Постанова № 36150679, 16.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 р. № 820/11319/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Тверитнікові О.О.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вишневського О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 16.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1);

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити реєстрацію місця проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) із внесенням відповідних змін в облікові документи.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що прибула в Україну у 1995 році з метою працевлаштування. Працювала на ВАТ "Завод "Ленінська кузня" з 15.01.1995 року по 15.04.1995 року та залишилась проживати в Україні. Позивачка була документована посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 від 15.04.2003 року. 16.02.2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області розглянувши матеріали щодо правомірності оформлення посвідки на постійне проживання відносно позивачки винесло оскаржуване рішення (у формі висновку) про скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка стверджує, що зазначене рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим.

В судове засідання представник позивача прибув, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перший відповідач, Управління Державної міграційної служби України в Луганській області письмової позиції щодо позовних вимог не надало.

В судове засідання представник першого відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Другий відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області проти позову заперечувало. В обґрунтування заперечень зазначило, що громадянкою ОСОБА_2 був порушений порядок отримання посвідки на постійне проживання на території України, - заява на отримання посвідки була подана після закінчення терміну дії абзацу 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", що є підставою для скасування справи та вилучення посвідки на постійне проживання, а тому дії ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області є законними та обґрунтованими.

В судове засідання представник другого відповідача прибув, проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є громадянкою Соціалістичної Республіки Вєтнам, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у 1995 році прибула в України відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР". Працювала на ВАТ "Завод "Ленінська кузня" з 15.01.1995 року по 15.04.1995 року та залишилась проживати в Україні.

ОСОБА_2 одержала податковий ідентифікаційний номер, як платник податків.

Позивачка постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом з чоловіком та дитиною.

15.04.2003 року керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області на підставі заяви ОСОБА_2 було прийнято рішення про документування її посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та видано відповідну посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 з безстроковим терміном дії.

14.04.2008 року у зв'язку з зміною місця проживання була документована УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2, стром дії безстроково.

16.02.2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області затверджено Висновок про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці ОСОБА_2, яким вирішено: 1) посвідку на постійне проживання в Україні на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 скасовано.

У вказаному вище рішенні підставою для його прийняття ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області було зазначено, що позивач повинна була звернутись із заявою про отримання посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (07 серпня 2001 року).

Згідно з п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" №2491-ІІІ від 07.06.2001 року вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" (в редакції що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-22 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (в редакції що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

Отже, наведені вище вимоги Закону №2491-ІІІ і положення Порядку покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Суд зазначає, що визначеного Порядком подання не до суду не надано.

Тобто, визначених Положенням підстав для проведення перевірки правомірності оформлення іноземній громадянці посвідки на постійне проживання в України не доведено.

Відповідно, перевірка була проведена за відсутності підстави визначеної п. 22 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_2, ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області керувалось п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Відповідно проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивачки та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_2. Разом з тим, цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 15.04.2003 року.

Судом не встановлено, що з дати видання посвідки з'явилися обставини передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію.

Доказів того, що посвідка на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 від 15.04.2003 року, видана ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області, є підробленою або отримана позивачкою у не передбаченому законом порядку, відповідачами не надано.

Крім того, в оскаржуваному висновку визнано, що оформлення посвідки здійснено безпідставно.

Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 15.04.2003 року за прийняття безпідставного рішення не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що УДМС України в Луганській області не надано доказів правомірності висновку ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 16.02.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 16.02.2010 року є необґрунтованим, винесеним з порушенням процедури прийняття, чим порушено права і законні інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про поновлення порушених прав та інтересів позивача, суд вважає позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області поновити ОСОБА_2 посвідку на постійне проживання в Україні та штамп в національному паспорті про наявність дозволу на проживання в Україні законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки позивач зареєстрована в м. Харкові. Також, представник другого відповідача пояснив, що у зв'язку з скасуванням первісної посвідки - посвідка, видана в порядку заміни за новим місцем проживання вважається також скасованою і недіючою, та має бути вилучена на підставі винесеного висновку.

Щодо строку звернення позивачки до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, шестимісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Судом встановлено, що оскаржуваний висновок ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області датований 16.02.2010 року. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що про існування висновку дізнався з листа ГУ ДМС України в Харківській області № 4/17789 від 06.11.2013 року, а отримав копію висновку в грудні 2013 року. Доказів направлення оскаржуваного висновку ОСОБА_2 відповідачами не надано. Позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду 18.11.2013 року, про що свідчить відтиск штампа вхідної кореспонденції суду.

Отже, позивачем не було пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному спорі відповідачі не надали доказів правомірності своїх дій та винесеного рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 94, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати висновок Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 16.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_2.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1);

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити у паспортних документах (національному паспорті) громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) відмітку (штамп) про наявність дозволу на імміграцію в Україну.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) поновити реєстрацію місця проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) із внесенням відповідних змін в облікові документи.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь ОСОБА_2 (адреса: 61029, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 68,82 (шістдесят вісім грн., 82 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст постанови виготовлений 19.12.2013 року.