Постанова № 36140056, 04.12.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року Справа № 808/8665/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Нечипуренка О.М., при секретарі Петрусь Д.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод металевих конструкцій»

до: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про: визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

за участі представників сторін:

від позивача - Калюжна А.Є. (довіреність №414 від 17.04.2013)

Розум Е.В. (довіреність № 447 від 23.04.2013)

від відповідача - Федькова В.Г. (довіреність № 2737/10/10 від 03.12.2013)

Буділовська В.В. (довіреність № 2736/10/10 від 03.12.2013)

Голікова Г.В. (довіреність № 1137/10/10 від 02.09.2013)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ КОНСТРУКЦІЙ" (далі - ПАТ «ЗЗМК», позивач) звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2013

№0002271500, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 9698382 грн. та визначено суму штрафних санкцій у розмірі 4849191 грн.,

№ 0002281500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 4456873 грн.,

№ 0002291500, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 10234885 грн.

Ухвалою суду від 12.11.2013, відкрито провадження у адміністративній справі №808/8665/13-а та призначено до судового розгляду на 26.11.2013. В судовому засіданні була оголошена перерва до 04.12.2013.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з висновками Акту перевірки, на підставі яких відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення не погоджується з огляду на те, що по-перше, закон не пов'язує застосування нульової ставки ПДВ з умовами поставок або будь-якими іншими умовами зовнішньоекономічного договору, місцем передачі товару та ін. За договорами, зазначеними у Акті перевірки, постачальником товарів є ПАТ "ЗЗМК", отримувачем - підприємства-нерезиденти, що знаходяться за межами митної території України. Вивезення металоконструкцій за межі митної території України в митному режимі експорту мало місце, про що свідчать відповідні вантажні митні декларації, номери яких зазначені у Акті перевірки. Зазначені вантажні митні декларації містять відомості про експортера - позивача, та відмітки про фактичне вивезення металоконструкцій за межі митного кордону України.

По-друге, придбання продукції у ТОВ «Созидатель» здійснювалось на підставі належним чином оформлених первинних документів: договору постачання, специфікації до нього, накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому метала, банківські виписки.

По-третє, дорожній лист перевізника не має відношення до бухгалтерського та податкового обліку вантажовідправників та вантажоодержувачів та, взагалі, наявність копій дорожнього листа у вантажовідправників та вантажоодержувачів не передбачена чинним законодавством України.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Зазначав, що висновки фахівців податкової інспекції про порушення позивачем чинного законодавства, ґрунтуються на законодавстві, у зв'язку з чим вважає спірні податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими.

В обґрунтування доводів вказував, що враховуючи, що постачання металоконструкцій згідно ВМД відбулось на умовах FCA м. Запоріжжя (ІНКОТЕРМС - 2000), тобто продавець виконує свої зобов'язання по поставці в момент завантаження продукції на транспортний засіб, наданий перевізником. Тобто, перехід права власності відбувається також на митній території України.

Оскільки фактично реалізація металоконструкцій відбулась на території України, то зазначена операція повинна була оподатковуватись за ставкою 20 % відповідно до вимог ст. 194 ПКУ. За таких обставин, позивач повинен був збільшити суму податкових зобов'язань за правилами ст. 197 та ст.189 ПКУ.

Господарські операції з ТОВ «Созидатель» не мали реальних наслідків, оскільки по-перше, підприємством не надано жодного документу, що підтверджував відповідність товару технічним умовам та державним стандартам. Якість товару не підтверджено сертифікатом якості заводу-виробника.

По-друге, товарно-транспортна накладна - документ, який підтверджує факт переміщення товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця. Однак, надані до перевірки товарно-транспортні накладні, складені з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Будь-які інші документи, які є необхідними для підтвердження фактичного транспортування придбаного товару, як то подорожні листи, до перевірки також не надано.

У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечували, просили у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Відповідно до ст.160 КАС України, 04.12.2013 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що, підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України".

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями ДПІ здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання правомірності нарахування суми від'ємного значення податку на додану вартість, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду по декларації з червень 2013 року, з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку по декларації за січень 2012 року, лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, червень 2012, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року, січень 2013 року, березень 2013 року, квітень 2012 року, травень 2013 року, червень 2013 року.

В ході проведеної перевірки встановлено, що на формування цих показників мала вплив реалізація продукції власного виробництва - металеві конструкції резервуарів та інші за межі митних кордонів України з оплатою податку на додану вартість за нульовою ставкою згідно з вимогами пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

В ході проведення перевірки встановлено неможливість підтвердити у перевіряємому періоді по вантажно-митним деклараціям факт поставки товару за межі митної території України з обчисленням податку на додану вартість за нульовою ставкою згідно вимог пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового Кодексу України.

Враховуючи те, що фактично реалізація металоконструкцій відбулась на території України зазначена операція оподатковується за ставкою 20% відповідно до вимог ст. 194 Податкового кодексу України. За таких обставин, ПАТ «ЗЗМК» повинно було збільшити суму податкових зобов'язань за правилами, встановленими п. 187.1 ст. 187 та п. 189.4 ст. 189 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що основним постачальником ПАТ «ЗЗМК» у грудні 2011, січні-грудні 2012, року був ТОВ «Созидатель» м. Дніпропетровськ.

Підприємством не надані усі необхідні первинні документи, що не підтверджує факт реального здійснення господарської операції, а саме:

- підприємством не надано жодного документа, який підтверджував би відповідність Товару технічним умовам (ТУ) та державним стандартам (ГОСТ). Якість Товару не підтверджено паспортом (сертифікатом) якості заводу-виробника.

- товарно-транспортні надані для перевірки мають відсутність необхідних реквізитів, що надають їм ознак первинних документів

За результатами перевірки складено акт від 15.10.2013р. за №361/154-120/05402588.

Зважаючи на виявлені порушення, за розглядом розгляду матеріалів проведеної перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 01.11.2013 №0002271500, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 9698382 грн. та визначено суму штрафних санкцій у розмірі 4849191 грн., № 0002281500, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у розмірі 4456873 грн. та № 0002291500, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 10234885 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

За приписами п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу України «Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю»

Відповідно п. 186.1 ст.186 Податкового кодексу України « Місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.»

Відповідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України «Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку»

Разом з тим, згідно п.195.1.1. ст.195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою ПДВ оподатковуються операції вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі експорту.

Відповідно до ст.ст.82-83 Митного кодексу України експорт - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення. Митний режим експорту може бути застосований до товарів, що призначені для вивезення за межі митної території України.

Тобто, Закон не пов'язує застосування нульової ставки ПДВ з умовами поставок або будь-якими іншими умовами зовнішньоекономічного договору, місцем передачі товару та ін.

Як свідчать матеріали справи, за договорами, зазначеними у Акті перевірки, постачальником товарів є ПАТ "ЗЗМК", отримувачем - підприємства-нерезиденти, що знаходяться за межами митної території України.

Вивезення металоконструкцій за межі митної території України в митному режимі експорту мало місце, про що свідчать відповідні вантажні митні декларації, номери яких зазначені і у Акті перевірки.

Зазначені вантажні митні декларації містять відомості про експортера - ПАТ "Запорізький завод металевих конструкцій", та відмітки про фактичне вивезення металоконструкцій за межі митного кордону України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що посилання у Акті перевірки на умови поставки (FCA м. Запоріжжя) згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010, які передбачають передачу товарів перевізнику у м. Запоріжжі, як на підставу застосування ставки ПДВ 20%, не відповідають Закону, оскільки наявні усі обставини та умови необхідні для застосування нульової ставки ПДВ (факт вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі експорту підтверджений належним чином).

Відповідно до п. 14.1.181, п. 14.1.18 Податкового кодексу України (далі ПКУ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, Податковим кодексом України визначено вичерпний перелік документів на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

У ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як зазначено у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як свідчить акт перевірки, перевіряючі, посилаючись на відсутність сертифікатів якості на товар (що є істотною умовою договору), роблять висновок про неукладеність договору за яким цей товар придбано і, як наслідок, відсутність факту "реального здійснення господарської операції".

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що надання або ненадання сертифікату якості щодо продукції, що поставляється, не стосується процедури укладення договору, його дійсності або недійсності. Це питання стосується лише процесу виконання укладеного договору.

Крім того, в ході судового розгляду представник позивача пояснив та надав суду докази того, що усі сертифікати якості щодо продукції, придбаної у ТОВ "Созидатель" наявні у ПАТ "ЗЗМК".

Форма та зміст сертифікату якості не відповідають вимогам до первинного документу, встановленими ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Зважаючи на те, що сертифікати не є первинними документами, пов'язаними з обчисленням та сплатою податків, в ході проведеної перевірки їх не запитувалось перевіряючи ми та не надавалось підприємством.

Також в акті перевірки зазначено, що деякі надані для перевірки товарно-транспортні накладні не містять необхідних реквізитів, що надають їм ознак первинних документів, а саме: відсутній порядковий номер ТТН; відсутні на ТТН підпис та штамп підприємства-перевізника; невідповідність маси металу, вказаної в ТТН, масі, зазначеної в Акті прийому металу.

Однак, суд вважає такі висновки необґрунтованими, з огляду на наступне:

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 зазначено, що якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку є товарно-транспортна накладна за формою № 1 -ТН. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару). Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах.

При перевезенні вантажів автомобільним транспортом обов'язковим є оформлення товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) незалежно від умов оплати за роботу автомобіля, умов перевезення вантажів (як на комерційних засадах, так і для власних потреб), а також видів перевезень.

ТТН є основним первинним документом, на підставі якого відбувається списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного та бухгалтерського обліку. ТТН оформляється вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.

Пунктом 1 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97р. «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» передбачено, що:

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядковий номер ТТН не є обов'язковим реквізитом первинного документа, його наявність або відсутність жодним чином не впливає на оподаткування.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим реквізитом первинного документа є підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

В даному випадку йдеться про господарську операцію купівлі-продажу (поставки) товарів. Підписи осіб, які брали участь у здійсненні такої операції (тобто продавця та покупця) ТТН містить, що дає можливість підтвердити як факт проведення операції, так і її суть.

Твердження відповідача про відсутність подорожнього листа, суд також вважає безпідставним, оскільки, відповідно до ст.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363 дорожній лист - це документ для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. За цим документом не ведеться облік товарно-матеріальних цінностей, що перевозяться, в ньому не відображаються операції прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей. Копії цього документа не надаються вантажовідправнику та вантажоодержувачу. Порядок заповнення та обігу дорожнього листа не регламентується нормами чинного законодавства.

Тобто, дорожній лист перевізника не має відношення до бухгалтерського та податкового обліку вантажовідправників та вантажоодержувачів, а має значення лише для обліку роботи транспортного засобу.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" внесено зміни до ч.2 ст.16 Закону України "Про дорожній рух" в частині виключення дорожніх листів з переліку документів, що повинен мати при собі водій. Зазначеним Законом внесено зміни також до Закону України "Про автомобільний транспорт" в частині виключення слів "дорожній лист".

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про "відсутність факту реального здійснення господарської операції", є безпідставним.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що зміст укладених позивачем договорів не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З урахуванням наведених положень Податкового кодексу України ПАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД МЕТАЛЕВИХ КОНСТРУКЦІЙ» у перевіряє мий період визначило свої податкові зобов'язання з ПДВ, та відповідно мало право заявити до бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ відповідну суму, яка була сплачена постачальникам товарів (послуг) придбаних для цілей використання в межах власної господарської діяльності.

Враховуючи викладені вище судом обставини щодо неправомірності висновків ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області щодо зменшення суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, суд приходить до висновку і про відсутність у податкового органу підстав для зменшення бюджетного відшкодування.

Звідси, суд вважає, що відповідачем протиправно збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

З урахуванням зазначеного, застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій до позивача є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані.

Таким чином, суд вважає що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "Запорізький завод металевих конструкцій» підлягають задоволенню у повному обсязі. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, п. 1 ст. 17, ст. ст. 158, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 01.11.2013 № 0002271500, № 0002281500 та № 0002291500.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод металевих конструкцій» (код ЄДРПОУ 05402588) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень 80 коп.)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 18.12.2013.

Суддя О.М. Нечипуренко