Рішення № 36136469, 17.12.2013, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2013 р. Справа № 926/1079/13За позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»

до Глибоцької районної державної адміністрації (відповідач-1);

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» (відповідач-2)

про визнання недійсними розпорядження Глибоцької райдержадміністрації та договору оренди земельної ділянки

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача - Моцюк В. В., довіреність від 01.01.2013 № НЮ-22;

від відповідача-1 - Крилюк М. В., довіреність від 01.07.2013;

від відповідача-2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» звернулося до Глибоцької районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» з позовом про визнання недійсними розпорядження Глибоцької районної державної адміністрації від 29.11.2007 № 616 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та укладеного відповідачами на його підставі договору оренди земельної ділянки від 27.02.2008, зареєстрованого у Чернівецькій філії ДП «Центр ДЗК» 29.02.2008 за № 040881200001.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване розпорядження Глибоцької РДА прийнято з порушенням вимог статей 68, 84, 149 Земельного кодексу України та статті 23 Закону України «Про транспорт». Крім того, позивач стверджує, що відповідач не погоджував з ним проект відведення земельної ділянки, акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавав згоди на вилучення земельної ділянки з постійного користування.

Глибоцька райдержадміністрація позовні вимоги визнала у повному обсязі з посиланням на те, що ТОВ «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» протягом останніх двох років не сплачує орендну плату за спірним договором. Разом з тим, наданий цим відповідачем відзив на позов не містить жодних відомостей про допущення ним будь-яких порушень законодавства при ухваленні спірних розпорядження та договору.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав, явку свого представника в судовому засіданні не забезпечив. Повідомлення про вручення цьому відповідачеві конвертів з ухвалами про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи на адресу суду поштою повернуті з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Представник Глибоцької РДА надав суду витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого видно, що зазначена на відбитку печатки ТОВ «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» в укладеному між відповідачами у справі договорі оренди землі від 27.02.2008, ідентифікаційний код 32454819, наразі належить ТОВ «ВОК Інвестмент», яке розташоване не в м. Києві, а в м. Васильків Київської області. Крім того, однією з реєстраційних дій даного підприємства є зміна його повного найменування.

Відповідно до частини 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне замінити сторону відповідача-2, тобто товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОК Інвестмент».

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на відсутність будь-яких порушень при ухваленні оспорюваних розпорядження та договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

29 листопада 2007 року головою Глибоцької районної державної адміністрації прийнято розпорядження № 616 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «КзУА «ВОК-Інвестмент» на території Сучевенської сільської ради, яким затверджено проект відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «КзУА «ВОК-Інвестмент», площею 29,3281 га, за межами населеного пункту с. Просіка для обслуговування викуплених будівель та споруд колишнього майнового комплексу птахофабрики «Глибоцька» в с. Просіка, Сучевенської сільської ради, Глибоцького району Чернівецької області та встановлено розмір орендної плати в розрахунку 1% нормативної грошової оцінки, що складає 27247,43 грн.

На підставі даного розпорядження між Глибоцькою райдержадміністрацією та ТОВ «КзУА «ВОК-Інвестмент» був укладений договір оренди земельної ділянки від 27.02.2008, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 29.02.2008 за № 4АА001034.

Згідно статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності.

Частиною 1 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 12 розділу X Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно пункту «а» статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Таким чином, законодавством передбачено право районної державної адміністрації самостійно вирішувати питання щодо надання у користування земельні ділянки, а також те, що способом волевиявлення адміністрації, яка здійснює право розпорядження землями державної власності щодо регулювання земельних відносин, є прийняття відповідного розпорядження головою місцевої державної адміністрації.

На органи державної влади поряд з органами місцевого самоврядування поширюється дія принципу, встановленого статтею 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.

Під час розгляду справи судом не були встановлені обставини, за якими спірні розпорядження Глибоцької РДА та укладений відповідачами у справі договір оренди земельної ділянки можуть бути визнано недійсними (незаконними), виходячи з приписів статті 21 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонноколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 65 ЗК України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям .

Частиною другою статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» визначення територіальних меж залізниць здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а частина 1 статті 126 цього ж кодексу передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У позивача відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою із зазначенням меж земельної ділянки.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, як вже було зазначено вище, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою позивачем не наданий, через його відсутність, наданий позивачем План смуги відведення лінії Адинката-Берегомет Львівської залізниці від км. 0+000 до км. 12+235 1959 року не є належним доказом, що підтверджує його право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Актом обстеження від 13.07.2007 про встановлення межових знаків і погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність або оренду на території с. Просіка, Сучевенської сільської ради ТОВ «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент», межі спірної земельної ділянки погоджені суміжними землекористувачами, зокрема і представником Львівської залізниці.

Крім цього, вказана ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в розумінні статті 65 ЗК України, у зв'язку з чим, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Щодо твердження позивача, що застосування до даних правовідносин пункту б частини 4 статті 84 ЗК України, якою встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 67 ЗК України, землі під державними залізницями відносяться до земель транспорту. При застосуванні положень статті 84 ЗК України, необхідно враховувати і положення статті 65 даного кодексу, зі змісту якої випливає, що землями транспорту визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однією з гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених статтею 153 ЗК України, є те, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Матеріалами справи повністю підтверджено, що спірна земельна ділянка відведена, а згодом передана відповідачеві-2 у порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Позивач користується землею, не зареєструвавши належним чином, відповідно до діючого законодавства, право користування земельною ділянкою. Тому, спірна земельна ділянка у залізниці не вилучалась, бо вона їй не належить, оскільки у ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» відсутні документи, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації такого права.

Враховуючи відсутність у позивача станом на момент подання позову та розгляду справи в суді документів, що посвідчують право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою та державної реєстрації такого права за позивачем, не дають підстав для висновку про наявність у нього прав на спірну земельну ділянку та їх порушення відповідачами.

Відповідно до пункту 2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Приймаючи до уваги, що обставини, викладені у позовній заяві, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах законодавства України, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Замінити позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ВОК Інвестмент» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОК Інвестмент» (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Воломирська, 57-А, код ЄДРПОУ 32454819).

2. Відмовити в задоволенні позову.

Суддя А. Паскарь