Ухвала суду № 36134450, 28.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2013 р. м. Київ К/800/41934/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах, Управління Державної казначейської служби у м.Сумах, про визнання неправомірними дій та стягнення помилково сплаченого збору,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах, Управління Державної казначейської служби у м.Сумах, в якому просила визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах щодо відмови надати подання Управлінню Державної казначейської служби України у м.Сумах про повернення їй помилково сплаченого збору в сумі 2649 грн. та стягнути з Державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби України у м.Сумах) помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 2649 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що під час державної реєстрації автомобіля вона сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2649 грн., але відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» збір на обов'язкове державне пенсійне страхування мають сплачувати особи, які відчужують, а не купують автомобіль, а тому вона не повинна була сплачувати цей збір.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивачки помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2649 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що у позивача на момент набуття права власності на легковий автомобіль не було обов'язку зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у чинній на момент купівлі автомобіля редакції, зазначений обов'язок покладався на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобіля. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах щодо відмови надати подання Управлінню Державної казначейської служби України у м.Сумах про повернення їй помилково сплаченого збору в сумі 2649 грн., суди зазначили, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають через обрання позивачем невірного спосіб захисту порушеного права.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при вчиненні правочину з відчуження автомобілів, Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 конкретизує та уточнює механізм та порядок сплати цього збору і визначає платником особу, яка набуває право власності на легковий автомобіль.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 2011 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу №414303-Y00750 придбала у Товариства з обмеженою відповідальність «Суми-Авто» автомобіль Chevrolet Aveo, 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 за ціною 105960 грн.

З метою державної реєстрації вищевказаного автомобіля 29 вересня 2011 року позивачка звернулася до УДАІ ГУМВС України в Сумській області, де отримала державний номер на вказаний вище автомобіль, а саме: НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 28 вересня 2011 року.

29 вересня 2011 року позивачкою у відділенні Сумської філії АТ «Брокбізнесбанк» до Державного бюджету України були перераховані кошти в сумі 2649 грн. з призначенням платежу: 3% збір при відчуженні легкового автомобіля, що підтверджується квитанцією від 29 вересня 2011 року.

22 березня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області із заявою про повернення помилково плаченого збору.

25 березня 2013 року позивач звернулась до УПФУ в м.Сумах із заявою про надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Сумській області подання.

Листом від 25 березня 2013 року №15-37/214-1887 орган казначейської служби повідомив про неможливість повернення помилково сплачених коштів в сумі 2649 грн. в зв'язку з ненаданням УПФУ в м.Сумах подання та інших документів, визначених Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

УПФУ в м.Сумах листом від 08 квітня 2013 року №8542/04-08, з посиланням на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, повідомило позивача про неможливість повернення коштів, сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на тій підставі, що у випадку придбання автомобіля фізичною особою, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується особою, що набуває права власності на легковий автомобіль.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 26 червня 1997 року №400/97 «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, встановлено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Тобто, відповідно до вказаного Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладався на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

На виконання вимог Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 затверджено Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, пунктом 1 якого визначено, що цей порядок регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Частиною 4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи, що Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено сплату збору при придбанні автомобіля, а сплата даного збору передбачена лише при його відчуженні, суд першої інтенції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про повернення ОСОБА_2 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі легкового автомобіля та стягнення з Державного бюджету України на її користь суми помилково сплаченого збору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 червня 2008 року та від 26 лютого 2013 року.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах у відмові надати подання Управлінню Державної казначейської служби України в м.Сумах про повернення ОСОБА_2 помилково сплаченого збору через відсутність порушення прав позивача з боку відповідача.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сумах залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді