Постанова № 36140789, 18.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2013 року справа № 826/13972/13-а

о 10 год. 37 хв.

приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,

при секретарі судового засідання Боронило К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю

з іноземною інвестицією «Кершер»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс

з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України

третя особа Приватна виробничо-комерційна фірма «Проксин»

про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 року № 0000554120 та № 0000544120,

за участю представників сторін:

від позивача Дряхлов Є.О.,

від відповідача Манікало І.М.,

від третьої особи Одончук О.А., -

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 року № 0000554120 та № 0000544120.

У судовому засіданні 03.10.2013 року ухвалою суду залучено до участі у справі № 826/13972/13-а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватна виробничо-комерційна фірма «Проксин».

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до договорів від 01.03.2012 року № 01/02 та № 02/02 ПВК фірма «Проксин» у березні 2012 року надало, а позивач отримав послуги з проведення перевірки пристроїв блискавкозахисту на автозаправних комплексах позивача у м. Києві та Київській області. ПВК фірмою «Проксин» за результатами проведення перевірки пристроїв блискавкозахисту були складені акти перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту. Як зазначає позивач, надання ВПК фірмою «Проксин» послуг та отримання їх позивачем підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними. Послуги ПВК фірми «Проксин» були сплачені позивачем. Представник позивача наголошує, що незважаючи на факт надання ПВК фірмою «Проксин» послуг, використання позивачем цих послуг в господарській діяльності та належному документальному підтверджені факту надання послуг, робітники державної податкової служби, що проводили перевірку, зробили висновок щодо невідповідності вимогам діючого законодавства України зазначених правочинів лише на підставі неперевіреної інформації ДПІ у Святошинському районі м. Києва щодо відсутності ВПК фірми «Проксин» за місцем податкової адреси. Представник позивача зазначив, що у разі відсутності підприємства за місцем юридичної та податкової реєстрації, дані про цей факт повинні бути відображені в Єдиному державному реєстрі відповідно до повідомлення податкового органу. Разом з тим, відповідно до Єдиного державного реєстру, відомості щодо відсутності ВПК фірми «Проксин» за місцем юридичної реєстрації до нього не внесені. При здійсненні фінансово-господарських відносин між позивачем та ВПК фірмою «Проксин» всі первинні документи були оформлені належним чином, що не заперечується в акті перевірки.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення в яких зазначив, що перевіркою встановлено, що між СП TOB «Кершер» та ПВК фірмою «Проксин» укладено договори про надання послуг з організації проведення перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту на об'єктах. На підтвердження виконання яких підприємством надано податкові, видаткові накладні та акти здачі-прийняття робіт. Представник відповідача просить суд врахувати, що до перевірки не було надано розрахункових, платіжних документів, що підтверджували б факт оплати послуг. В результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного надання послуг встановлено, що у ПВК фірма «Проксин» відсутня необхідна матеріальна база, для здійснення будь-якого виду діяльності, що робить фактичне виконання умов угод неможливим, тобто на думку представника відповідача, операції підприємством здійснювалися лише на папері, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди контрагентам (покупцям) з метою штучного формування їм валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, вказує представник відповідача, реальність операцій не підтверджується, оскільки відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортні засоби, не підтверджується також і час здійснення операції. Господарські операції вчинені позивачем з контрагентами за перевіряємий період оформлені лише документально. Враховуючи вищезазначене, операції між позивачем та ПВК фірмою «Проксин» здійснювались без мети настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування податкового кредиту, для несплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим дії підприємства призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» (далі - СП ТОВ «Кершер»), зареєстровано як юридична особа Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 29.08.1997 року, ідентифікаційний код юридичної особи 25196004, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, роздрібна торгівля пальним. (т.1 а.с.30-33)

На час розгляду справи СП ТОВ «Кершер» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 21.12.2011 року (індивідуальний податковий номер - 251960026571), номер свідоцтва платника ПДВ - 200014339, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України. (www.sts.gov.ua)

Відповідач - Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України, є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)

Відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставини, а саме, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України)

Відповідно до п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах з Приватною виробничо-комерційною фірмою «Проксин» за період з 01.01.2012 року по 30.04.2012 року. За наслідками перевірки було складено акт від 28.05.2013 року № 608/41-20/25196004. (т.1 а.с.36-59)

Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено, що в березні 2012 року СП ТОВ «Кершер» придбано у ПВК фірмі «Проксин» послуги на загальну суму 136 400,00грн. у тому числі ПДВ 22 733,33грн. на підставі договорів № 01/02 та № 02/02 від 01.03.2012 року предметом яких є надання послуг по проведенню перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту на об'єктах позивача.

Для роботи відповідачем був використаний акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22.03.2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВК фірми «Проксин» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.01.2011 року по 28.02.2013 року, в якому зазначено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що ПВК фірма «Проксин» за податковою адресою не знаходиться, за результатами проведених заходів податкової міліції отримано висновок щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності підприємства (опитано засновника ПВК фірма «Проксин» ОСОБА_4, який повідомив, що на даний час знаходиться на пенсії і не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства та нікого на це не уповноважував, статутний фонд підприємства він не формував). В акті зазначено, що операції ПВК фірма «Проксин» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В ході перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) ПВК фірма «Проксин» від контрагентів-постачальників у зв'язку з відсутністю первинних документів. Перевіряючі прийшли до висновку, що фінансово-господарська ПВК фірма «Проксин» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ПВК фірма «Проксин» та фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. (т.1 а.с.158-164)

Відповідачем у висновках акту перевірки позивача встановлено порушення п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 20 915,00грн. за квітень 2012 року та п.п.138.1, 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму 113 665,00грн. за І квартал 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 14.06.2013 року:

№ 0000544120 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.2 ст.58 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 113 665,50грн.;

№ 0000554120 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 30 292,50грн. з якої основний платіж 20 195,00грн. та штрафна санкція у розмірі 10 097,50грн. (т.1 а.с.60-63)

Спір виник через висновки податкового органу про те, що договір надання послуг фактично здійсненним не був, оскільки не підтверджено реальність здійснення господарської операції з ПВК фірмою «Проксин» та угоди укладені позивачем із зазначеною фірмою є нікчемними оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту при відсутності фактичного надання послуг.

Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між СП ТОВ «Кершер» та ПВК фірмою «Проксин», мету придбання послуг/товарів, обставини використання придбаних послуг/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарських операцій (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Цивільні відносини у сфері надання послуг регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 63 «Послуги».

Відповідно до ст.901 цього кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем (Замовник) та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Проксин» (Виконавець) 01.03.2012 року укладено договори про надання послуг № 01/02 та 02/02, за умовами яких Замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг з організації проведення перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту на об'єктах Замовника, які розташовані в м. Києві та Київській області. Адреси об'єктів зазначені в договорах в пункті 1.2. В п.2.1 договору № 01/02 встановлено, що оплата наданих послуг за договором складає суму 90200,00грн. у т.ч. ПДВ 15033,33грн. та здійснюється на банківський рахунок виконавця у вигляді передоплати у розмірі 50% від суми договору. Також, в п.2.1 договору № 02/02 встановлено, що оплата наданих послуг за договором складає суму 46200,00грн. у т.ч. ПДВ 7700,00грн. та здійснюється на банківський рахунок виконавця у вигляді передоплати у розмірі 50% від суми договору. Залишок протягом 5 - ти банківських днів після підписання акту наданих послуг. Відповідно до п.7.1 договорів, вони набувають чинності з моменту їх підписання двома сторонами і діють до 31 грудня 2012 року. (т.1 а.с.64-66, 70-72)

Відповідно до п.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Договори № 01/02 та № 02/02 від 01.03.2012 року підписані генеральними директорами СП ТОВ «Кершер» та ПВК фірмою «Проксин».

З метою виконання договору № 01/02 сторонами підписаний акт здачі-прийняття робіт № ОУ-3102.49 від 21.03.2012 року, в якому визначені об'єм наданих послуг, загальна вартість виконаних робіт в березні 2012 року у розмірі 90 200,00грн. у т.ч. ПДВ 15 033,33грн. Акт виконаних робіт підписаний обома сторонами та скріплений печатками. (т.1 а.с.67)

На підтвердження виконаних робіт до матеріалів справи позивачем надані акти перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту від 30.03.2012 року, в яких зазначено: з приводу чого складені акти, адреси об'єктів які перевірялися, перелік робіт які проведені Виконавцем та висновки по результатам перевірок. Вказані акти перевірки підписані посадовими особами обох сторін і скріплені печатками. (т.1 а.с.76-116)

Суд зазначає, що за даним договором послуги Виконавцем надані на об'єктах АЗС позивача по місту Києву.

Підприємством контрагентом ПВК фірмою «Проксин» позивачу виписані податкові накладні № 3 від 02.03.2012 року на суму 45 100,00грн. у т.ч. ПДВ 7 516,67грн. та № 32 від 21.03.2012 року на суму 45 100,00грн. у т.ч. ПДВ 7 516,67грн. за проведення перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту на об'єктах Замовника, які були включені позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість у квітні 2012 року. (т.1 а.с.68-69)

Крім того, з метою виконання договору № 02/02 сторонами підписаний акт здачі-прийняття робіт № ОУ-3102.48 від 21.03.2012 року, в якому визначені об'єм наданих послуг, загальна вартість виконаних робіт в березні 2012 року у розмірі 38 500,00грн. у т.ч. ПДВ 7 700,00грн. Акт виконаних робіт підписаний обома сторонами та скріплений печатками. (т.1 а.с.73)

На підтвердження виконаних робіт до матеріалів справи позивачем надані акти перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту від 30.03.2012 року, в яких зазначено: з приводу чого складені акти, адреси об'єктів які перевірялися, перелік робіт які проведені Виконавцем та висновки по результатам перевірок. Вказані акти перевірки підписані посадовими особами обох сторін і скріплені печатками. (т.1 а.с.117-137)

Суд зазначає, що за даним договором послуги Виконавцем надані на об'єктах АЗС позивача по Київській області.

Підприємством контрагентом ПВК фірмою «Проксин» позивачу виписані податкові накладні № 2 від 02.03.2012 року на суму 23 100,00грн. у т.ч. ПДВ 3 850,00грн. та № 33 від 21.03.2012 року на суму 23 100,00грн. у т.ч. ПДВ 3 850,00грн. за проведення перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту на об'єктах Замовника, які були включені позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість у квітні 2012 року. (т.1 а.с.74-75)

Розрахунок між названими суб'єктами господарювання за послуги за обома договорами проводилися у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позивачем на рахунок контрагента. Позивачем до матеріалів справи надані платіжні доручення № 2268 від 02.03.2012 року на суму 45100,00грн., № 3169 від 29.03.2012 року на суму 45100,00грн., № 1617 від 02.03.2012 року на суму 23100,00грн., № 1099 від 29.03.2012 року на суму 23100,00грн., призначення платежів - оплата за проведення ревізії блискавкозахисту на АЗС міста Києва по договорам № 02/02 та 02/02 від 01.03.2012 року. (т.1 а.с.146-149)

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що СП ТОВ «Кершер» здійснює діяльність, зокрема, роздрібна торгівля пальним.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, вищезазначені послуги були замовлені позивачем та виконані ПВК фірмою «Проксин» з метою виконання інших господарських відносин між позивачем та третіми особами на поставку палива.

З наведеного слідує, що господарська операція між СП ТОВ «Кершер» та ПВК фірмою «Проксин» здійснювалася в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальною, відповідає дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операції.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22.03.2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВК фірми «Проксин» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.01.2011 року по 28.02.2013 року, яким встановлено про нереальність здійснення господарської операції надання послуг цим підприємством, оскільки вказані документи не позбавляють юридичного значення складених ПВК фірмою «Проксин» первинних документів.

Водночас, згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2013 року по справі № 826/8005/13-а, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013 року, задоволені позовні вимоги ПВК фірми «Проксин», а саме суд постановив: визнати протиправними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС під час проведення зустрічної звірки ПВК фірми «Проксин», за результатами якої 22.03.2013 року було складено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВК фірми «Проксин» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 28.02.2013 року», які полягають в порушенні вимог п. 3.2, п. 3.3, п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236; зобов'язати ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, внесену на підставі акту від 22.03.2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВК фірми «Проксин» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року; заборонити ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС використовувати факти, викладені в акті від 22.03.2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВК фірми «Проксин», в якості доказової інформації при виявленні порушень вимог законодавства під час проведення податкових перевірок ПВК фірми «Проксин» та його контрагентів. (т.2 а.с.25-29)

Отже, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили, що у ПВК фірми «Проксин» відсутня необхідна кількість кваліфікованого трудового персоналу, не довів суду яка на його думку повинна бути кількість працівників у ПВК фірми «Проксин», також які необхідні основні засоби, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали, товарні запаси для виконання послуг за спірними договорами від 01.03.2012 року.

Крім того, зазначені висновки податкового органу спростовані матеріалами справи, а саме представником третьої особи надані договір оренди № 4 нежитлового приміщення від 01.01.2012 року, договір суборенди № 30-12 від 07.08.2012 року, договір № 3 найму нежитлового приміщення від 01.02.2012 року, договір оренди нежилого приміщення № 104 від 09.07.2012 року, договір оренди транспортного засобу, відповідно яких ПВК фірмою «Проксин» орендовані у третіх осіб нежитлове приміщення у нерухомому майні для здійснення господарської діяльності для розміщення телекомунікаційного обладнання площею 15кв.м, приміщення площею 14,0кв.м під офіс, складське приміщення площею 137,7кв.м, приміщення 28,65кв.м під офіс, автомобіль марки ГАЗ 330232-414 реєстраційний номер АІ1820ВІ. На виконання договорів сторонами складені акти прийому-передачі зазначених приміщень та автомобіля. (т.2 а.с.30-46)

Також, судом не приймаються доводи представника відповідача щодо порушення зобов'язань, визначених договором, а саме оплата відбувалася 29.03.2012 року, а акт наданих послуг виписаний 21.03.2012 року, оскільки 29.03.2012 року відбувалося перерахування залишку грошових коштів за надані послуги по договорам у розмірі 50%, тобто на думку суду порушення 5-ти денного терміну сплати грошових коштів позивачем підприємству контрагенту не слугує підтвердженням нереальності надання послуг.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПВК фірма «Проксин» було зареєстроване Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області 15.02.1994 року як юридична особа та знаходилося за своєю юридичною адресою, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, виписка та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.08.2013 року. (т.2 а.с.13-17)

Третя особа має ліцензії Державного департаменту пожежної безпеки МНС України від 09.09.2010 року та Державної інспекції техногенної безпеки України від 31.08.2012 року в яких надано дозвіл на здійснення видів господарської діяльності, зокрема, монтаж, перевірка (огляд) пристроїв блискавкозахисту. (т.2 а.с.47, 48)

Із письмових пояснень представника третьої особи встановлено, що штат підприємства складає 26 осіб, що працюють на постійній основі. (т.2 а.с.11)

Таким чином, для виконання зазначених в спірних договорах робіт та надання послуг ПВК фірма «Проксин» має всі передбачені чинним законодавством України дозвільні документи.

На думку суду, позивач, як замовник, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновок акту перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток позивача - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість та реєстру виданих та отриманих податкових накладних, позивач за квітень 2012 року відобразив в складі податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних виписаних ПВК фірмою «Проксин», у зв'язку з придбанням у нього послуг. (т.1 а.с.216-276)

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071 (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Обставина фактичного надання послуг підтверджується окрім податкових накладних, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищеперелічені договори, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), акти перевірки (огляду) пристроїв блискавкозахисту мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування та дат.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Суд бере до уваги, що перевіряючим податкового органу під час дослідження податкових накладних, виписаних ПВК фірмою «Проксин» на адресу позивача, не виявлено відсутність будь-яких реквізитів, передбачених ст. 201 Податкового кодексу України, або інші недоліки в їх оформлені.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкової накладної, березнь 2012 року, контрагент позивача - ПВК фірма «Проксин» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (індивідуальний податковий номер - 205764210066, номер свідоцтва платника ПДВ - 20576423, видане в квітні 2006 року), анульовано 26.02.2013 року у зв'язку з перереєстрацією за ініціативою платника податків. Тому зазначене підприємство мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг в цьому періоді. Зазначена інформація підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua).

Водночас, як встановлено у судовому засіданні, третьою особою - ПВК фірмою «Проксин» до показників податкової декларації за квітень 2012 року платником включена сума податку на додану вартість за господарськими операціями з позивачем до своїх податкових зобов'язань та виписані податкові накладні відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит в квітні 2012 року, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, на думку суду, СП ТОВ «Кершер» правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ПВК фірмою «Проксин», а висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням, є протиправним.

На підставі вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 року № 0000544120 та № 0000554120 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність реальності господарської операції по наданню послуг згідно договорів № 01/02 та № 02/02 від 01.03.2012 року та визнання їх нечинними, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Спільного українського-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 року:

№ 0000544120 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.2 ст.58 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 113 665,50грн.;

№ 0000554120 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 30 292,50грн. з якої основний платіж 20 195,00грн. та штрафна санкція у розмірі 10 097,50грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українського-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 439 гривні 58 копійки.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 18 листопада 2013 року.

Постанову у повному обсязі складено 25 листопада 2013 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова