Постанова № 36141089, 16.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2013 року № 826/14894/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення №0006602290 від 16.05.2013ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006602290 від 16.05.2013.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №1280/22-90/35032277 від 29.04.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, є необгрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов запересував.

В судовому засіданні 27.11.2013, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу №254 від 16.14.2013 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, Михайленко Наталією Вікторівною, старшим державним податковим равізором-інспектором відділу осоюливо важливих перевірок управління податкового контролю ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, згідно п. 79.1, п. 79.2, ст. 79 Податкового кодексу України ( далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ««ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» щодо взаємовідносин з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01.04.2012 по 31.04.2012.

За результатами перевірки складено Акт №1280/22-90/35032277 від 29.04.2013, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8, п. 201.10 ст.201 ПК України в результаті чого занижено податку на додану вавтість, що підлягає сплаті в бюджет у загальній сумі 97 485 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0006602290 від 16.05.2013 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість усього на 121 823, 25 грн., у тому числі за основним платежем на суму 97 458, 60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 24 364,65 грн.

За результатами адміністративного оскарження Акту перевірки та винесеного податкового повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України висновки Акту перевірки та оскаржуване повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішенням та в обгрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ ««ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» з ТОВ «Імперіум Плюс» були реальними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 ПК України 201.7 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалі справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Імперіум Плюс»

Так, 06.04.2012 між ТОВ «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» та ТОВ «Імперіум Плюс» укладено договір №0604-12 про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, згідно умов якого ТОВ «Імперіум Плюс» (виконавець) зобов'язується за завданням ТОВ «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» (замовник) виконати роботи з виробництва аудіовізуального твору - одного рекламного відеоролика дубльованого українською мовою під умовною назвою «JM National Promo 2012», хронометражем тридцять секунд, що містить рекламу (повідомлення) для продукції клієнта замовника ПАТ «Крафт Фудз Україна» під знаком для товарів та послуг.

У підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано рахунок №100412 від 10.04.2012, акт здачі-прийняття робіт №ПН-42374 від 27.04.2012, податкові накладні №62 від 27.04.2012, №35 від 2004.2012 та виписку з банківського рахунку.

Результати робіт за вище наведеним договором реалізовані позивачем згідно умов укладеного між ТОВ «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» та ПАТ «Крафт Фудз Україна» договору №MS0108-009 від 01.01.2008 та доповнення до даного договору №33 від 06.04.2012 й додаткової угоди до вказаного доповнення №01 від 10.04.2012. Так, ТОВ «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» зобов'язалося виконати на користь ПАТ «Крафт Фудз Україна» роботи з виробництва аудіовізуального твору - одного рекламного відеоролика дубльованого українською мовою під умовною назвою «JM National Promo 2012», хронометражем тридцять секунд, що містить рекламу (повідомлення) для продукції ПАТ «Крафт Фудз Україна».

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано рахунок на оплату №180 від 10.04.2012, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №225 від 27.04.2012, акт про передачу майнових прав на твір інтелектуальної власності від 27.04.2012, податкові накладні №47 від 27.04.2012, №25 від 19.04.2012 та виписку з банківського рахунку.

Також позивачем надані ефірні довідки у підтвердження виходу у телефізійний ефір результату робіт за вище наведеними договорами - рекламного відеоролика.

В матеріалах справи також містяться письмові пояслення ОСОБА_3, що був директором ТОВ «Імперіум Плюс» на момент вчинення правочинів з позиваче. Так, ОСОБА_3 зазначає, що на момент перебування його на посаді директора ТОВ «Імперіум Плюс» підприємство виконувало свої зобов'язання у повному обсязі залучаючи як власні так і сторонні ресурси, зокрема і допомогу волонтерів.

Відповідач у свою чергу в обгрунтування своєї позиції посилається на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №522/22-2/37643014 від 15.03.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імперіум Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень, червень, серпень, жовтень, лютий, березень 2012 року, відповідно до висновків якого у вказаний період на ТОВ «Імперіум Плюс» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що у свою чергу дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності з позивачем та іншими контрагентами.

Тому, на підставі сказаного, відновідачем зроблено висновок, що відносини позивача та ТОВ «Імперіум Плюс» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Однак, суд не може погодитись з таким твердженням відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) існує презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Наявність наміру позивача на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Згідно з частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ччастини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зважаючи на вищевикладене та на відсутність на момент розгляду справи обвинувального вироку суду або рішення щодо визнання правочинів позивача недійсними, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірних договорів як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства або таких, що є фіктивними.

Підсумовуючи вище сказане суд вважає за необхідне додати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені обставини у своїй сукупності, суд робить висновок, що господарські операції між ТОВ «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» та ТОВ «Імперіум Плюс» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення сум по взаємовідносинам з ТОВ «Імперіум Плюс» до складу податкового кредиту.

Відтак, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що не відповідає фактичним обставинам, а тому податкове повідомленя-рішеня №0006602290 від 16.05.2013 є протиправним й підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов зодовольнити;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0006602290 від 16.05.2013;

Судові витрати у розмірі 1 218 грн. 24 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖЕЙ ДАБЛ-Ю ТІ» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук