Постанова № 36140238, 06.12.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4052/13-а

06 грудня 2013 року м. РівнеСуддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Демчук І.М.,

за участю:

представника позивача - Клекотки Ю.О.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:

Рівненського районного центру зайнятості доОСОБА_2 простягнення коштів,в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся Рівненський районний центр зайнятості з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійне навчання в сумі 1990,56 грн., вартості проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку у сумі 870,00 грн. та суми матеріальної допомоги у розмірі 7617,54 грн., всього на загальну суму 10478,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що під час перебування на обліку, 23.11.2010 року між позивачем - Рівненським районним центром зайнятості та відповідачем було укладено договір щодо професійного навчання, з подальшим працевлаштуванням. Втім, після проходження відповідачем професійного навчання, відповідно до корінця направлення на працевлаштування №17121106150008002 від 01.07.2011 року до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод", ОСОБА_2 відмовився від працевлаштування за професією, за якою проходив навчання, у зв'язку з чим кошти, витрачені на професійне навчання, вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку, а також сума матеріальної допомоги, виплачена у період професійного навчання, підлягають поверненню.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував факту проходження професійного навчання відповідача за направленням Рівненського районного центру зайнятості, проте зазначив, що відповідач відмовився від послуг центру зайнятості, включаючи послуги щодо сприяння у подальшому працевлаштуванні, а не від подальшого працевлаштування за здобутою професією, у зв'язку з чим був знятий з обліку у центрі зайнятості.

Разом з тим, представник відповідача пояснив суду, що за другим направленням на працевлаштування до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" відповідач вимушений був відмовитися від працевлаштування на даному підприємстві, оскільки йому стало відомо про затримку у виплаті заробітної плати на цьому підприємстві, яке перебуває у важкому матеріальному становищі, що супроводжується судовими тяганинами між акціонерами та керівництвом підприємства. У якості обставин, які послугували додатковими та не менш вагомими для відповідача підставами для відмови у працевлаштуванні на даному підприємстві, представник відповідача навів як велику відстань від місця проживання відповідача та місця запропонованої роботи, що потребувало б значних матеріальних витрат на проїзд до місця роботи, а також наявність дитини-інваліда на утриманні відповідача, яка потребує постійного нагляду. Всі наведені підстави у сукупності слугували причинами для відмови відповідача у працевлаштуванні у Закритому акціонерному товаристві "Рівненський ливарний завод", а також нероз'яснення працівниками позивача правових наслідків для відповідача відмови у працевлаштуванні за договором з центром зайнятості. Наведені мотиви підтвердив відповідач у судовому засіданні, що також вбачається з поданих суду письмових заперечень на адміністративний позов.

Крім того, відповідач та його представник стверджували про пропущення позивачем встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку позовної давності для заявлення відповідних позовних вимог, стверджуючи, що частина 4 статті 38 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не підлягає до застосування, оскільки, на переконання відповідача, направлення на навчання та надання матеріальної допомоги центром зайнятості безробітному є соціальними послугами, що не є тотожним поняттю заборгованості у розумінні наведеної статті Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", при цьому зазначивши, що відповідний вид соціальних послуг центр зайнятості надає відповідно до Закону України від 01.03.1991 року №803-ХІІ "Про зайнятість населення" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". З таких підстав, відповідач та його представник просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 07.10.2010 року ОСОБА_2 звернувся до Рівненського районного центру зайнятості як такий, що шукає роботу.

На підставі заяви відповідача від 23.11.2010 року, копія якої наявна в матеріалах справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір №1750101119088603 від 23.11.2010 року щодо його направлення на перепідготовку в Рівненський технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування за професією - електрогазозварник, розряд 3 строком на 5,91 міс. (880 год.) з метою сприяння подальшому працевлаштуванню.

Згідно умов договору ОСОБА_2 зобов'язаний приступити у визначені службою зайнятості строки до занять, пройти повний курс навчання, оволодіти професійними знаннями та навиками, передбаченими навчальними планами та програмами, скласти кваліфікаційні (випускні) іспити чи інші форми контролю знань; Рівненський районний центр зайнятості зобов'язаний виплачувати щомісяця згідно з законодавством матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (за умови збереження права на її одержання), а також у разі проведення навчання не за місцем проживання, оплатити вартість проїзду до навчального закладу і у зворотному напрямку, проживання або, при необхідності, щоденного проїзду.

Відповідно до пункту 3.1.2 договору у разі припинення навчання без поважних причин або відмови працювати за професією (спеціальністю), набутою в результаті професійного навчання, з громадянина стягується загальна сума витрат на професійне навчання, включаючи суму виплаченої матеріальної допомоги у період професійного навчання, витрат на проїзд до місця навчання і назад (включаючи оплату щоденного проїзду) та витрат на проживання. Якщо громадянин відмовляється добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Наказом від 22.11.2010 року №406 відповідач був зарахований до складу слухачів групи електрогазозварників, з початком заняття з 23.11.2010 року та його закінченням 11.05.2011 року.

Наказом Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування від 11.05.2011 року №216 "Про відрахування зі складу слухачів з числа безробітних у зв'язку з їх випуском" ОСОБА_2 відраховано у зв'язку з випуском з 11.05.2011 року зі складу слухачів як таких, що закінчили повний курс навчання з первинної професійної підготовки та успішно склали випускні кваліфікаційні екзамени за професією "Електрогазозварник". Та згідно протоколу №1 від 11.05.2011 року рішенням кваліфікаційної комісії ОСОБА_2 присвоєно IV розряд з професії "Електрогазозварник" і видано свідоцтво про присвоєння кваліфікаційного рівня з робітничих професій за реєстраційним №429.

Відповідно до направлення на працевлаштування від 01.07.2011 року №17121106150008002 відповідача було направлено Рівненським районним центром зайнятості на працевлаштування до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" на посаду електрогазозварника.

Разом з тим, згідно корінця до цього направлення, що повернулося до Рівненського районного центру зайнятості, відповідачу відмовлено у прийнятті на роботу з причини його відмови у працевлаштуванні 07.07.2011 року.

Як вбачається з запису з трудової книжки відповідача, копія витягу наявна в матеріалах справи, з 06.07.2011 року відповідачу припинена виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до пп. 10 п. 1 статті 31 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та 07.07.2011 року знято з обліку у позивача у зв'язку із відмовою відповідача від послуг служби зайнятості на підставі заяви від 07.07.2011 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України від 02.03.2000 року №1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а також, на момент виникнення спірних правовідносин - Законом України від 22.03.1991 року №803-XII "Про зайнятість населення".

Згідно із статтею 2 Закону України від 22.03.1991 року №803-XII "Про зайнятість населення" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Статтею 25 Закону України від 22.03.1991 року №803-XII "Про зайнятість населення" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій, зокрема, виплату матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Згідно із статтею 7 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення" є, зокрема, професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.

Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

У свою чергу, пунктом 28 "Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року №308 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі припинення професійного навчання за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за набутою професією (спеціальністю) з осіб стягується загальна сума витрат на професійне навчання, включаючи суму виплаченої матеріальної допомоги у період професійного навчання, витрат на проїзд до місця навчання і назад (включаючи щоденні), витрат на проживання та витрат, пов'язаних з попереднім медичним та наркологічним оглядом відповідно до законодавства. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається відсутність будь-яких законодавчо окреслених застережень стосовно причин відмови працювати за набутою професією (спеціальністю) застрахованих осіб, які б слугували підставами для звільнення від відшкодування службі зайнятості вартості наданих соціальних послуг, зокрема, вартості навчання, матеріальної допомоги у період проходження професійної підготовки, вартості поїзду до місця навчання та у зворотному напрямку.

Претензією позивача від 13.10.2011 року №1698 відповідача було зобов'язано повернути витрати на професійне навчання, вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку та суму виплаченої матеріальної допомоги.

Відповідно до наданих суду розрахунків, Рівненським районним центром зайнятості було виплачено для ОСОБА_2 кошти, витрачені на професійне навчання в сумі 1990,56 грн., оплачено вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку у сумі 870,00 грн. виплачено суму матеріальної допомоги у період проходження професійної підготовки у розмірі 7617,54 грн., всього на загальну суму 10478,10 грн.

Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях та заявлені суду щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, а також щодо відсутності заборгованості відповідача перед позивачем у зв'язку із наданням центром зайнятості соціальних послуг, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Згідно частини 4 статті 38 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується. Зазначена норма в редакції Закону №3277-VI від 21.04.2011, який набрав чинності з 18.05.2011 року.

Так, за наявними обставинами справи відповідач відмовився від працевлаштування за набутою професією 07.07.2011 року. Відтак, спірні правовідносини в частині повернення коштів позивача спричинені обставинами, що слугували підставою для виникнення у позивача права вимоги повернення відповідних витрат, виникли починаючи з 07.07.2011 року. Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягає норма статті 38 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції на момент виникнення спірних правовідносин та підстав звернення відповідних вимог до відповідача.

Твердження представника відповідача про отримання відповідачем від позивача виключно соціальних послуг, враховуючи професійне навчання, суму матеріальної допомоги та витрат на проїзд, які, на його думку, не підлягають відшкодуванню позивачу, суд відхиляє виходячи з того, що стягнення із застрахованої особи (безробітного) відповідних витрат, понесених службою зайнятості, у випадку відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) прямо передбачене нормами вказаних вище Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (частина третя стаття 36) та "Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного", затвердженого наказом Мінпраці від 20.11.2000 року №308 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Розмежування відповідачем витрат служби зайнятості на професійне навчання безробітного (враховуючи вартість навчання, матеріальну допомогу та витрати на оплату проїзду) від власне самих соціальних послуг, що надаються службою зайнятості на виконання функцій і завдань, визначених законодавством, вартість яких підлягає поверненню (стягненню) у випадках, прямо встановлених законодавством, суд розцінює як помилкові та є надуманими.

Статтею 12 Закону України від 02.03.2000 року №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості, а функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, представляють інтереси Фонду в судових та інших органах.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем доказано належними та достатніми доказами в матеріалах справи факт професійного навчання відповідача у період перебування на обліку у позивача, відмови у працевлаштуванні за здобутою професією, понесення позивачем витрат на професійне навчання відповідача, виплату йому матеріальної допомоги та оплату проїзду до місця навчання та у зворотному напрямку, а також наявність у позивача правових підстав та компетенції щодо стягнення з відповідача суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійне навчання в сумі 1990,56 грн., вартості проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку у сумі 870,00 грн. та суми матеріальної допомоги у розмірі 7617,54 грн., всього на загальну суму 10478,10 грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту четвертого статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 суму витрат на професійне навчання на загальну суму - 10478,10 грн., з яких: 1990,56 грн. - сума вартості навчання; 870,00 грн. - сума вартості проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку; 7617,54 грн. - сума матеріальної допомоги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 грудня 2013 року.