Ухвала суду № 36134551, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/15598/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011

у справі № 2а-13319/10/2670

за позовом Приватного підприємства "Мальва-СТ"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Мальва-СТ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010, яка залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити Приватному підприємства "Мальва-СТ" у задоволені позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що посадовими особами відповідача проведена документальна невиїзна перевірка позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах, з ТОВ «Интеграл-Юг» за травень 2010 року., за наслідками якої був складений акт від 27.08.2010 року № 5510/23-9/30472600.

Перевіркою було встановлене порушення пп. 7.2.3 п.7.2.6, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2010 року на загальну суму 211 045 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002662301/0 від 09.09.2010, яким за позивачем визначено за суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 295463 грн. в тому числі за основним платежем 211045 грн. та 84418 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Интеграл-Юг». При цьому відповідач посилається виключно на те, згідно з даними пошуково-довідкової системи ЦБД ДПА України на Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України подані за вказані звітні періоди податкові декларації зазначених постачальників визнані недійсними, що свідчить про недекларування та несплату ними податкових зобов'язань з ПДВ по операціями з Приватного підприємства "Мальва-СТ".

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про недекларування названими контрагентами у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2а-13319/10/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2а-13319/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко