

12.06.2013 року ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби розглянуті зазначені заперечення, про що на адресу позивача направлено лист, згідно якого, акт перевірки № 1340/22.5-08/32255012 від 30.05.2013 року залишено без змін.

20 червня 2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0001122250, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 108238 грн.;

№ 0001132250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 126898 грн. 75 коп., з яких 101519 грн. - за основним платежем, 25379 грн. 75 - штрафні (фінансові) санкції

№ 0001102250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 81127 грн. 50 коп.,

з яких, 64902 грн. - за основним платежем, 16225 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення податкового законодавства, яке вчинено позивачем у перевіряємий період, сутність якого полягає у формуванні податкового кредиту від підприємств ТОВ «Абсолют - Бест» та ТОВ «Главмет».

При цьому, податковим органом було зроблено висновок, що відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій, наявність оформлених первинних документів на реалізацію ТОВ «Главмет» та ТОВ «Абсолют - Бест» товарів та послуг для ТОВ «ЮТС» у лютому, березні та квітні 2012 року не підтверджує факту здійснення операцій, зокрема, відповідач посилається на те, що у відношенні вказаних підприємств складено акти документальних позапланових перевірок, якими встановлено відсутність ознак реальності здійснення господарських операцій за період з 01.08.2011 року по 21.12.2012 року.

Так, відповідачем зазначається, що у відношенні контрагентів позивача складено акти перевірок:

-ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 48/22.4-07/37577455 від 05.02.2013 року - ТОВ «Главмет» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 року по 31.12.2012 року;

-ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 48/22.4-07/37577455 від 05.02.2013 року - ТОВ «Абсолют -Бест» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2012 року по 31.10.2012 року.

Суд не погоджується з вищевикладеними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби за результатами аналізу правовідносин позивача з ТОВ «Абсолют - Бест» та ТОВ «Главмет».

Так, між ТОВ «ЮТС» та ТОВ «Абсолют-Бест» було укладено договір поставки № 4 від 02.04.2012 року, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Абсолют-Бест») зобов'язується надати у власність покупцю, а покупець (ТОВ «ЮТС») - прийняти та сплатити, продукцію згідно рахунків, які є невід'ємною частиною договору. Постачальник постачає покупцю продукцію у кількості, вказаній у рахунках, які є невід'ємною частиною договору, згідно накладної. Термін поставки товару визначається на кожну окрему поставку у рахунках до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору.

ТОВ «Абсолют-Бест» поставив ТОВ «ЮТС» товар на загальну суму 483424 грн. 56 коп., у тому числі ПДВ 80570 грн. 76 коп., що були відображені у складі податкового кредиту податкових декларацій ПДВ за квітень та травень 2012 року.

11.02.2013 року ТОВ «ЮТС» розрахувалося за поставлений товар в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 111 від 11.03.2013 року на суму 50000 грн., № 112 від 11.03.2013 року на суму 52000 грн., № 113 від 11.03.2013 року на суму 53000 грн., № 114 від 11.03.2013 року на суму 54000 грн., № 115 від 11.03.2013 року на суму 55000 грн.,№ 116 від 11.03.2013 року на суму 45000 грн., № 117 від 11.03.2013 року на суму 48000 грн., № 118 від 11.03.2013 року на суму 49000 грн., № 119 від 11.03.2013 року на суму 44000 грн., № 120 від 11.03.2013 року на суму 33424 грн. 56 коп.; рахунком - фактурою № Аб-4 від 02.02.2012 на загальну суму 483424 грн. 56 коп.; видатковою накладною №0405/01 від 05.04.2012 року на загальну суму 483424 грн. 56 коп.; податковою накладною № 4 від 05.04.2012 року на загальну суму 483424 грн. 56 коп.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Главмет» було укладено договори підряду № 0612 від 06.02.2012 року та № 0503 від 02.03.2012 року, відповідно до яких підрядник (ТОВ «Главмет») взяв на себе обов'язок виконати роботи у відповідності з технічними спорудами замовника (ГОВ «ЮТС») та будівельними нормами та правилами, а останній зобов'язався прийняти та спалити виконані роботи.

ТОВ «Главмет» виконало підрядні роботи на загальну суму 555415 грн. 76 коп., у тому числі ПДВ 92569 грн. 29 коп., що були відображені у складі податкового кредиту податкових декларацій ПДВ за лютий та квітень 2012 року.

ТОВ «ЮТС» розрахувалося за виконані підрядні роботи в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт: № 1 за лютий 2012 року на суму 389412 грн., № 03.12-1 за березень 2012 року на суму 15619 грн. 99 коп., № 03.12-2 за березень 2012 року на суму 10692 грн., № 03.12-3 за березень 2012 року на суму 42748 грн. 09 коп., № 03.12-4 за березень 2012 року на суму 16099 грн. 90 коп., № 03.12-5 за березень 2012 року на суму 1643 грн. 78 коп., б/н за березень 2012 року на суму 39600 грн., б/н за березень 2012 року на суму 39600 грн.; податковими накладними: № 7 від 29.02.2012 року на загальну суму 389412 грн., № 93 від 26.03.2012 року на загальну суму 44055 грн. 67 коп., № 94 від 27.03.2012 року на загальну суму 42748 грн.09 коп., № 95 від 29.03.2012 року на загальну суму 39600 грн., № 96 від 30.03.2012 року на загальну суму 39600 грн.; платіжними дорученнями: №118 від 08.05.2012 року на суму 50000 грн., № 119 від 08.05.2012 року на суму 50000 грн., № 120 від 08.05.2012 року на суму 66003 грн. 76 коп., № 4374 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4375 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4376 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4377 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4378 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4379 від 17.05.2012 року на суму 55057 грн. 04 коп., № 4374 від 17.05.2012 року на суму 45000 грн., № 4426 від 31.05.2012 року на суму 960 грн., № 4428 від 31.05.2012 року на суму 20000 грн.,

№ 145 від 15.06.2012 року на суму 35000 грн., № 4485 від 19.06.2012 року на суму 53394 грн. 96 коп.

Суд звертає увагу на те, що при проведенні перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Абсолют - Бест» та ТОВ «Главмет» було враховані акт перевірок ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, відповідно до яких по даним товариствам відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій за періоди, що перевірялися.

Таким чином, посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ТОВ «ЮТС» витрат з виконання вищевказаного договору до податкового кредиту лише на підставі акту перевірки підприємства контрагента, який жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Крім того, пп. 83.1.4. п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України, визначено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є, серед іншого, судові рішення.

Так, відповідно до постанов Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 року по справі № 820/1734/13-а, акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «Главмет» від 05.02.2013 року № 48/22.4-07/3757745 було скасовано, а дії податкового органу, який проводив таку перевірку та склав відповідний акт - визнані незаконними. Зазначене рішення суду залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013 року.

Також, відповідно до постанов Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року по справі № 820/1574/13-а, акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Абсолют-Бест» від 05.02.2013 року № 51/22.4-07/38000288 був також скасований, а дії податкового органу, який склав відповідний акт - визнані незаконними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Посилання відповідача на ту обставину, що правочини контрагента позивача в ланцюгах постачання мають ознаки нікчемності, суд не приймає до уваги, як належний доказ нереальності правочинів укладених між позивачем та його постачальниками, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно змісту листа ВАСУ від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

При цьому, позивач не може відповідати за операції по ланцюгу та нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС» - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.06.2013 року:

- № 0001122250, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 108238 грн.;

- № 0001132250, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 126898 грн. 75 коп.;

- № 0001102250, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 81127 грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 19.09.2013 року Суддя М.В. Дєєв М.В.Дєєв