Ухвала суду № 36154312, 06.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 р.Справа № 818/3766/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Білопільського дочірного агролісогосподарського підприємства "Білопільський агролісгоп" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2013р. по справі № 818/3766/13-а

за позовом Білопільського дочірного агролісогосподарського підприємства "Білопільський агролісгоп"

до Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі Сумської області

про скасування рішення та вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Білопільське дочірне агролісогосподарське підприємство "Білопільський агролісгосп" (далі по тексту - позивач, БДАП "Білопільський агролісгосп") звернулося в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі (далі по тексту - відповідач, УПФУ в Білопільському районі), в якому, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №2 від 31.01.2013 року про накладення на БДАП "Білопільський агролісгосп" фінансових санкцій в сумі 43 791грн.53коп. за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, а також вимогу №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року в задоволенні адміністративного позову позивача відмовлено у повному обсязі.

Позивач не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги. Апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.01.2013 року відповідачем на підставі акту перевірки від 21.01.2013 року №3 (а.с.7-20) прийнято рішення №2 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у 2004, 2005 2008 роках на загальну суму 43 786 грн.28коп. (а.с.9-17).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно було винесено спірне рішення №2 від 31.01.2013 року та вимога № 151 від 21.01.2013 року, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та/або є платниками відповідного до цього Закону.

Відповідно до ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. В разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Ч. 2 ст. 106 Закону встановлювалося, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі по тексту - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до п.4 ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (чинної на момент вчинення правопорушення) за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Згідно ч. 13 ст. 106 Закону про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення.

Частиною другою ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом.

Згідно п. 7 р. VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку що, оскільки спірне рішення прийнято відповідачем за несвоєчасне обчислення та не сплачення страхових внесків у 2004,2005, 2008 роках (а.с.14,19), то відповідно сплата та стягнення заборгованості здійснюється відповідно до редакції Закону, яка діяла на момент виникнення заборгованості, а саме п.4 ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при цьому відповідач під час здійснені контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків та застосування фінансових санкцій, має повноваження, якими він був наділений Законом у редакції, яка діяла до 01.01.2011 року.

У відповідності до вимог Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 після нарахування фінансових санкцій складається рішення відповідної форми, а розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника.

З приводу позовних вимог БДАП "Білопільський агролісгосп" про визнання протиправною та скасування вимоги №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп. колегія суддів зазначає.

Матеріали справи свідчать, що з 15.01.2013 року до 21.01.2013 року посадовими особами відповідача проводилася планова перевірка позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, за період з 01.08.2004 року до 30.11.2012 року, результати якої оформлені актом №3 від 21.01.2013 року (а.с.7-19).

На підставі вказаного акту УПФУ в Білопільському районі сформована вимога №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу у сумі 9025грн.70коп. (а.с.57).

Протягом періоду, що перевірявся, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування і відповідно до ст.11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 року №2063-ІІ, Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року був платником єдиного податку (а.с.21).

01 січня 2011 року набув чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон 2464), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 3. розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Пунктом 7 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону 2464, зокрема, встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 передбачає можливість стягнення позивачем внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування нарахованих та/або не сплачених до 01.01.2011 року, в тому числі строк сплати яких не настав станом на 01.01.2011., у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 2464.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість зі страхових внесків за 2004, 2005 та 2008 роки.

До набрання чинності Законом 2464 принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначав Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003., який регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. (далі по тексту - Закон 1058).

Відповідно до ст. 1 Закону 1058 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Положеннями п.1 ч. 1 ст. 14 Закону 1058 передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).

Відповідно до статті 15 Закону 1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

До набрання чинності Законом 2464 норми ч.2 ст. 17 Закону 1058 встановлювали обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а також подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Частина 3 ст. 20 Закону 1058 передбачає, що обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до статті 5 Закону 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно із ст. 18 Закону 1058 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок сплачувати страхові внески не зумовлювався статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, а тому суб'єкти підприємництва, які сплачують єдиний або фіксований податок, не звільняються від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у порядку, що було передбачено Законом 1058.

Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Пунктом 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону 1058 регламентовано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення ст. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суперечать Закону 1058, тому застосуванню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку з яким погоджується колегія суддів, що порядок нарахування та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначає спеціальний нормативний Закон №1058, норми якого підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що дії Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі, пов'язані з прийняттям рішення №2 від 31.01.2013 року та вимоги №151 від 21.01.2013 року кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 29.08.2013 року у справі №818/3766/13-а відповідає вимогам ст.. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білопільського дочірного агролісогосподарського підприємства "Білопільський агролісгоп" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2013р. по справі № 818/3766/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О.М.